Справа № 495/3425/17
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
08 лютого 2021 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої одноособово - судді Шевчук Ю.В.,
при секретарі - Славич Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою Державної служби геології та надр України до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування,-
Представник позивача Державної служби геології та надр України звернувся 10 травня 2017 року до суду з позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог
Свої позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що Державна служба геології та надр є власником бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 29.03.2016 року, видавник: Білгород-Дністровське міськрайонне управління юстиції.
За вказаною адресою частково на кадастровій карті України рахується кадастровий номер (5110300000:02:019:0171) за адресою: АДРЕСА_1 , який відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права знаходиться у комунальній власності, загальною площею 0,1 га та відомості про право власності та речові права в кадастровому значаться за ОСОБА_1 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва.
Крім того, за вказаною ділянкою частково на кадастровій карті України рахуєтьсся ще один кадастровий номер (5110300000:02:019:0172) за адресою: АДРЕСА_2 , який відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права знаходиться у комунальній власності, загальною площею 0,1 га та відомості про право власності та речові права в кадастровому значаться за ОСОБА_2 , з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. Також за вказаною ділянкою частково на кадастровій карті України рахується ще один кадастровий номер (5110300000:02:019:0173) за адресою: АДРЕСА_3 , який відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права знаходиться у комунальній власності, загальною площею 0,1 га та відомості про право власності та речові права в кадастровому значаться за ОСОБА_3 , з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. Вказані земельні ділянки перебувають у державній власності, однак на сесії Затоківської селищної ради передано їх у приватну власність громадян для індивідуального дачного будівництва, та які в подальшому шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу передали їх третім особам.
Державою в особі Державної служби геології та надр України жодних дій чи погоджень, направлених на відчуження або вибуття державного майна бази відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: АДРЕСА_4 , що складаються з адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 26,7 кв.м., будинку відпочинку літ. "Б", загальною площею 30,3 кв.м., будинку відпочинку літ. "В, Г, Д", загальною площею 25,8 кв.м., їдальня літ. "Є", загальною площею 329,9 кв.м., пральня, вбиральня, майстерня літ. "Ж,И,М", загальною площею 111,8 кв.м., клуб літ. "З", загальною площею 69,6 кв.м., будинку відпочинку літ. "І", загальною площею 158,7 кв.м., будинку відпочинку літ. "К,Л", загальною площею 122,3 кв.м., будинку відпочинку літ. "Н", загальною площею 122,7 кв.м., будинку відпочинку літ. "О", загальною площею 122,3 кв.м., каналізаційна насосна станція літ. "П", загальною площею 36,8 кв.м., із державної власності уповноваженими органами управління державним майном не приймалось.
В подальшому, після отримання земельної ділянки ОСОБА_4 29.02.2016 року звернувся до компетентних органів із заявою, яка засвідчена приватним нотаріусом Чухрай Т.Ю., якою просить земельні ділянки, розташованих АДРЕСА_5 , площею 0,0733 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0168; АДРЕСА_6 , площею 0,0733 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0169; АДРЕСА_7 , площею 0,0733 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0170, в смт. Затока, м. Білгород- Дністровського, Одеської області, земельну ділянку площею 0,2199 га., цільове призначення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва. Та просить присвоїти новий кадастровий номер та видати документ, який посвідчує право власності на новостворену земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 .
Виконавчий комітет Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області прийняв рішення від 17.03.2016 року за №30 про присвоєння нової поштової адреси земельним ділянкам №№15/2, 15/3, 15/4 розташованим по АДРЕСА_4 , які знаходяться у власності гр. ОСОБА_4 та привласнити нову адресу новоутвореному майну-земельній ділянці загальною площею 0,2199 га, а саме: АДРЕСА_4 . В подальшому договором купівлі-продажу від 29.04.2016 року ОСОБА_4 продав та передав у власність, а ОСОБА_5 купив та прийняв у власність земельну ділянку площею 0,2199 га, за кадастровим номером 5110300000:02:019:0196 розташовану в АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_4 . З урахуванням викладеного, як зазначає представник позивача, Рішення Затоківської селищної ради за №3538 від 29.09.2015 року та рішення за №3639 від 29.09.2015 року про надання земельної ділянки у власність є протиправним та таким, що порушує права володіння та користування власника комплексу будівель та споруд. Тому представник позивача просить скасувати Рішення Затоківської селищної ради за №3538 від 29.09.2015 року, №3539 від 29.09.2015 року про надання громадянам земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_4 .
Рух справи у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року було відкрито провадження по справі.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року було задоволено клопотання представника позивача Державної служби геології та надр України про витребування доказів.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.05.2017 року було накладено арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 .
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30.06.2017 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Затоківської селищної ради на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року про відкриття провадження по даній справі.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18.01.2018 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Затоківської селищної ради на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року про відкриття провадження по даній справі.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05.07.2018 року було залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року про відкриття провадження по даній справі.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03.10.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року про відкриття провадження по даній справі було визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12.12.2018 року було залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року про відкриття провадження по даній справі.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.01.2019 року дану справу було прийнято до свого провадження суддею Ващенко Л.Г.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.01.2019 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року про відкриття провадження по даній справі.
01.04.2019 року від відповідача Затоківської селищної ради надійшла заява про закриття провадження по справі.
13.05.2019 року від ОСОБА_7 надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи.
14.05.2019 року від представника позивача Державної служби геології та надр України надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.07.2019 року було залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.02.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.05.2017 року було визнано неподаною на повернуто скаржнику.
03.07.2020 року на адресу суду надійшла заява від представника відповідача Затоківської селищної ради з проханням не розглядати заяву подану від мені відповідача про закриття провадження по даній справі.
09.07.2020 року до суду надійшла заява про вступ у судовий розгляд даної справи від виконувача обов'язки керівника Білгород-Днстровської місцевої прокуратури.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.09.2020 року було задоволено клопотання представника позивача Державної служби геології та надр України про витребування доказів.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.09.2020 року було повернуто заяву про вступ у судовий розгляд даної справи виконувачу обов'язки керівника Білгород-Днстровської місцевої прокуратури.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.12.2020 року було витребувано докази з Білгород-Дністровського міського державного архіву.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2021 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_7 про залучення його у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору по даній справі.
Короткий виклад позицій сторін по справі
В судове засідання представник позивача Державної служби геології та надр України не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Верховний Суд України у Постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Враховуючи, що дана справа перебуває в провадженні суду з 11 травня 2017 року, у сторін було достатньо часу для подання до суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог та заперечень, суд, задовольнив усі клопотання представника позивача щодо витребування доказів, чим сприяв виконанню його обов'язку щодо доказування предмету позову та обґрунтування правової підстави позову, передбаченого ст. 81 ЦПК України, суд приходить до обґрунтованого висновку щодо можливості розгляду даної справи за наявними матеріалами та за відсутності сторін.
В судове засідання представник відповідача Затоківської селищної ради не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, однак 24.11.2020 року надав до суду клопотання про необхідність розгляду даної справи у передбачений процесуальним законодавством строк.
Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №85251602 від 18.04.2017 року, Державна служба геології та надр є власником бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , що складається з адміністративної будівлі літ. "А", загальною площею 26,7 кв.м., будинку відпочинку літ. "Б", загальною площею 30,3 кв.м., будинку відпочинку літ. "В, Г, Д", загальною площею 25,8 кв.м., їдальня літ. "Є", загальною площею 329,9 кв.м., пральня, вбиральня, майстерня літ. "Ж,И,М", загальною площею 111,8 кв.м., клуб літ. "З", загальною площею 69,6 кв.м., будинку відпочинку літ. "І", загальною площею 158,7 кв.м., будинку відпочинку літ. "К,Л", загальною площею 122,3 кв.м., будинку відпочинку літ. "Н", загальною площею 122,7 кв.м., будинку відпочинку літ. "О", загальною площею 122,3 кв.м., каналізаційна насосна станція літ. "П", загальною площею 36,8 кв.м.
За вказаною адресою частково на кадастровій карті України рахується кадастровий номер (5110300000:02:019:0171) за адресою: АДРЕСА_1 , який відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права знаходиться у комунальній власності, загальною площею 0,1 га та відомості про право власності та речові права в кадастровому значаться за ОСОБА_1 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва.
Крім того, за вказаною ділянкою частково на кадастровій карті України рахується ще один кадастровий номер (5110300000:02:019:0172) за адресою: АДРЕСА_2 , який відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права знаходиться у комунальній власності, загальною площею 0,1 га та відомості про право власності та речові права в кадастровому значаться за ОСОБА_2 , з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. Також за вказаною ділянкою частково на кадастровій карті України рахується ще один кадастровий номер (5110300000:02:019:0173) за адресою: АДРЕСА_3 , який відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права знаходиться у комунальній власності, загальною площею 0,1 га та відомості про право власності та речові права в кадастровому значаться за ОСОБА_3 , з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва. Вказані земельні ділянки перебувають у державній власності, однак на сесії Затоківської селищної ради передано їх у приватну власність громадян для індивідуального дачного будівництва, та які в подальшому шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу передали їх третім особам.
В подальшому, після отримання земельної ділянки ОСОБА_4 29.02.2016 року звернувся до компетентних органів із заявою, яка засвідчена приватним нотаріусом Чухрай Т.Ю., якою просить земельні ділянки, розташованих АДРЕСА_5 , площею 0,0733 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0168; АДРЕСА_6 , площею 0,0733 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0169; АДРЕСА_7 , площею 0,0733 га, кадастровий номер: 5110300000:02:019:0170, в смт. Затока, м. Білгород-Дністровського, Одеської області, земельну ділянку площею 0,2199 га., цільове призначення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва та просить присвоїти новий кадастровий номер та видати документ, який посвідчує право власності на новостворену земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 .
Як стверджує позивач, Виконавчий комітет Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області прийняв рішення від 17.03.2016 року за №30 про присвоєння нової поштової адреси земельним ділянкам №№15/2, 15/3, 15/4 розташованим по АДРЕСА_4 , які знаходяться у власності гр. ОСОБА_4 та привласнити нову адресу новоутвореному майну-земельній ділянці загальною площею 0,2199 га, а саме: АДРЕСА_4 . В подальшому договором купівлі-продажу від 29.04.2016 року ОСОБА_4 продав та передав у власність, а ОСОБА_5 купив та прийняв у власність земельну ділянку площею 0,2199 га, за кадастровим номером 5110300000:02:019:0196 розташовану в АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_4 .
Згідно відповіді Затоківської селищної ради №564/01-27 від 23.06.2020 року, рішення сесії Затоківської селищної ради від 25.09.2015 року в Затоківській селищній раді відсутнє.
Згідно відповіді Затоківської селищної ради №846/01-27 від 26.10.2020 року, оскаржувані рішення Затоківської селищної ради №3538 від 29.09.2015 року та №3639 від 29.09.2015 року були передані на зберігання до Білгород-Дністровського міського державного архіву.
Згідно відповіді Затоківської селищної ради №941/01-27 від 27.11.2020 року, оскаржувані рішення Затоківської селищної ради №3538 від 29.09.2015 року та №3639 від 29.09.2015 року в приміщенні Затоківської селищної ради відсутні через те, що в період з 2015 року по 2019 рік в приміщенні Затоківської селищної ради було скоєно ряд крадіжок, через що було порушено відповідні кримінальні провадження. Окрім того, термін зберігання документації у відомчому архіві селищної ради складає три роки та після спливу зазначеного терміну зберігання уся документація була передана до Білгород-Дністровського міського державного архіву.
Згідно відповіді Архівного відділу Білгород-Дністровської міської ради №161 від 22.12.2020 року, оскаржувані рішення Затоківської селищної ради №3538 від 29.09.2015 року та №3639 від 29.09.2015 року на зберігання до Білгород-Дністровського міського державного архіву не передавались.
Приписи статті 19 Конституції України, передбачають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано статтею 118 ЗК України.
Відповідно до ч.ч. 6-9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Таким чином з метою отримання земельної ділянки безоплатно у власність громадянами має бути виготовлено та надано на погодження відповідний проект землеустрою.
Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідно до ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.
Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів,районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного Кодексу України.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.
Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного Кодексу України. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, об'єктів, пов'язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення. Віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах «а» і «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України. Погодження матеріалів місця розташування об'єкта, що передбачається розмістити на земельній ділянці особливо цінних земель державної чи комунальної власності із зміною її цільового призначення, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України в порядку, визначеному статтею 151 ЗК України.
Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.
На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.
Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.
ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.
Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2008 року №502 та за ініціативою власників.
Обов'язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.
Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України).
Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку. Порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (не дотримання процедури) має наслідком скасування розпоряджень, ухвалених без його дотримання (стаття 21 ЗК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а та від 30 травня 2018 року у справі №308/7923/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі №701/473/17, від 26 червня 2019 року у справі №701/902/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 362/3134/14-ц.
Однак, в супереч ст. 81 ЦПК України, представником позивача не надано до суду жодних належних та допустимих доказів щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, які були передані громадянам згідно оскаржуваних рішень, порушення процедури прийняття цих рішень та незаконності передачі новостворених ділянок громадянам. Суд навіть позбавлений можливості безпосередньо дослідити та надати правову оцінку оскаржуваним рішенням Затоківської селищної ради через їх відсутність в матералах справи.
Таким чином, враховуючи презумцію законності акта суб'єкта владних повноважень, будь-яке рішення органу місцевого самоврядування є чинним та законним, поки його не буде скасовано у встановленому законом порядку.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності на земельні ділянки громадян критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частиною 1 статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
З огляду на вищезазначене, дослідивши докази по справі та доводи сторін, суд не вбачає підстав для скасування рішень Затоківської селищної ради №3538 від 29.09.2015 року та №3539 від 29.09.2015 року про надання громадянам земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_4 , адже з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається відповідності заходу втручання держави в право власності громадян критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні положення містяться у 15 та 16 статтях ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат
За роз'ясненням Пленуму Верховного суду України в Постанові №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (пункт 7).
Під час розгляду справи суд сприяв сторонам у виконанні їх обов'язку подати свої докази, зокрема, неодноразово були розглянуті та задоволені клопотання представника позивача про витребування документів, в тому числі і оскаржуваних рішень Затоківської селищної. Однак, ознайомитись з ними суду не представилось можливим, оскільки керівництво Затоківської селищної ради не змогло надати запитувані рішення, тому що у приміщенні сільської ради були скоєні крадіжки та термін їх зберігання в архіві місцевої ради закінчився.
Так, представник позивача просить скасувати Рішення Затоківської селищної ради за №3538 від 29.09.2015 року, №3539 від 29.09.2015 року про надання громадянам земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з тим, суд приймає до уваги, що сам процес прийняття рішень органами місцевого самоврядування щодо надання громадянам земельних ділянок чітко встановлений та унормований законодавчими нормами, порушення цього порядку може відбутися на будь-якій стадії, що стане підставою для скасування всіх правових наслідків, які мали місце внаслідок ухваленого рішення. Саме тому, визнавати неправомірними та незаконним і скасовувати рішення органу місцевого самоврядування без належних для цього правових підстав, суд не може.
Відповідно до роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За весь час розгляду справи представник позивача Державної служби геології та надр України не довів належним чином як саме відповідач - Затоківська селищна рада порушив його права та законні інтереси, не підтвердив обґрунтованість підстав для звернення до суду з метою захисту цивільних прав, та головне, в порушення вимог ст.81 ЦПК України, не надав суду жодного належного та допустимого доказу правомірності, законності та обґрунтованості позовних вимог про скасування Рішень Затоківської селищної ради за №3538 від 29.09.2015 року та №3539 від 29.09.2015 року про надання громадянам земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_4 .
Враховуючи вищезазначене, оскільки в матеріалах справи відсутні оскаржувані рішення Затоківської селищної ради №3538 від 29.09.2015 року та №3639 від 29.09.2015 року, заходи, які вживалися судом щодо витребування даних рішень не призвели до позитивних результатів, що унеможливлює дослідження даних рішень судом та надання їм правової оцінки щодо їх законності, суд приходить до об'єктивного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно частин 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних відмовлено у повному обсязі, судові витрати слід залишити за позивачем.
Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст.19, 41 Конституції України, 19-21, 31, 33-37, 50-52, 78, 79-1, 83, 116, 122, 125, 186-1 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 76, 77, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог Державної служби геології та надр України до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Шевчук Ю.В.