іменем України
Справа № 210/6215/20
Провадження № 1-кп/210/324/21
"09" лютого 2021 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони та учасники кримінального провадження, які беруть участь у судовому засіданні: прокурор ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , представник потерпілого та цивільного позивача (АТ "Укрпошта" в особі Дніпропетровської дирекції АТ "Укрпошта") ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг кримінальне провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020040710001097 від 05.09.2020 року, -
В провадженні судді перебуває вищевказане кримінальне провадження у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України.
Прокурор у судовому засіданні звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, ризики які існували на момент обрання та продовження вказаного запобіжного заходу, не відпали.
Обвинувачений та його захисник - (кожен окремо), заперечували з приводу клопотання прокурора щодо про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, обвинувачений не має наміру переховуватися від суду та уникати відповідальності, має місце проживання, міцні соціальні зв"язки. Просили суд змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Потерпіла ОСОБА_7 у судове засідання не з"явилася.
Представник потерпілого АТ "Укрпошта" в особі Дніпропетровської дирекції АТ "Укрпошта" ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора.
Суд, вислухавши доводи учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком дії 20 грудня 2020 року.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 грудня 2020 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, тобто до 12 лютого 2021 року включно.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статті 177 КПК України.
Під час вирішення питання про доцільність продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності певної особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до вимог частини 1 статті 184 КПК України, під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого встановлено обгрунтованість підозри та наявність ризиків, передбачених у частині 1 статті 177 КПК України.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує те, що в даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України , за який законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років.
ОСОБА_4 також пред"явлено обвинувачення у вчиненні злочинів за частиною 3 статті 311 КК України (покарання - позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна.), частиною 1 статті 313, ч. 2 статті 309 КК ще у двох кримінальним провадженнях, обвинувальні акти скеровані до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу та Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу у березні 2017 року та у листопаді 2019 року.
Також суд враховує, особу обвинуваченого, а саме те, що останній не працевлаштований, підозрюється у вчиненні декількох злочинів у різних провадженнях, раніше неодноразово судимий, у тому числі й до реальної міри покарання.
В судовому засіданні встановлено, що 03 грудня 2020 року Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу відносно ОСОБА_4 постановлено вирок за ч.1 ст.309 КК України та призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) місяців арешту. Строк покарання обчислювати з моменту взяття під варту. Вирок набрав законної сили 12.01.2021р.
Судом встановлено, що станом на 09 лютого 2021 року наявні ризики, передбачені у статті 177 КПК України, і які не зменшились з часу обрання запобіжного заходу, що не дає достатніх правових підстав суду для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт чи інший, більш м"який запобіжний захід.
Суд зазначає, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Крім того, існують ризики впливу на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні, а так само і ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Обставинами, які підтверджують зазначені ризики є те, що ОСОБА_4 знаходячись на свободі, буде мати можливість продовжувати свою злочинну діяльність. Крім того, ОСОБА_4 ні де не працює, тобто не має засобів для існування, не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків. Тому враховуючи його особистість, тяжкість вчиненого ним злочину, усвідомлюючи неминучість покарання у разі визнання його винним, обвинувачений може переховуватись від суду. Дізнавшись анкетні дані потерпілого та свідків може незаконно на них впливати, що буде перешкоджати судовому розгляду.
Крім того ОСОБА_4 на теперішній час засуджений до реальної міри покарання, і його звільнення з-під варти може призвести до ухилення від відбування призначеного судом покарання.
Альтернативні запобіжні заходи, враховуючи наведене, на думку суду не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не зможуть запобігти вище переліченим ризикам у даному кримінальному провадженні.
Суд вважає, що доводи захисника та обвинуваченого, не є цілком обґрунтованими, а тому підстав для зміни запобіжного заходу на більш м"який на теперішній час не вбачається. Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суд враховує, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні декількох злочинів впродовж незначного періоду часу, у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Разом із тим, прокурором не обгрунтовано необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 , та письмове клопотання суду не представлено.
З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти ризикам, визначених у пунктах 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК - переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, - можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк два тижні, - з урахуванням призначеного покарання у вигляді арешту, тобто до 22 лютого 2021 року.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 314-316, 291, 370, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора ОСОБА_3 задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два тижні, тобто до 22 лютого 2021 року включно.
Копію ухвали направити до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань № 3", для виконання.
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Повний текст ухвали складено 10 лютого 2021 року.
Суддя: ОСОБА_1