Справа № 146/31/21
"10" лютого 2021 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Пилипчука О.В.,
з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду у смт. Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
вимоги позивача: про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
13 січня 2021 року до Томашпільського районного суду Вінницької області з цією позовною заявою, посилаючись на ст. 184 СК України, звернулася ОСОБА_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , який проживає по АДРЕСА_2 , в якій просить стягувати на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що дитина знаходиться на її утриманні.
Даний позов обґрунтовано наступним.
19 жовтня 2008 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3 . На даний час позивачка з відповідачем проживають окремо.
Також позивачка зазначає, що відповідач, не приймає участі у вихованні дитини, відповідач є працездатною особою, матеріально забезпечений, фізично здоровий, працює в філії «Переробний комплекс» ТОВ «Вінницька птахофабрика» в м.Ладижин, а тому він має можливість сплачувати аліменти, в зв'язку з чим з даним позовом позивачка вимушена звернутися до суду.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 20 січня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, справу призначено до розгляду на 10 лютого 2021 року.
Доводи учасників справи.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, однак подала до суду заяву, в якій просить справу слухати у її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, в якій просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Суд, розглянувши заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх належність та достовірність, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом установлено, що у сторін є дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В свідоцтві про народження дитини батьками записано сторони у справі.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19.10.2008 року зареєстрували шлюб, після реєстрації сторони взяли прізвище ОСОБА_1 / ОСОБА_2 .
Позивач звернулася до суду для вирішення спору у правовідносинах щодо участі того з батьків, що проживає окремо від дитини в її утриманні шляхом стягнення аліментів. Вказані правовідносини регулюються ст. ст., 180-182 Сімейного кодексу України (далі СК України), за змістом яких батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, у випадку не досягнення домовленості щодо участі в утриманні дитини, рішенням суду з того з батьків, який проживає окремо може бути стягнуто кошти на утримання дитини (аліменти) в частці від доходу і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно довідки Гнатківського старостинського округу Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області № 10 від 11.01.2021 року, дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходиться на утриманні матері.
Таким чином ОСОБА_2 зобов'язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття.
Позивач в позові зазначає, що домовленості з відповідачем про добровільну сплату аліментів не досягнуто, коштів на утримання дитини відповідач не надає.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 11 ЗУ «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до цивільного кодексу України.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 2 та 3 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.
Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи із характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та враховуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, зважаючи на обов'язок батька утримувати дитину, враховуючи визнання відповідачем позову, що не суперечить закону, не порушує права, свободи та законні інтереси інших осіб та враховуючи те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, зважаючи на те, що відповідач є у працездатному віці, суд дійшов висновку про наявність в даному випадку передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог і вважає достатнім стягувати із відповідача аліменти у розмірі ј частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Позовну заяву ОСОБА_1 пред'явлено нею до суду 13 січня 2021 року. Тобто саме з цієї дати суд присуджує аліменти.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Згідно п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів у справах про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за поданням до суду позовної заяви майнового характеру справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином з ОСОБА_2 підлягає стягненню в дохід держави 840,80 гривень судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статями 182, 191, 199, 200 СК України, статями 4, 13,76,81,141, 263-265, 279, 430, ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 13 січня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 22 червня 2010 року Томашпільським РВ ГУМВС України у Вінницькій області, РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 2 вересня 2008 року Тульчинськи РВ УМВС України у Вінницькій області, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 .
Суддя: О. В. Пилипчук