Дата документу 11.02.2021 Справа № 316/3043/20
Є.У.№ 316/3043/20 Головуючий у 1 інстанції: Бульба О.М.
№ 22-ц/807/601/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
11лютого 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
В вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву б/н від 19.07.2011 р. Відповідач, при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком - Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банка про їх затвердження. Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» з наказом банку про їх затвердження в редакції яка діяла на момент підписання, Витяг з «Тарифів» додаються до позовної заяви.
Представник позивача також зазначає, що при укладанні Договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, формулярами та стандартними формами якого є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач.
Заявою відповідач була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшувався та відповідачем отримано кредитну картку для користування кредитним картковим рахунком - номер та строк дії отриманих кредитних карток зазначено у довідці про отримані картки, яка додається.
Виконання відповідачем Договору вбачається також з виписки по рахунку в якій зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування, яка додається до позову.
В разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів» клієнт має право подати заяву про розірвання Договору виконавши умови п.2.1.5.4 Договору.
Редакцією п.2.1.1.2.12. Умов та Правил, яка почала діяти з 01.03.2019 р. встановлено, що із 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту, а також процентів від суми неповернутого у строк кредиту, у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлені за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% для картки «Універсальна» та 84,0% - для картки «Універсальна голд».
Згідно умов Договору, відповідач зобов'язалась здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу щомісяця протягом строку дії карти.
Банк свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, чим порушила умови Договору та положення законодавства.
Також зазначає, що викладені в позовній заяві обставини підтверджуються такими доказами як: Розрахунком заборгованості; Випискою по рахунку; Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку; Довідкою про видачу картки; Копією заяви позичальника; Витягом з «Тарифів»; Витягом з «Умов та Правил надання банківських послуг», що діяли на момент підписання; Копією наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» та «Тарифів» у редакції, що діяла на момент підписання заяви; Копією документу, що посвідчує особу відповідача.
У зв'язку з порушеннями взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 28.07.2020 р. відповідач має заборгованість в розмірі 10311,08 грн., з яких: 7508,68 грн. - заборгованість за тілом, у тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 7508,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість по нарахованими відсотками; 2802,40 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача на користь позивача зазначену заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 19.07.2011 р., станом на 28.07.2020 р. та судові витрати у розмірі 2102 грн. судового збору.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з безпідставності позовних вимог про стягнення відсотків, неустойки через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві, а витяг з Тарифів, Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, не може вважатися складовою частиною спірного договору. Також відмовляючи у стягненні тіла кредиту, суд першої інстанції вказав, що відповідач, який фактично отримав та використовував кошти надані банком на кредитну картку й витратив кредитних коштів на загальну суму 146380,44, а сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості склала 146701,26 грн., що свідчить про відсутність заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 19.07.2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої вона погодилася, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 12).
Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг, згодна з його умовами. Екземпляр договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом роздрукування з офіційного сайту, зобов'язалася виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 14-37).
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за кредитним договором № б/н від 19.07.2011 станом на 28.07.2020 р. відповідач має заборгованість в розмірі 10311,08 грн., з яких: 7508,68 грн. - заборгованість за тілом, у тому числі: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту, 7508,68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість по нарахованими відсотками; 2802,40 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія (а.с.9)
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПРИВАТБАНК").
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 19.07.2011 року, посилався на довідку про умови кредитування та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови кредитування та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, а також те, що вказані документи станом на 19 липня 2011 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 19 липня 2011 року.
Анкета-заява від 19 липня 2011 року, підписана ОСОБА_1 не містить відомостей щодо визначеної процентної ставки, умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Як встановлено судом першої інстанції , розмір процентів за користування кредитним лімітом та за несанкціоноване перевищення кредитного ліміту, який було узгоджено з відповідачем, становить базову процентну ставку, яка дорівнює 3,0% виходячи із розрахунку 360 календарних дні.
Разом з цим, позивачем здійснювалося нарахування відповідачу та списання з кредитного рахунку процентів, не у відповідності до умов визначених Довідкою про умови кредитування - 3,0%, а у наступному розмірі, фактично: в період до 01.11.2019 р. (включно) за ставкою 3,5%; в період з 01.12.2019 р. по 01.07.2020 р. (включно) - за ставкою 3,6%. При цьому, відповідно до даних 9 та 10 стовпчику Розрахунку заборгованості, починаючи з 01.10.2019 р., зазначено про нарахування наступних процентних ставок: 7,00 - процентна ставка при порушенні умов кредитування та 84,0 - процентна ставка річна на прострочений кредит (а.с.9-9зворот). Тобто, фактично позивачем в одноособовому порядку здійснено зміну процентної ставки з 3,0%, за якою визначено обслуговування кредитного рахунку відповідача, на інший відсоток, при цьому за відсутності доказів наявності його згоди із зміненою процентною ставкою чи повідомлень відповідача про зміну процентної ставки.
Стороною позивача не надано до суду розрахунку проведеного за узгодженою з відповідачем процентною ставкою 3,0%.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч.1 ст.1048 ЦК України, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Разом з тим, позивачем не заявляється про стягнення з відповідача процентів за ставкою визначеною ч.2 ст.625 ЦК України чи за ставкою визначеною ч.1 ст.1048 ЦК України.
Позивачем не було надано ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення неустойки (штрафів), відсотків за користування кредитом.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати неустойки (штрафів), відсотків за користування кредитними коштами.
Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою (штрафи), відсотками за користування кредитом є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення тіла кредиту , суд першої інстанції виходив із відсутності такої заборгованості, оскільки згідно виписки по кредитному рахунку встановлено, що загальна сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості перевищує загальну суму отриманих клієнтом коштів.
З Банківської виписки, яка містить відображення операцій за особовим рахунком починаючи з 13.08.2012 р. по 01.07.2020 р., встановлено користування відповідачем у період з 13.08.2012 р. по 03.07.2018 р. грошовими коштами позивача, які знаходились на даному рахунку у загальному розмірі 8117,89 грн., в подальшому, грошові кошти з кредитного рахунку відповідачем не використовувались.
У своїй постанові від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Загальний розмір грошових коштів, які були внесено відповідачем на кредитний рахунок, відповідно до даних Банківської виписки, як у готівковій так безготівковій формі, у тому числі, як шляхом самостійного поповнення відповідачем так і автоматичного переказу позивачем з інших рахунків відповідача, становить суму у 9129,29 грн., фактично у період з 13.08.2012 р. по 26.09.2019 р. (включно).
Враховуючи встановлені розміри використаних та внесених коштів, з'ясовано, що
Апеляційний суд, дослідивши виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності заборгованості за тілом кредиту, оскільки фактично використані відповідачем грошові кошти позивача були повернуті на користь позивача з переплатою у розмірі 1011,40 грн., що свідчить про відсутність у відповідача заборгованості з тіла кредиту, а отже вимога позивача в частині стягнення на свою користь заборгованості з тіла кредиту в сумі 7508,68 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту у даному розмірі - задоволенню не підлягає.
Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2020 рокупо цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2021 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков