Справа № 146/415/20
"01" лютого 2021 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі головуючого-судді: Пилипчука О.В.
з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Томашпіль в залі суду цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Томашпільська об'єднана територіальна громада Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області
Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області
вимоги позивача: про визнання права на земельну частку (пай)
представник позивача: адвокат Самар В.О.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати за ним право на земельну частку (пай), в розмірі 2,8300 в умовних кадастрових гектарах по Раківському старостинському округу Томашпільського району Вінницької області (бувша Раківська сільська рада Томашпільського району Віннницької області), як члена колективного сільськогосподарського підприємства «Поділля» та зобов'язати Томашпільську об'єднану територіальну громаду в особі Томашпільської селищної ради виділити ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку в розмірі 2,8300 га на території Раківського старостинського округу Томашпільського району Вінницької області (колишня Раківська сільська рада Томашпільського району Віннницької області).
Даний позов обґрунтовано наступним.
У жовтні 1993 року позивач був прийнятий на роботу в КСП «Поділля», с.Ракова. Даний факт підтверджується архівною довідкою № 132 від 26.04.2018 року.
Позивач вважає, що як член колективного сільськогосподарського підприємства він мав право на земельну частку (пай) і повинен був бути включений до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), що відповідає вимогам ст.ст. 22, 23 ЗК України.
Згодом рішенням загальних зборів членів КСП «Поділля» с.Ракова від 18.11.1994 року позивача було прийнято в члени КСП «Поділля». Даний факт підтверджується архівним витягом із протоколу №4 загальних зборів підприємства.
На початку 2020 року позивачу стало відомо, що 23 травня 1995 року на землі колишнього КСП «Поділля» видавався державний акт на право колективної власності на землю серії ВН №000006 до якого були долучені списки членів колгоспу. В даному списку, як стало відомо позивачу відсутнє його прізвище, хоча рішення про виключення його із членів колгоспу «Поділля» в установленому порядку немає. Оскільки позивач як член КСП має право на земельну частку (пай) то повинен був бути включений до вказаного списку осіб.
08 липня 2020 року відповідачем, Томашпільською об'єднаною територіальною громадою Томашпільської селищної ради Вінницької областіподано до суду відзив на позовну заяву, в якій відповідач просить застосувати норми позовної давності відносно заявленого позову, відмовити в задоволенні позовної заяви, як такої, яка заявлена не обґрунтовано та з пропущенням строків позовної давності.
Відзив мотивовано тим, що позивач не надає суду доказів факту членства в КСП на час передачі у колективну власність землі, а Указом Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначено, що право на земельний пай мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, саме з часу одержання юридичною особою державного акта про право колективної власності на землю. Такої ж думки дотримується і судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, визначивши у своїх рішеннях від 31.01.2002 року та 24.03.2004 року в яких зазначено, що необхідною умовою для отримання земельної частки (паю) є членство в колективному підприємстві на момент передачі землі у колективну власність співвласників.
Окрім того, позивач не надав суду доказів того, що КСП «Поділля» припинило свою діяльність шляхом ліквідації.
28 жовтня 2020 року відповідачем, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вказує, з посиланням на законодавство, що є лише розпорядником земель сільськогосподарського призначення, державної форми власності за межами населеного пункту. Лише органом місцевого самоврядування здійснюється прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 28 травня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 10 липня 2020 року.
08 липня 2020 року відповідачем, Томашпільською об'єднаною територіальною громадою Томашпільської селищної ради Вінницької області подано до суду відзив на позовну заяву.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 10 липня 2020 відкладено підготовче засідання у справі на 16 вересня 2020 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 16 вересня 2020 року відкладено підготовче засідання на 29 вересня 2020 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 29 вересня 2020 року відкладено підготовче засідання на 30 вересня 2020 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 30 вересня 2020 року відкладено підготовче засідання на 06 листопада 2020 року, залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
28 жовтня 2020 року відповідачем, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано до суду відзив на позовну заяву.
06 листопада 2020 року судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючого у справі судді на лікарняному.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 14 грудня 2020 року закрито підготовче засідання у справі, справу призначено до судового розгляду на 01 лютого 2021.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Самар В.О. позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позові, попросили позов задовольнити. Позивач ОСОБА_1 вказав, що про своє порушене право дізнався незадовго до подачі позову коли отримав відповідь сільської ради. Представник позивача, адвокат Самар В.О. в задоволенні клопотання про застосування позовної давності просив відмовити, пояснив, позивач дізнався про своє порушене право, коли отримав відповідь сільської ради. Вказав, що близько півтора - два роки тому в центрі відбулася розмова позивача та його мами з односільчанами, в якій останні запитали, чого син будучи членом КСП не отримав землі.
Представник відповідача, Томашпільської об'єднаної територіальної громади Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Щербатий А.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, попросив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з'явився, проте в матеріалах відзиву міститься клопотання про розгляд справи без його участі.
Свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснили, що в розмові яка відбулася близько двох років тому назад позивач ОСОБА_1 вказав, що був членом КСП, на що йому відповіли, що позивач, напевно, має право на землю.
Суд, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, заслухавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність і достовірність показань сторін по справі та свідків, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до п.11 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.
Спірні правовідносини виникли з цивільних відносин та регулюються ст.ст.1216,1218 ЦК України,ст.ст.22,23 ЗК України (в ред. 1990 року) п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720 від 8.08.1995 року,п.3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних ділянок (паїв),затвердженого ПКМУ від 4.02.2004 року № 122.
Питання включення особи до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю вирішується відповідно до ст..ст. 22,23 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 року, Закону України «Про встановлення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» районні державні адміністрації в межах своїх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Так, відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельний пай одержали всі особи, які входили до складу КСП на момент паювання землі і яких внесено до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю.
Право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акту на право колективної власності на землю з обов'язковим додатком-списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.
Згідно із законодавством, членами КСП були, зокрема, такі особи: постійні працівники - члени КСП, пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами.
Право за земельну частку безпосередньо не залежить від стажу роботи громадянина, його виробничих показників, особистих заслуг, місця проживання тощо. Навіть якщо після отримання сертифіката працівник перестав працювати в КСП або переїхав будь-куди, він не втрачає права за земельний пай. Це право йому гарантує законодавство України й ніхто не може позбавити його цього права інакше, як за рішенням суду.
Пунктом 6 листа Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року №19-3767/0/8-08 передбачено, що при розгляді справ про визнання права на земельну частку (пай) судам необхідно:
а) перевіряти наявність підстав, передбачених Указом Президента України від 08 серпня 1995 р. N 720/95 «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям», відповідно до п. 2 якого право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), сільськогосподарського кооперативу далі - СК), сільськогосподарського акціонерного товариства (далі - САТ), в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються його членами відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в КСП, СК чи САТ, а про наявність трудових відносин з ними;
б) досліджувати статут підприємства, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України від 14 лютого 1992 р. N 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство» підприємство діє на основі статуту, в якому вказується порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї;
в) з'ясовувати, коли було видано державний акт на право колективної власності на землю, оскільки член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
Згідно зі ст.23 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується затвердженими актами, які видають і реєструють сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видавався КСП, кооперативу, акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і в колективній власності громадян. До державного акта додавався список цих громадян.
Виходячи зі змісту статей 22, 23 ЗК 1990 року та даного Указу Президента особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування у членах КСП, включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акта.
Так, до суду звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до архівної довідки КУ «Томашпільський районний трудовий архів» від 06.12.2019 № 179 - архівного витягу із протоколу №4 загальних зборів членів КСП «Поділля» с.Ракова від 18.11.1994 року, заяву ОСОБА_1 задоволено та прийнято його в члени с/г підприємства. (а.с.6)
Відповідно до архівної довідки КУ «Томашпільський районний трудовий архів» від 26.04.2018 № 132 у книгах нарахування заробітної плати працівникам КСП «Поділля» с.Ракова за 1993 рік значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де вказано, що його відпрацьовані дні становлять: жовтень 1993 року - 18 відпрацьованих днів, листопад 1993 року - 23 відпрацьованих дні, грудень 1993 року - 11 відпрацьованих днів. (а.с.7).
Згідно відповіді на адвокатський запит адвоката Самара В.О., Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.04.2020 року № 0-2-0.35-66/116-20, КСП «Поділля» с.Ракова було зареєстровано та видано державний акт на право колективної власності на землю серії ВН 000006 від 23.05.1995 року, сертифікат на право на земельну частку (пай) по Раківській сільській раді на ім'я ОСОБА_1 не виготовлявся та не видавався. (а.с.12)
Згідно відповіді на адвокатський запит адвоката Самара В.О., Раківського старостинського округу Томашпільської селищної ради від 07.04.2020 року №10-09-10/3/113, державний акт на право колективної власності на землю КСП «Поділля» серії ВН №000006 наявний в Раківському старостинському окрузі Томашпільської селищної ради, ім'я ОСОБА_1 , відсутнє у списку громадян. (а.с.14)
Згідно копії державного акта на право колективної власності на землю серії ВН №000006, ім'я ОСОБА_1 , відсутнє у списку громадян.
Тобто, з наданих стороною позивача доказів підтверджено трудову участь ОСОБА_1 у діяльності КСП «Поділля» та той факт, що останнього було прийнято в члени КСП «Поділля».
Однак позивачем не додано доказів тих обставин, що на момент видачі державного акта на землю КСП «Поділля» серії ВН №000006 він залишався членом вказаного КСП.
Так, Указом Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначено, що право на земельний пай мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно норм статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» № 2114 від 14.02.1992, членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. № 899-ІV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що посвідчує право на земельну частку (пай). В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.
Як було встановлено вище, позивача ОСОБА_1 в списку-додатку громадян, які мають право на земельну частку (пай), не зазначено.
Позивачем було зазначено про невнесення його до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), та ту позицію, що невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) особи, яка є членом КСП, не може позбавити його права на земельну частку (пай).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7, член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Згідно ч.ч. 1,3 ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, стороною позивача не доведено суду, що ОСОБА_1 був членом колективного підприємства «Поділля», на час передачі у колективну власність землі.
Для визнання права на земельну частку необхідна сукупність двох факторів, а саме наявність у окремої особи членства в зазначеному підприємстві на час передачу у клективну власність землі, а також наявність у підприємства Державного акту на право колективної власності на землю, в списку додатку до якого повинна бути вказана особа, яка є членом підприємства та має право на земельну частку.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір суд виходить з того, що розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) проводилось в Україні після прийняття Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.99 р. № 1529/99. Порядок паювання земель був визначений Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.95 р. № 720/95, в п. 1 якого визначалось, що паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну ділянку (пай) підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка (форма сертифіката затверджена Постановою КМУ від 12.10.95 р. № 801), в якому вказується розмір паю в умовних кадастрових гектарах та його вартість.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ», роз'яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.
Згідно Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року № 666 зазначено, що кожному члену підприємства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку пай із зазначенням у ньому розміру частки паю в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.
Крім того, якщо громадянина помилково (безпідставно) не внесено до списку-додатка до державного акта на право колективної власності на землю до проведення розпаювання і видачі сертифікатів, йому необхідно звернутися до зборів співвласників з питанням щодо внесення особи до списку-додатка. Якщо розпаювання земель вже проведено, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання. Якщо згоди не досягнуто, спір відповідно до чинного законодавства України розглядається тільки в судовому порядку.
У відзиві Томашпільської об'єднаної територіальної громади Томашпільської селищної ради на позовну заяву ОСОБА_1 представник Томашпільської селищної ради просив звернути увагу на перебіг строків позовної давності для звернення до суду.
Так, загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, складає три роки. Це ж зазначено і в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».
За змістом ч.3 ст.254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У правовій позиції Верховного Суду України, зробленій у справі №6-2469цс16 від 16.11.2016 року визначено, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
П.26 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 визначено, що причини пропуску строку позовної давності є предметом доказування під час судового розгляду й підлягають установленню при ухваленні рішення.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.6 постанови Пленуму ВС «Про судове рішення» від 18.12.2009 №14, установивши, що строк для звернення із позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову із цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.
Однак, як було зазначено стороною позивача, про своє порушене право ОСОБА_1 дізналася лише в 2020 році, коли люди, які працювали разом з ним, розповіли про отримання земельних часток. Вказаний факт підтверджується показами свідків в судовому засіданні, а тому в даному випадку суд не застосовує строки позовної давності.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги ОСОБА_1 не доведеними та не підтвердженими належними доказами, такими, що не підлягають задоволенню, та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі зокрема з тих підстав, що стороною позивача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він був членом КСП «Поділля» на час проведення розпаювання і видачі сертифікатів, також стороною позивача не надано суду доказів неправомірності невключення його до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати в даній справі не відшкодовуються і залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст.254, 256, 257, 261, 267, 328, 392 ЦК України, ст.ст.22,23 ЗК України (в ред. 1990 року) Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720 від 8.08.1995 року, ст.ст. 1, 2, 3, 5, 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»,ст.ст. 5, 7, 8, 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» № 2114 від 14.02.1992, ст. ст.2, 4, 10, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК суд,-
В задоволенні позовну ОСОБА_1 до Томашпільської об'єднаної територіальної громади Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Томашпільсьим РВ УМВС України в Вінницькій області, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Томашпільська об'єднана територіальна громада Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, адреса: 24200, Вінницька область, Тульчинський район, смт Томашпіль, пл.Т.Шевченка, 1.
відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області адреса: 21027, м.Вінниця, вул. Келецька, 63.
Повний текст рішення виготовлено: 10.02.2021 року
Суддя: О. В. Пилипчук