Справа № 277/86/21
Номер рядка звіту 38
іменем України
"11" лютого 2021 р. смт Ємільчине
Ємільчинський районний суд Житомирської області
в складі: головуючого - судді Греська В.А.
при секретарі с/з Сорока М.М.
розглянувши у смт Ємільчине справу за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №DNH4KS81720435 від 16.03.2006 року станом на 13.10.2020 року у розмірі 44797,49 грн., яка складається з: 4857,08 грн. - заборгованості за кредитом; 39781,23 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом; 159,18 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, та судові витрати у розмірі 2270 грн.
Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору №DNH4KS81720435 від 16.03.2006 року отримав кредит у розмірі 4857,06 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов.
Відповідач станом на 13.10.2020 року має заборгованість в розмірі 154813,27 грн., яка складається з: 4857,08 грн. - заборгованості за кредитом; 39781,23 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 110174,96 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Позивач зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, кредитодавець може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому заборгованість до стягнення становить 44797,49 грн., яка складається з: 4857,08 грн. - заборгованості за кредитом; 39781,23 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом; 159,18 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором
З метою захисту своїх прав позивач змушений звернутись до суду.
28.01.2021 року по справі було відкрито провадження та розгляд справи призначено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, до позовної заяви додав клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив розглянути справу у його відсутності.
Відповідно до довідки Ємільчинської селищної ради №148 від 27.01.2021 року ОСОБА_1 , 1976 р. н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві кур'єром направлялися судова повістка про виклик до суду, копія позовної заяви з доданими до неї документами та копія ухвали про відкриття провадження, які повернулися до суду із заначенням в розписці про те, що мати ОСОБА_1 відмовилася від отримання судової повістки.
Згідно ч.ч. 3, 9 ст.130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії; у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Таким чином відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судовою повісткою, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань, заяв, відзиву на позов суду не надіслав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вирішує справу за наявними матеріалами та приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що 16.03.2006 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ КБ «ПриватБанк» із заявою позичальника № НОМЕР_1 , в якій просив надати йому строковий кредит у сумі 4857,08 грн. строком на 24 місяці, відсоткова ставка 2,09% в місяць, ціль кредитування - купівля ТНС та сплата комісії банку та компанії.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним, Тарифами складає між ним і банком кредитно-заставний договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.
Позичальник доручає банку перерахувати кредитні кошти в день надання в сумі 3917,00 грн. на поточний рахунок підприємства торговельно-сервісної мережі ТОВ «Зодіак», а також комісію компанії, зазначену в п. 2.2 Умов.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, перерахувавши кошти в сумі 3917 грн. на користь ТОВ «Зодіак», що підтверджується рахунком №16/03 від 16.03.2006 року та ктом прийому-передачі товару №DNH4KS81720435 від 16.03.2006 року, з якого слідує, що відповідно до рахунку-фактури №16/03 від 16.03.2006 року продавцем ТОВ «Зодіак» переданий, а покупцем ОСОБА_1 прийнятий наступний товар: плита газова Indesit K3621 по ціні 1619 грн., плита газова Indesit K1621 (подарунок батькам) по ціні 1519 грн., телевізор Vidimax VD-21SITF по ціні 779 грн.
Згідно п.4.2 Умов при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 6,00% на місяць розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.
До кредитно-заставного договору банк додав Умови надання споживчого кредиту фізичним особам.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та станом на 13.10.2020 року має заборгованість, що підлягає стягненню, в сумі 44797,49 грн., яка складається з: 4857,08 грн. - заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 39781,23 грн. - заборгованості за процентами; 159,18 грн. - нарахованої пені.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.03.2006 року, посилався на Умови надання споживчого кредиту фізичним особам.
Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: порядок розрахунків, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 5 років, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови надання споживчого кредиту фізичним особам розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.03.2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (25.01.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови надання споживчого кредиту фізичним особам у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Суд вважає, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.03.2006 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
За таких обставин пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4857,08 грн.
З відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума сплаченого ним при подачі позову судового збору.
На підставі ст. ст. 11, 212, 509, 525, 526, 626, 628, 633, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов АТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору №DNH4KS81720435 від 16.03.2006 року станом на 13.10.2020 року в сумі 4857 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят сім) грн. 08 коп. - заборгованості за тілом кредиту та сплачений при подачі позовної заяви судовий збір в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн., а всього кошти в сумі 7127 (сім тисяч сто двадцять сім) грн. 08 коп., відмовивши в решті позову за безпідставністю.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду через Ємільчинський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя /підпис/
Копія вірна:
Суддя: В. А. Гресько