Справа № 350/771/20
Провадження № 22-ц/4808/186/21
Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
10 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
за участю секретаря Пацаган В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду в складі судді Бейка А.М., ухвалене 19 листопада 2020 року в смт. Рожнятові Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 27 листопада 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
В червні 2020 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що між сторонами 28 березня 2020 року укладено договір позики, посвідчений борговою розпискою, згідно якого вона позичила відповідачці 50 000,00 грн. При цьому було погоджено, що остання поверне борг по першій вимозі в найкоротший термін. Оскільки з квітня 2020 року ОСОБА_1 це зобов'язання не виконує, просила задовольнити позов.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 19 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50 000,00 грн боргу, а також 840,40 грн понесених судових витрат.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання боргового зобов'язання за договором позики від 28 березня 2020 року позичальник повинен повернути позикодавцеві визначену суму боргу.
Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення скасувати, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ніякого договору позики сторони не укладали, відповідно жодних коштів від позивачки вона не отримувала. Остання змусила її під тиском написати боргову розписку від 28 березня 2020 року, звинувативши у недостачі коштів в магазині, в якому відповідачка неофіційно працювала продавцем. При цьому докази її вини відсутні. Вказані обставини підтверджуються показами свідка, яким суд не дав правильної оцінки.
Також зазначає, що розписка не є належним доказом укладення договору позики, оскільки не містить ідентифікуючих даних сторін, умови отримання позичальником в борг грошових коштів, порядок, строк та валюту повернення коштів тощо. Крім того підпис і дата вчинені невідомою особою. Натомість факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а розписка зі змісту якої можна встановити, що відбулась передача коштів від позикодавця до позичальника. Свідки, які б могли підтвердити факт договірних відносин відсутні. Так само як і відсутні докази, що саме вона позичила кошти в позивачки.
Правом на подання відзиву ОСОБА_2 не скористалась.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Білянський Н.С. доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Родіков І.С. доводів скарги не визнав, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду.
Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду відповідає цим вимогам закону.
Як правильно встановлено судом першої інстанції 28 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно якого остання отримала в борг кошти в розмірі 50 000,00 грн. Підтвердженням цього договору є письмова розписка за підписом позичальника. В розписці строк повернення боргу не вказаний(а.с. 4). Оригінал розписки долучено представником позивача до матеріалів справи в судовому засіданні апеляційного суду.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що зазначену в розписці суму боргу відповідачка не повернула, хоча вона з квітня 2020 року вимагала виконати це зобов'язання.
В свою чергу, ОСОБА_1 заявлені вимоги не визнала, заперечивши факт укладення договору позики та отримання таких коштів. Натомість розписку написала під тиском позивачки, яка звинуватила її в недостачі коштів в магазині.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
В силу вимог статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
За таких обставин колегія суддів вважає, що надана відповідачем розписка, наявність її оригіналу у позивачки, підтверджує укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_2 , а позичальником - ОСОБА_1 . При цьому остання не заперечує, що власноручно писала вказану розписку.
Доводи апелянта про те, що розписка фактично є безгрошовою, написана нею під тиском позивачки у зв'язку із наявністю недостачі в магазині, де працювала продавцем, а тому спірні правовідносини не були борговими у розумінні статті 1046 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги.
За змістом положень статей 12,13,81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов'язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судами у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно із положеннями статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відтак враховуючи, що принцип диспозитивності цивільного судочинства не звільняє учасника справи від обов'язку доказування обставин, на які він посилається у підтвердження обставин, якими обґрунтовані заперечення позову, ОСОБА_1 в силу статті 81 ЦПК України будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності договору позики та передачі на його виконання грошових коштів ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано.
Матеріали справи не містять також жодних відомостей стосовно звернення відповідачки до правоохоронних органів з приводу неправомірної поведінки ОСОБА_2 відносно неї ні після укладення договору позики, ні після подання позову до суду.
Крім того, указаний договір позики, яким визначені всі умови щодо суми позики у судовому порядку не оспорювався, тобто на час розгляду даної цивільної справи був чинним, що не суперечить приписам статті 204 ЦК України стосовно презумпції правомірності правочину і аналогічному висновку суду першої інстанції щодо спірних правовідносин.
ОСОБА_1 не надано також жодних доказів на підтвердження доводів її скарги про наявність між сторонами трудових відносин, недостачі товару тощо, тому вони є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.
Таким чином, належних доказів того, що вона написала розписку як зобов'язання відшкодувати роботодавцю завдані збитки, відповідач суду не надала. Натомість ОСОБА_2 доведено достатніми доказами наявність договірних відносин, факт передачі коштів в борг, що є підставою для захисту її права та стягнення коштів.
Покликання апелянта на те, що судом не прийнято до уваги пояснення свідка ОСОБА_3 колегія відхиляє. Зі змісту аудіозапису судового засідання районного суду від 09 жовтня 2020 року, відтвореного апеляційним судом, встановлено, що показання свідка не містять посилання на фактичні обставини та достатньої інформації щодо предмета доказування. Зокрема свідок пояснила, що ОСОБА_1 розповідала їй про примушування ОСОБА_2 до написання боргової розписки. Про час, місце, обставини тощо написання розписки ОСОБА_3 суду не повідомила, вказана інформація їй невідома, оскільки особисто вона не була присутня при цій події. А отже ці показання грунтуються на розповідях самої відповідачки, позовних вимог не спростовують та обгрунтовано відхилено судом першої інстанції.
Більше того, як передбачено абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією стороною факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно роз'яснень пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо( частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).
З огляду на вищенаведене відсутні підстави для оцінки як належного доказу і долучених до апеляційної скарги пояснень свідка ОСОБА_4 (а.с.62-64).
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене апеляційний суд дійшов переконання, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин рішення суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа віднесена законом до малозначних, рішення в ній не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду від 19 листопада 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуюча Г.П. Мелінишин
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин
Повний текст постанови виготовлено 11 лютого 2021 року