Провадження № 22-ц/803/1115/21 Справа № 185/842/20 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
10 лютого 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Демченко Е.Л.
за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за час невикористаної відпустки, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, -
05 лютого 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за час невикористаної відпустки, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 22489,62 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 247009,68 грн, компенсацію за час невикористаної відпустки у розмірі 12524,42 грн, вихідну допомогу при звільненні у розмірі 7767,60 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з березня 2017 року по червень 2017 року у розмірі 5184,56 грн.
Позовна заява мотивована тим, що в трудових відносинах з відповідачем він перебував з червня 1989 року до 17 липня 2017 року. Згідно з наказом від 10 липня 2017 року № 2942/ДН-ос з 17 липня 2017 року його було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Однак, при звільненні розрахунок за період з березня 2017 року з ним не було проведено (а.с. 2-4).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до АТ “Українська залізниця” про стягнення заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за час невикористаної відпустки, вихідної допомоги, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати - відмовлено (а.с.126-129).
Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с. 131- 133).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 01 червня 1989 року по 17 липня 2017 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця».
01 червня 1989 року ОСОБА_1 було призначено начальником станції Донецьк Донецької залізниці.
01 червня 2009 року станція Донецьк Донецької залізниці перейменована на станцію Донецьк Державного підприємства «Донецька залізниця».
05 липня 2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у ПАТ «Укрзалізниця» та утворено регіональну філію «Донецька залізниця».
05 липня 2016 року станція Донецьк Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано у виробничий підрозділ «Станція Донецьк» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
На підставі наказу (розпорядження) від 10 липня 2017 року № 2942/ ДН-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника станції виробничого підрозділу «Станція Донецьк» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату з 17 липня 2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 24, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсації за 38 днів відпустки.
За період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року заробітна плата з урахуванням обов'язкових утримань податків та інших зборів у сумі 2268,18 грн була перерахована позивачу на особистий рахунок у АТ «Ощадбанк» згідно відзиву відповідача на позов та довідки від 25.06.2020 року №994/2-ДН Донецьк, яка видана структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 90).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності обґрунтованих підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунково-платіжні відомості позивача та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом першої інстанції встановлено, що у спірний період позивач з'являвся на робоче місце та за ним зберігався середній заробіток за час простою, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, зокрема, журналом обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої, з підписом працівника, який є обов'язковим для ведення згідно наказу від 17.03.2017 року №236/ДНД.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед ним у зазначеному розмірі, а надані ним розрахунки заробітної плати не є належним доказом того, що йому нараховувалася заробітна плата, оскільки вони не містять необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника, головного бухгалтера та штампу підприємства. При цьому, що відповідач довів зворотнє.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Викладена позиція узгоджується з правовими висновками, які викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18), у постанові від 14 липня 2020 року у справі № 236/1453/19 (провадження № 61-16872 св 19), у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 227/5138/18 (провадження № 61-14162св 19).
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до ст. 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача (виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу), а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку.
З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників.
Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Доводи апеляційної скарги щодо неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді: