Справа № 345/3669/20
Провадження № 22-ц/4808/351/21
Головуючий у 1 інстанції Кулаєць Б. О.
Суддя-доповідач Пнівчук
11 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючої Пнівчук О.В.
суддів : Мелінишин Г.П., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 21 грудня 2020 року, в складі судді Кулаєць Б.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері дитини-інваліда,
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері дитини-інваліда.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що з 18 лютого 2006 року по 07 червня 2007 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею. Позивач вказувала, що їхньому сину встановлено діагноз ПППФ органічного генезу з грубим поведінковим порушенням та асоціальною поведінкою, ЗНМ ІІ рівня обумовлена зниженням інтелекту, сенсомоторна алалія, перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра, має інші супутні хвороби, а тому потребує постійного догляду та сторонньої допомоги. У зв'язку з цим вона не може працювати, оскільки змушена доглядати сина та безперервно знаходитись разом з ним. Соціальної допомоги їй не вистачає, вона потребує матеріальної допомоги відповідача. Позивач просила суд стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1500 грн щомісячно протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування ним.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 21 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1000 грн. щомісячно, починаючи з 15 жовтня 2020 року і проводити стягнення протягом часу її проживання з дитиною з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та опікування ним, але не більш як по день досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про те, що судом не досліджено та не взято до уваги всіх обставин справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначив, що позивачкою не надано жодного підтвердження того, що їхній спільний син потребує постійного догляду та не може самостійно обходитись без такого догляду.
Вважає, що в заключенні ЛКК відсутній висновок про те, що син, як дитина з інвалідністю, не може обходитись без стороннього догляду.
Згідно витягу з амбулаторної медичної картки КНП «Калуського міського центру первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради» зазначено що дитина не здатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду та корекції в лікуванні. Однак вищезазначений орган не може встановлювати міру втрати здоров'я та необхідність постійного стороннього догляду.
В матеріалах справи відсутній висновок ЛКК про встановлення потреби їхнього сина, як дитини з інвалідністю, у постійному сторонньому догляді.
Зазначив, що на даний час працює на посаді охоронця ТзОВ «Смарт Трей Технолоджіс» та отримує мінімальну заробітну плату, а тому не спроможний сплачувати аліменти у встановленому судом розмірі.
Крім того, він має значні проблеми зі здоров'ям та потребує лікування, а тому додатково працевлаштуватись не має змоги.
Апелянт вважає, що суд безпідставно не врахував його посилання про те, що позивачка веде антисоціальний спосіб життя та зловживає спиртними напоями, за що тричі притягалась до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство.
Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його правильності не спростовують.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 21 грудня 2020 рокупідлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що відповідач є фізично здоровий, працевлаштований та отримує заробітну плату, несе витрати по сплаті аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , інших утриманців не має, а тому в змозі сплачувати аліменти розмірі 1000 грн на утримання матері дитини-інваліда протягом всього часу проживання з дитиною та опікування нею.
З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 18 лютого 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Калуського міськрайонного суду від 25 травня 2007 року.
Від шлюбу мають спільного неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6). ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, з посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.05.2016 року вбачається, що йому призначено державну соціальну допомогу, членом сім'ї, якому призначено державну соціальну допомогу, є мати - ОСОБА_2 (а.с. 5).
Позивачка разом з сином зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї від 16.11.2020 року (а.с.36).
Позивачка ніде не працює, згідно з довідкою про отримання допомоги від 24.06.2020 року № 414 перебуває на обліку в УСЗН Калуської міської ради та отримує допомогу на дитину з інвалідністю та надбавку на догляд за нею, загальна сума доходу за період з 01.01.2020 по 01.06.2020 становить 13 533,60 грн (а.с. 7, 8).
Відповідач ОСОБА_1 працює у ТзОВ «Смарт Трейд Технолоджіс» на посаді охоронця з 08.09.2020 року, загальна сума доходу за вересень - грудень 2020 року становить 7 413,55 грн (а.с. 85).
Статтею 1 СК України передбачено, що цей Кодекс визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Статтею 88 СК України встановлено, що якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідно до виписки з медичної карти хворого ОСОБА_3 він перебуває на «Д» обліку з 31.01.2013 з діагнозом ПППФ органічного генезу з грубим поведінковим порушенням та асоціальною поведінкою, знаходився на стаціанарному лікуванні в хірургічному відділенні ОДКЛ з 11.11.2008 по 15.11.2008, в райпсихлікарні з 02.07.2013 по 06.08.2013 та з 09.07.2015 по 14.07.2015 (а.с.10, 11, 12, 50).
У відповідності до витягу з медичної карти хворого ОСОБА_3 , який сформовано зі згоди ОСОБА_2 , матері ОСОБА_3 та органу опіки та піклування, діагностичним відділенням КНП «Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради» надано витяг, з якого встановлено, що дитина перебуває на «Д» обліку у дитячого лікаря психіатра з діагнозом: F 06,7, і у зв"язку із нездатністю до самообслуговування та високою мірою втрати здоров'я потребує постійного стороннього догляду та корекції в лікуванні (а.с.15, 52).
З довідки Управління соціального захисту населення Калуської міської ради від 24.06.2020 за № 414 встановлено, що ОСОБА_2 перебуває в них на обліку і їй призначено допомогу на дитину з інвалідністю та надбавку на догляд за нею з 12.08.2013 до 01.09.2021 року (а.с.7), а з довідки цього ж органу № 282 від 20.07.2020 вбачається, що розмір вказаної допомоги становить 2255,60 грн. (а.с.8).
Загальноприйнятою класифікацією для кодування медичних захворювань є Міжнародна класифікація хвороб (МКХ-10), розроблена ВООЗ та введена в дію у 1993 році.
Відповідно до МКХ-10 Помірний (когнітивний) розлад, порушення пізнавальної функції органічного генезу (F 06,7) - порушення, які характеризується зниженням пам'яті, труднощами навчання, зниженою здатністю концентруватись на виконанні якого-небудь завдання на тривалий час. Часто має місце виражене відчуття психічної втоми при спробі вирішити розумову задачу; навчання новому представляється суб'єктивно важким, навіть коли об'єктивно воно успішно. Розлад може передувати широкому спектру інфекційних та соматичних хвороб (як церебральних, так і системних), супроводжувати їх або слідувати за ними, але при цьому не обов'язково повинні бути присутніми безпосередні ознаки залучення в процес головного мозку.
ЛКК дитячої лікарні Калуської ЦРЛ встановлено індивідуальну програму реабілітації дитини-інваліда № 158/107 (вікова категорія від 0 до 18 років) від 28.08.2019 року (далі ІПР), відповідно до якої ОСОБА_3 є учнем 6 класу ЗОШ № 1, за індивідуальною формою навчання, наявність інвалідності з 06.08.2013 року, клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10 - F06,7 легкий когнітивний розлад з первазивною поведінкою, супутні захворювання (код за МКХ-10) - ЗНМ ІІ-ІІІ ступеня з порушенням комунікативної функції.
У розділі 13 ІПР «Обмеження життєдіяльності» вказано, що дитина має ІІІ ступінь обмеження до виконання ІПР: до орієнтації, до спілкування, до контролю за своєю поведінкою, до трудової діяльності, до здобуття освіти; до самообслуговування має ІІ ступінь обмеження, до пересування обмежена за І рівнем.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» обмеження життєдіяльності - повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки.
Згідно з п. 1.16. Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 05.09.2011 № 561, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за № 1295/20033, у разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я комісія розробляє на підставі плану медичної реабілітації, що обов'язково надається лікарем, або за участю лікаря індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються обсяги та види реабілітаційних заходів, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації та відповідальні за виконання. Комісія відповідає за якість розроблення індивідуальної програми реабілітації інваліда та здійснює у межах своїх повноважень контроль за її виконанням.
Відповідно до Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою КМУ від 21.11.2013 № 917 «Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям», Це Положення визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.
Лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) визначають, серед іншого: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію «дитина з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю підгрупи А», причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування. Складають (коригують) за участю представників органів управління освіти та соціального захисту населення індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються обсяги реабілітаційних заходів, строки їх проведення та виконавці; здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання зазначеної програми.
Порядком встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженим постановою КМУ від 21.11.2013 № 917 (далі - Порядок), визначено механізм, умови та критерії встановлення лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - комісії) інвалідності дітям.
Пунктами 15-18 Порядку передбачено, що під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують стійкі порушення функцій організму, встановлюють такі ступені їх вираження: I ступінь - незначні порушення; II ступінь - помірні порушення; III ступінь - виражені порушення; IV ступінь - значно виражені порушення.
Основними категоріями життєдіяльності є здатність до: самообслуговування; самостійного пересування; орієнтації; спілкування; контролювання своєї поведінки; навчання; трудової діяльності.
Під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження:
-здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема володіти навичками особистої гігієни. III ступінь передбачає нездатність до самообслуговування, потреба у постійній сторонній допомозі та повна залежність від інших осіб;
-здатність до орієнтації - здатність дитини до адекватного сприйняття навколишнього середовища, до визначення часу і місця перебування, оцінки ситуації. III ступінь передбачає нездатність до орієнтації (дезорієнтація) і потреба в постійній допомозі та (або) нагляді інших осіб;
-здатність до спілкування - здатність дитини до встановлення контактів з іншими особами шляхом сприйняття, переробки і передачі інформації. III ступінь передбачає нездатність до спілкування і потреба в постійній допомозі інших осіб;
-здатність контролювати свою поведінку - здатність дитини до усвідомлення себе і адекватної поведінки з урахуванням соціально-правових та морально-етичних норм. III ступінь передбачає нездатність контролювати свою поведінку, неможливість її корекції, потреба в постійній допомозі (нагляді) інших осіб;
-здатність до навчання - здатність дитини до сприйняття, запам'ятовування, засвоєння і відтворення знань (загальноосвітніх, професійних та інших), оволодіння навичками та вміннями (професійними, соціальними, культурними, побутовими). III ступінь передбачає значне обмеження здатності до навчання (здатність до здобуття лише певних освітніх рівнів (початкової загальної або базової загальної середньої освіти);
-здатність до трудової діяльності - здатність дитини провадити трудову діяльність з дотриманням вимог до змісту, обсягу, якості та умов виконання роботи. III ступінь передбачає здатність тільки до провадження елементарних видів трудової діяльності, що не потребують здобуття будь-якої освіти.
Ступінь обмеження основних категорій життєдіяльності дитини визначається виходячи з результатів оцінки їх відхилення від норми, що відповідає певному періоду (віку) біологічного розвитку дитини.
У розділі 14 ІПР «Реабілітаційні заходи та їх реалізація» вказано, що ОСОБА_3 потребує щорічно 1-2 рази на рік відновної терапії, профілактичних заходів, психіатричної допомоги та медичного спостереження, консультування, щорічно протягом року психолого-педагогічного консультування та діагностики, психологічної та педагогічної корекції, індивідуальна форма навчання.
У розділах 15, 16 ІПР вказано, що реабілітаційний потенціал середній; метою реабілітації є часткове відновлення обмеження життєдіяльності, соціально-побутового стану, професійної та трудової діяльності та психолого-педагогічна реабілітація.
З вищевикладеного вбачається, що син сторін ОСОБА_3 має клініко-функціональний діагноз - F 06,7 легкий когнітивний розлад з первазивною поведінкою, супутні захворювання та інші проблеми, пов'язані із залежністю від особи, що забезпечує догляд та допомогу, значне обмеження життєдіяльності - нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, до трудової діяльності, до орієнтації (дезорієнтація), до спілкування та нездатність контролювати свою поведінку, а також потребує постійних реабілітаційних заходів, метою яких є лише часткове відновлення обмеження життєдіяльності, соціально-побутового стану, професійної та трудової діяльності.
Зазначені медичні документи дають підстави стверджувати, що син сторін ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду.
У свою чергу, відповідач є працездатним чоловіком, інших утриманців не має, працює та отримує постійний дохід, тобто має можливість належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов'язання, а саме сплачувати аліменти на утримання своєї колишньої дружини, яка проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею.
Зазначене вище в сукупності є тими підставами, за яких позивачка ОСОБА_2 має право на утримання відповідно до ст. 88 СК України.
Позивачка надала суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених нею вимог, які в своїй сукупності є достатніми підставами для висновку про необхідність стягнення аліментів на її утримання.
Також, в суді апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження посилання відповідача на неналежне виконання матір"ю ОСОБА_2 своїх материнських обов"язків та зловживання нею спиртними напоями, та спростовані доказами, які надані позивачкою, зокрема, відповіддю Служби у справах дітей № М-58 від 07.05.2020, актом обстеження матеріально-побутових умов від 06.05.2020, характеристикою учня 6-б класу Калуської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ОСОБА_3 , висновками інклюзивно-ресурсного центру Калуської міської ради та індивідуальною програмою реабілітації інваліда №158/107 від 28.08.2019 (а.с. 38, 39, 40, 41-43, 44-45, 46-47, 48-49).
Доводи апелянта про те, що суд не врахував стан його здоров'я не заслуговують на увагу, оскільки судом з врахуванням поданих відповідачем доказів, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 частково.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що суд не врахував його доводів про те, що позивачка притягувалася до адміністративної відповідальності, оскільки вказані обставини не спростовують того, що позивачка проживає з дитиною з інвалідністю, який не може обходитися без постійного стороннього догляду, та опікується ним, має право на матеріальне утримання.
З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.
З урахуванням вказаного колегія суддів приходить до висновку, що суд дослідивши всі наявні докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, колегія суддів вважає, що рішення слід залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 21 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття,у випадках передбачених у п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуюча О.В.Пнівчук
Судді: Г.П. Мелінишин
О.О. Томин