Справа № 442/5112/20 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.
Провадження № 22-ц/811/2471/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 85
09 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Жукровської Х.І.
розглянувши в у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року в складі судді Хомика А.П. у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання шлюбу,-
встановила:
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання шлюбу, просила встановити факт розірвання 21.12.2012 шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який укладено 25.11.1979 згідно актового запису № 679 у відділі ЗАГС м. Дрогобича.
Оскаржуваною ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року у відкритті провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи: ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання шлюбу - відмовлено.
Зобов'язано Дрогобицьке управління Державної казначейської служби України Львівської області повернути ОСОБА_1 , сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Роз'яснено заявнику, що заявлені нею вимоги можуть бути розглянуті в порядку позовного провадження.
Ухвалу суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі зазначає, що після смерті її брата його колишня дружина, відповідач у даній справі, звернулася до суду із заявою про скасування заочного рішення про розірвання шлюбу, намагаючись у такий спосіб відновити свій статус дружини та одночасно спадкоємця першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 .
Вважає, що суд мав залучити її до розгляду даної справи, однак у задоволенні відповідного клопотання відмовлено.
Відтак, з метою захисту та підтвердження своїх спадкових прав, як спадкоємця другої черги за законом після смерті брата, звернулася до суду в порядку позовного провадження (оскільки існує спір про право) про встановлення факту розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Крім цього, сплатила судовий збір у відповідній ставці, яка підлягає сплаті за подання позовної заяви.
Вважає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції перекрутив реальні обставини, незаконно зробивши посилання на ч. 4 ст. 315 ЦК України, як на підставу відмови у відкриті провадження у справі.
Наведені обставини, на переконання апелянтки, перешкоджають їй у доступі до правосуддя.
Підкреслює, що не зверталася до суду із заявою в порядку окремого провадження, а подала позовну заяву, також звертає увагу на те, що справі не присвоєно позначки 2-о, яка присвоюється усім цивільним справам окремого провадження.
Стверджує, що відмовляючи у відкритті провадження суд повинен був керуватися положеннями ст. 186 ЦПК України.
Просить скасувати ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
23.11.2020 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що зазначені ОСОБА_1 вимоги не є юридичними фактами, що встановлюється у порядку окремого провадження, а є фактичними обставинами, які підлягають встановленню під час розгляду справи щодо спадкування.
Врахувавши, що встановлення факту за заявою ОСОБА_1 безпосередньо впливає на права інших можливих спадкоємців, суд дійшов висновку, що існує спір про право, а такий спір підлягає вирішенню виключно у позовному провадженні, відтак відповідно до частини 4 ст. 315 ЦПК України відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту розірвання шлюбу.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з такого.
Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
За змістом частини 5 ст. 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).
Так, порядок пред'явлення позову регламентований статтею 184 ЦПК України.
При цьому, підстави для відмови у відкритті провадження у справі визначені статтю 186 ЦПК України.
В свою чергу, частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Слідуючи частині 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами 4-6 цієї статті розкрито зміст та призначення позовного провадження.
У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (зі змінами і доповненнями) зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
При цьому, згідно із ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Наведені вище норми закону дають підстави для беззаперечного висновку про те, що у разі необхідності встановлення факту, який має юридичне значення, при цьому такий пов'язується із наступним вирішенням спору про право, особа, встановлення якій такий факт є необхідним, повинна звернутися до суду в порядку позовного провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, бажаючи встановити факт розірвання шлюбу, який, як зазначає сама позивачка, необхідний для захисту її спадкових прав, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, визначивши відповідачем ОСОБА_2 .
Крім цього, позивачка просила прийняти до розгляду власне позовну заяву та відкрити провадження із її розгляду, а за наслідками розгляду такої встановити факт розірвання 21.12.2012 шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який було укладено 25.11.1979 згідно актового запису № 679 у відділі ЗАГС м. Дрогобича, покликаючись на норми процесуального закону, який регулює порядок подання та розгляду позовної заяви.
Також, як слідує з оскаржуваної ухвали, звернувшись до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі, який визначений законом, як ставка за подання позову, а не заяви в справах окремого провадження.
Згідно Переліку індексів для реєстрації та обліку в суді судових справ (матеріалів кримінального провадження), який міститься в Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, реєстрація та облік справ і матеріалів адміністративного і цивільного судочинства, матеріалів кримінального провадження, справ і матеріалів про адміністративні правопорушення в місцевих загальних та апеляційних судах здійснюється, зокрема, за індексом «2-о" - цивільні справи окремого провадження, заяви окремого провадження, "2" - цивільні справи позовного провадження, позовні заяви.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2020, даній судовій справі присвоєно єдиний унікальний номер № 442/5112/20, а номер провадження 2/442/1256/2020.
Наведене у своїй сукупності дає підстави для висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 , вважаючи порушеними свої права, звернулася до суду з позовною заявою, а не із заявою в порядку окремого провадження, така заява була зареєстрована відповідною службовою особою суду, як цивільна справа (позовне провадження) з присвоєнням відповідного індексу, відтак суд першої інстанції не мав правових підстав для постановлення оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та застосування ст. 315 ЦПК України, як підставу постановлення такої.
Таким чином, вирішуючи питання відкриття провадження у справі суд першої інстанції, на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, порядком провадження цивільного судочинства, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки безпідставне застосування ч. 4 ст. 315 ЦПК України призвело до постановлення помилкової ухвали.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду, зокрема, в разі відмови у відкритті провадження у справі, однак як наслідок розгляду відповідного клопотання особи, яка його сплатила.
Разом з цим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції помилково, з власної ініціативи повернув сплачений ОСОБА_1 судовий збір.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2020 рокускасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2021 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк