11 лютого 2021 р. Справа № 520/7515/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 16.10.20 року по справі № 520/7515/2020
за позовом Головного управління ДПС у Харківській області
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути до бюджету України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму податкового боргу у загальному розмірі 67369,57 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем не сплачено суми узгоджених грошових зобов'язань та станом на дату подання позову відповідач має податковий борг у сумі 67369,57 грн. з орендної плати за землю з фізичних осіб, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 29.06.2019 № 1949789-5206-2016 у сумі 17040,05 гривень; 19 № 1949791-5206-2016 у сумі 25164,76 гривень; 1949793-5206-2016 у сумі 25164,76 гривень. Зазначені податкові повідомлення-рішення в судовому порядку не оскаржені та не скасовані. Податкова вимога направлена відповідачу, нею отримана, є дійсною, не оскаржувалася та не скасовувалася.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 року адміністративний позов - задоволено.
Стягнуто до бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 суму податкового боргу у загальному розмірі 67369,57 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, відмова одержувача від вчинення цих дій має призводити до заповнення графи «відмова адресата від одержання» формуляра рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Відтак, відсутність особистого підпису одержувача поштового відправленні за відсутності задокументованого факту відмови від одержання кореспонденції свідчить про невручення документа.
Відповідач наголошує, що у рекомендованому повідомленні, яке міститься у матеріалах справи, дійсно зазначено, що поштова кореспонденція була вручена 24.09.2019 року, однак при цьому зазначено, графу «за довіреністю» та рукописно вказано прізвище « ОСОБА_2 » без зазначення ініціалів та особистого підпису одержувача, що суперечить висновкам суду першої інстанцій зазначених у постанові від 16.10.2020 року щодо особистого отримання відповідачем податкових повідомлень-рішень від 29.06.2019 року.
Відповідач зауважує, що не отримувала особисто податкову вимогу № 400214-52, та відповідно не могла оскаржити її у адміністративному чи судовому порядку, оскільки тяжко хворіє.
Відповідач зауважує. що їй не відомо хто саме отримував поштову кореспонденцію оскільки крім прізвища « ОСОБА_2 », написаного від руки у графі «за довіреністю», інших ідентифікуючих даних у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення не зазначено, що порушує п.2 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270) щодо наявності головного елементу - підпису особи, яка отримує поштову кореспонденцію, та супереч процедурі фізичної передачі особі рекомендованого листа з повідомленням про вручення.
На думку відповідача, податкову вимогу № 400214-52 не можна вважати узгодженою, оскільки відповідачу не було відомо про факт її складання, у зв'язку з чим вона не мала змоги у порядку, визначеному законом, оскаржити її.
Відповідач наголошує, що після дарування нежитлової будівлі-їдальні з господарськими будівлями та спорудами, розташованої по вул. Шевченка, 30, в смт. Сахновщина Харківської області, відповідач повідомляла відповідні державні органи, а саме Сахновщинську селищну раду та податкові органи про відчуження майна, та наголошувала про відсутність підстав для сплати оренди за землю, розташованої під об'єктом нерухомості.
Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначає, що податкова вимога від 04.09.2019 № 400214-52 є дійсною, в судовому порядку не оскаржувалася, не є скасованою, зміненою або відкликаною.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на приписи Порядку, які регламентують відправлення зі статусом «вручити особисто», «судова повістка» та реєстрованих поштових відправлень, позивач вважає безпідставними.
Позивач зазначає, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення містить графу для підпису та нижче інформацію, що розписка в одержанні проставляється лише при направленні відправлень з відмітками «вручити особисто», «судова повістка». Податковий кодекс, не містить умови, за якою контролюючий орган направляє поштові відправлення з такими відмітками. Отже, позивач вважає, що не викликає сумніву той факт, що відправлення було видано платнику, оскільки в іншому випадку конверт повертається до ГУ ДНС у Харківській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Також, позивач звертає увагу, що за правилами п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто врученими платнику податків або його представнику. При цьому, добросовісний платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі невиконання нього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
На думку позивача, податкові повідомлення-рішення від 16.04.2019 № 1949789-5206-2016, № 1949791-5206-2016, № 1949793-5206-2016, які пред'явлейі до стягнення у справі 520/7515/2020 в судовому або адміністративному порядку платником не оскаржувались та, у разі коли предметом позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у такій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законодавець пов'язує , можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту.
При цьому, питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань та правомірності/неправомірності винесення/відкликання податкової вимоги не охоплюється предметом такого позову, оскільки податкове повідомлення рішення суб'єкта платних повноважень, згітно з яким відповідні зобов'язання визначено, та податкова вимога не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду такої справи здійснювати їх правовий аналіз.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між відповідачем та Сахновщинською селищною радою укладено договір оренди землі від 15.10.2007 року, відповідно до п. 1 якого «орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянку несільськогосподарського призначення за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови не наданих у власність або постійне користування на території Сахновщинської селищної ради, яка знаходиться за адресою вул. Шевченко, 30, с. Сахновщина Харківської області.
Згідно з п.п. 2,3 договору: «в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1184 га, у тому числі 0.0,0445 га - під капітальною одноповерховою забудовою, 0.0739 га під дворами, площадками, під'їздами. Земельна ділянка не підтоплюється. На земельній ділянці знаходиться одноповерхова забудова, яка належить громадянці ОСОБА_1 »
Як вбачається з матеріалів справи, вказаний договір зареєстрований у Сахновщинському районному відділі Харківської регіональної філії Центру ДЗК 23.10.2007 за № 040770200023. (а.с. 20, зворотній бік).
Відповідно до додаткової угоди від 20.01.2017 року сторонами договору узгоджено п. 8 договору викласти в такій редакції:
«Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 25164.76 грн.(двадцять п'ять тисяч сто шістдесят чотири гривні 76 копійок)».
Контролюючим органом у зв'язку з несплатою відповідачем грошових зобов'язань з орендної плати винесено податкові повідомлення-рішення від 16.04.2019:
-№ 1949789-5206-2016 у сумі 17040,05 гривень;
- № 1949791-5206-2016 у сумі 25164,76 гривень;
- №1949793-5206-2016 у сумі 25164,76 гривень.
Зазначені податкові повідомлення-рішення були надіслані на адресу відповідача 28.04.2019 рекомендованим поштовим відправленням, яке було повернуто поштовою службою за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією конверту. (а.с. 16-17).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах позивач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Відповідно до 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення вважаються такими, що належним чином вручені відповідачеві.
При цьому згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач вказані податкові повідомлення - рішення у судовому порядку не оскаржував. Також судом з пояснень відповідача встановлено, що відповідачем в адміністративному порядку вони також не оскаржувались, отже є узгодженими. Як вбачається з розрахунку суми боргу, зазначені суми податкових зобов'язань відповідачем сплачені не були. Доказів зворотнього відповідачем до суду не надано.
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з виникненням податкового боргу, контролюючим органом 04.09.2019 року було виставлено податкову вимогу № 400214-52, яку направлено на адресу відповідача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом 19.09.2019 року, та отримано відповідачем особисто 24.09.2019, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 21).
Колегія суддів, дослідивши вказане рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 21) містить графу для підпису та нижче інформацію, що розписка в одержанні проставляється лише при направленні відправлень з відмітками «вручити особисто», «судова повістка».
Податковий кодекс, не містить умови, за якою контролюючий орган направляє поштові відправлення з такими відмітками.
Отже, колегія суддів вважає, що відправлення було видано платнику, оскільки в іншому випадку конверт повертається до ГУ ДНС у Харківській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Також, постановою Верховного суду України від 09.10.2018 по справі №820/1864/17, судом висловлено позицію, що за правилами п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто врученими платнику податків або його представнику. При цьому, добросовісний платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі невиконання нього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з дим негативних для такого платника наслідків.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 639/4278/16-а, № 222/1402/16-а, № 813/1517/16, № 520/3945/19.
Згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач вказану податкову вимогу у судовому порядку не оскаржувала. З пояснень представника відповідача встановлено, що відповідачем в адміністративному порядку податкова вимога також не оскаржувалась.
Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення належним чином вручені відповідачеві, відповідно до яких визначено суму зобов'язань відповідача та податкова вимога є узгодженими, в адміністративному та судовому порядку не оскаржені та не скасовані, отже суми зобов'язань підлягають сплаті відповідачем.
Крім того, відповідач у апеляційній скарзі посилається на безпідставність нарахування орендної плати з огляду на те, що згідно договору дарування від 11.04.2017 року, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ахадовою А.Ю., зареєстрованим у реєстрі за № 257, позивач подарувала нежитлову будівлю-їдальню з господарськими будівлями та спорудами, розташовану по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загальною площею 0,1184 га, кадастровий № 6324855100:00:019:0011, своєму синові ОСОБА_3 , про що повідомила Сахновщинську селищну раду та податкові органи, у зв'язку з чим наполягала на відсутності підстав для сплати орендної плати за землю, розташованої під об'єктом нерухомості, яка їй не належить.
Відповідно до п.п. 288.1-288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Пунктом 288.7 ст. 288 ПК України визначено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Відповідно до п. 287.5 ст. 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
З матеріалів справи судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення, відповідно до яких визначено суму зобов'язань відповідача та податкова вимога є узгодженими, в адміністративному та судовому порядку не оскаржені та не скасовані, а відтак суми зобов'язань підлягають сплаті відповідачем.
Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на факт протиправності нарахування зазначених зобов'язань контролюючим органом з огляду на відсутність відповідного обов'язку у відповідача через зміну власника нежитлової будівлі фактично є запереченнями проти правомірності винесення податкових-повідомлень-рішень та податкової вимоги, що не входить до предмету доказування у спорах про стягнення податкового боргу, а мають досліджуватися у спорах за позовами платника податку про визнання протиправним та скасування відповідного рішення податкового органу.
Колегія суддів зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 16.04.2019 № 1949789-5206-2016, № 1949791-5206-2016, № 1949793-5206-2016, які пред'явлені до стягнення у справі 520/7515/2020 в судовому або адміністративному порядку платником не оскаржувались та відповідно до висновків Верховного суду України викладених в постанові Верховного Суду України від 22.08.2018 по справі 820/1878/16, у разі коли предметом позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у такій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законодавець пов'язує, можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту.
При цьому, питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань та правомірності/неправомірності винесення/відкликання податкової вимоги не охоплюється предметом такого позову, оскільки податкове повідомлення рішення суб'єкта платних повноважень, згітно з яким відповідні зобов'язання визначено, та податкова вимога не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду такої справи здійснювати їх правовий аналіз.
Таким чином, з огляду на предмет спору у даній справі, та те, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога не перебувають у процедурі адміністративного або судового оскарження на момент розгляду справи та є узгодженими, колегія суддів не бере до уваги вищенаведені посилання відповідача в якості належних підстав заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкове повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким відповідні зобов'язання визначено, не є предметом дослідження у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.
Наведене є однією із гарантій дотримання у податкових відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.
Відтак, з урахуванням викладених законодавчих приписів дослідженню і оцінці підлягає питання, чи набула сума податкового зобов'язання, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях, статусу узгодженого грошового зобов'язання та статусу податкового боргу та, з огляду на встановлене, чи наявні правові підстави для її стягнення.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 по справі 813/2092/15.
Згідно з п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
На момент розгляду справи судом сума заборгованості відповідачем не погашена, з моменту направлення податкової вимоги податковий борг не переривався.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов заявлено в межах повноважень податкового органу та у спосіб, передбачений діючим законодавством, вимоги стосовно стягнення податкового боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 року по справі № 520/7515/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 по справі № 520/7515/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський