11 лютого 2021 року
м. Чернівці
справа №726/239/20
провадження 822/141/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
секретар Паучек І.І.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТзОВ «Вердикт Капітал»),
відповідач ОСОБА_1 ,
апеляційна ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 30 листопада 2020 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя І.Г. Проскурняк,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ТзОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Альфа Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав кредитний договір № 500448376 від 13 січня 2014 року, згідно якого отримав кредит у розмірі 40 000 гривень зі сплатою 14.99% річних.
21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа - Банк» та ТзОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа - Банк» відступило ТзОВ «Кредитні ініціативи», а ТзОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту №500448376 від 13 січня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа - Банк» та боржником.
26 грудня 2018 року між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ТзОВ «ВЕСТА» було укладено договір про відступлення прав вимоги відповідно до якого ТзОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТзОВ «ФК «ВЕСТА», яке набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту №500448376 від 13 січня 2014 року, укладеного між ТзОВ «Кредитної ініціативи» та боржником.
16 січня 2019 року між ТзОВ «ФК «ВЕСТА» та ТзОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги. ТзОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту №500448376 від 13 січня 2014 року, укладеного між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та боржником.
У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, яка станом на 17 січня 2020 року становить 50 387 гривень 91 коп. і складається із заборгованості: за кредитом в розмірі 34568 гривень 85 коп.; відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 10537 гривень 93 коп.; нарахованими відсотками згідно кредитного договору в розмірі 5281 гривні 13 коп..
Просили суд, стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №500448376 від 13 січня 2014 року у розмірі 74955 гривень 62 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом в розмірі 34568 гривень 85 коп.; за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 10537 гривень 93 коп.; за нарахованими відсотками згідно кредитного договору в розмірі 5281 гривні 13 коп.; подвійної облікової ставки НБУ - 11625 гривень 88 копійок; нарахованих 3 % річних в розмірі 3113 гривні 91 коп.; витрат від інфляції - 9827 гривень 92 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 30 листопада 2020 року позовні вимоги ТзОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №500448376 від 13 січня 2014 року у розмірі 74955 гривень 62 коп.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором, а тому відповідно до положень ст.ст. 1050, 1054 ЦК України позивач має право на стягнення заборгованості за договором кредиту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.
Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції залишив поза увагою копію виконавчого напису приватного нотаріуса від 13 серпня 2019 року про стягнення з відповідача на користь банку грошових коштів в розмірі 55474 гривні 12 коп. за кредитним договором №500448376 від 13 січня 2014 року та копію постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також зазначає, що позивач скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту, відповідно до листа від 11 червня 2016 року, а тому відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України втратив право на нарахування процентів за кредитним договором. Судом першої інстанції не надано оцінку нормам матеріального права, які регулюють порядок обчислення позовної давності.
Вказує на те, що під час дії кредитного договору був мобілізований до Збройних сил України та проходив службу з 31 липня 2014 року по 21 липня 2015 року та з 03 серпня 2015 року по 11 жовтня 2016 року, а отже відповідно до ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не нараховуються відсотки за користування кредитом протягом мобілізації до Збройних сил України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ТзОВ «Кредитні ініціативи» подали відзив на апеляційну скаргу. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилаються на те, що аргументи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Зазначають, що мають право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за невиконання боржником грошового зобов'язання.
Крім того зазначають, що застосування строку позовної давності, як підстави для припинення зобов'язання, норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК не передбачають.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Згідно з кредитним договором № 500448376 від 13 січня 2014 року відповідач отримав кредит у розмірі 40 000 гривень зі сплатою 14.99% річних. (а.с. 9-14 т.1).
11 січня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» надіслано вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту, відсотків, нарахованих штрафу та пені, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України (а.с. 144 т.1).
Згідно з розрахунку заборгованості за договором № № 500448376 від 13 січня 2014 року, станом на 17 січня 2020 року, загальна сума заборгованості становить 50 387 гривень 91 коп. (а.с.22-23 т.1).
Відповідно до договору факторингу №2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року встановлено, що між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та ТзОВ «ВЕСТА» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТзОВ «Кредитні ініціативи» відступило ТзОВ «ФК «ВЕСТА», а ТзОВ «ФК «ВЕСТА» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту №500448376 від 13 січня 2014 року, укладеного між ТзОВ «Кредитної ініціативи» та боржником. Таким чином, ТзОВ «ФК «ВЕСТА» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТзОВ «Кредитні ініціативи» втратив такі права (а.с. 28-38 т.1).
Відповідно до договору відступлення прав вимоги №16-01/19/1 від 16 січня 2019 року встановлено, що між ТзОВ «ФК «ВЕСТА» та ТзОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТзОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТзОВ «Вердикт Капітал», а ТзОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту №500448376 від 13 січня 2014 року, укладеного між ТзОВ «Кредитні ініціативи» та боржником. Отже, ТзОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТзОВ «ФК «ВЕСТА» втратив такі права (а.с.39-48).
Згідно з виконавчим написом нотаріуса 13 серпня 2019 року встановлено, що запропоновано звернення стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором №500448376 від 13 січня 2014 року. Стягнення заборгованості проведено з 16 січня 2019 року по 31 липня 2019 року. Сума заборгованості складає 55 474 гривні 12 коп. (а.с.98 т.1).
06 вересня 2019 року винесено постанову про відкриття провадження №ВП №59981541 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Вердикт Капітал» заборгованість в розмірі 56 124 гривні 12 коп. (а.с.100-101 т.1).
Із постанови №ВП №59981541 від 17 вересня 2019 року вбачається, що звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (а.с.104-105 т.1).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Задовольняючи позов ТзОВ «Вердикт Капітал» суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив свої зобов'язання за кредитом, а тому відповідно до положень ст.ст. 1050, 1054 ЦК України позивач має право стягнути заборгованість за договором кредиту та відсотків.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
За статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Факт укладання між сторонами кредитного договору та існування кредитної заборгованості , внаслідок неналежного виконання боржником своїх обов'язків, відповідач належними та допустимим доказами не спростував.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи 11 січня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» надіслано вимогу до ОСОБА_1 про дострокове погашення кредиту, відсотків та нарахованих штрафу та пені.
Право на позов щодо стягнення суми заборгованості за кредитом (у тому числі і дострокового стягнення) виникло у банку на тридцятий день після відправлення повідомлення про зміну строку виконання зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі, тобто з 10 лютого 2016 року, і відповідно саме з даної дати починає перебіг строку позовної давності, оскільки банк 11 січня 2016 року надіслав позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту. Тобто банк скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом направлення на адресу позичальника вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу (кредиту, відсотків, пені/штрафу) протягом тридцяти календарних днів з дня відправлення повідомлення, тому саме з цієї дати починається для банку перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
Позов про стягнення заборгованості за кредитом поданий позивачем до суду 10 лютого 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, про сплив якої під час розгляду справи заявлено відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
При задоволенні позовних вимог про стягнення суми нарахованих відсотків та подвійну облікову ставну НБУ (пеню) слід застосувати правову позицію, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц та від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та подвійну облікову ставну НБУ (пеню) припиняється.
З огляду на вказану правову позицію нарахування банком процентів за користування кредитними коштами та після вимоги банку про дострокове погашення кредиту, тобто після 11 січня 2016 року, є неправомірним.
Такий самий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16 та у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі №127/8837/16-ц, у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №278/1218/15-ц.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в позові про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат слід відмовити у зв'язку з його безпідставністю, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини першої статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:
- натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
- кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Звертаючись до суду з позовом ТзОВ «Вердикт Капітал» просило стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних від суми простроченої заборгованості за кредитом за період з 17 січня 2017 року по 17 січня 2020 року.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови суд апеляційної інтанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу за кредитом у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
З огляду на вказане, інфляційні втрати та три проценти річних у справі нараховані в натуральному зобов'язанні. За таких обставин, в задоволенні позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат слід відмовити за безпідставністю.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18), у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі №727/4474/17-ц.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до положень п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
За подання апеляційної скарги апелянт сплатив 3152 гривні, що підтверджується квитанцією (т.2 а. с. 20).
З огляду на зазначене, слід стягнути з ТзОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 3152 гривні у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 30 листопада 2020 року скасувати.
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 3152 гривні у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 12 лютого 2021 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
Н.Ю. Половінкіна