Дата документу 11.02.2021 Справа № 334/7595/19
Є.У.№ 334/7595/19 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.
№ 22-ц/807/184/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
11 лютого 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,
В жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2011 року стягнуто зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів доходу, починаючи з 26.04.2011 року та до досягнення дитиною повноліття.
На виконання рішення суду видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження Дніпровським ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ в Запорізькій області.
Протягом тривалого часу відповідач неналежним чином ставиться до виконання судового рішення, внаслідок чого заборгованість по аліментам станом з 26.04.2011 року по 01.10.2019 року включно складає 125 254.37 грн., що підтверджується розрахунком державного виконавця. За весь час з моменту винесення рішення, тобто за 8,5 років боржник сплатив аліментів на загальну суму лише 11 350,00 грн.
Частину заборгованості відповідач сплатив тільки коли став офіційно працювати і коли позивачка вже звернулася до суду з позовом про стягнення неустойки за прострочення по сплаті аліментів.
На думку позивачки, така поведінка відповідача вкрай ускладнює можливість підтримання належного мінімального прожиткового рівня, а також - отримання позитивних наслідків від процесу виховання та навчання неповнолітнього сина.
У відповідності до ч. 1ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Загальна сума пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з 26.04.2011 року по вересень 2019 року відповідно до розрахунку позивачки на підставі розрахунку державного виконавця становить 358 888,14 грн.
Посилаючись на вищезазначене просила суд, стягнути з відповідача пеню у розмірі 125 254.37 грн. та покласти судові витрати на відповідача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , пеню за прострочення по сплаті аліментів в розмірі 64 518,36 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, про залишення без задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання рішення про стягнення аліментів, має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 64518,36 грн, а тому на підставі статті 196 СК України з нього на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня), розмір якої необхідно обмежити сумою основного боргу.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_1 з 30.08.2008 року. (а.с.5)
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18.05.2015 року шлюб між сторонами було розірвано. (а.с. 7)
Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження. (а.с. 6)
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14.07.2011 року стягнуто зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки всіх видів доходу, починаючи з 26.04.2011 року та до досягнення дитиною повноліття. (а.с.8)
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, наданого державним виконавцем Ленінського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області станом на 01.10.2019 року (час звернення до суду з позовом про стягнення неустойки за прострочення по сплаті аліментів) заборгованість відповідача перед позивачкою по аліментам на утримання неповнолітньої дитини за виконавчим листом № 2-2326/11 від 08.08.2018 року склала 64518,36 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість розрахована неправильно є неспроможними, позаяк розрахунок складений компетентною особою та не оскаржений відповідачем в судовому порядку. (а.с.95-97)
Ставити під сумнів належність та допустимість зазначеного доказу у суду відсутні підстави, оскільки заборгованість зі сплати аліментів була нарахована державним виконавцем згідно зі ст.71 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до положень ч.3 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі спору - судом.
Матеріали справи не містять доказів на спростування здійсненого державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.
За положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду із позовом), у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Зазначена норма діє в редакції Закону України №2037-VIII від 17 травня 2017 року, який набрав чинності з 08 липня 2017 року. Отже, обмеження загального розміру пені застосовуються до правовідносин, які виникли з 08 липня 2017 року.
Статтею 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожний місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець встановив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, в який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується шляхом помноження заборгованості зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж), на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, в якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості), та помноження та один відсоток. (за формулою: заборгованість за місяць помноженою на кількість днів прострочення та помноженою на 1 %.).
Аналогічно обчислюється пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року (справа № 14-616цс18).
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно та за змістом ст.196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. Крім того, сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
Загальна сума пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з 26.04.2011 року по 01.10.2019 року відповідно до розрахунку позивача становить 3587888,14 грн.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 196 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі загальної суми заборгованості по аліментам, що складає 64518,36 грн.
За приписами до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
ОСОБА_1 не оскаржувалися дії державного виконавця по обрахуванню розміру заборгованості за аліментами та складанню відповідних розрахунків, зокрема щодо останнього розрахунку від 14.09.2020 року, тому доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки державного виконавця невірні є безпідставними.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року №3, на платника аліментів не можна покладати передбачену ч.1 ст. 196 СК України відповідальність, якщо заборгованість виникла з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Тобто відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає у всіх випадках, крім тих, коли існують об'єктивні причини (несвоєчасна виплата заробітної плати, затримка або неправильний перерахунок аліментів).
Водночас, належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що несплата аліментів виникла з незалежних від відповідача причин, останній суду не надав.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, обмеживши розмір пені сумою основного боргу, відповідно до вимог ст.196 СК України.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню або зміні, апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 вересня 2020 рокупо цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 11 лютого 2021 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков