10 лютого 2021 року справа №200/5571/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Казначеєва Е.Г., Блохіна А.А., Геращенка І.В., за участі секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі № 200/5571/20-а (головуючий суддя І інстанції - Чекменьов Г.А.), складене в повному обсязі 30 жовтня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання обставин форс-мажору, визнання протиправними дій та бездіяльності Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та його відмову у перерахунку пенсії за 2019 - 2020 роки, зобов'язання здійснити такий перерахунок, зобов'язання прийняти рішення про одночасне призначення двох пенсій та поновити виплату довічної трудової пенсії, зобов'язання нарахувати недоотриману пенсію як інваліду війни з 09 квітня 1991 року по листопад 2004 року та з 06 грудня 2004 року по березень 2018 року, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 10 серпня 2020 року об'єднані в одне провадження адміністративні справи № 200/5571/20-а та № 200/6340/20-а за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Об'єднаній справі присвоєний № 200/5571/20-а (а.с. 19). З урахування об'єднаних позовних вимог, позивач просить суд:
- визнати відмову відповідача у перерахунку пенсії із зміною розмірів її складових протиправною та зобов'язати відповідача здійснити перерахунки пенсій за 2019-2020 як інваліду війни з урахуванням змін показника розміру середньої зарплати і прожиткового розміру за вказаний час.
- зобов'язати відповідача переглянути заяву позивача від 06 грудня 2004 року і прийняти рішення про одночасну виплату довічної трудової пенсії за віком, як інваліду війни;
- зобов'язати відповідача перерахувати і виплатити недоотриману пенсію як інваліду війни 2 гр. з 06 грудня 2004 року по березень 2018 року, поновити виплату призначеної довічно трудової пенсії за віком з квітня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розрахунку і виплати пенсії як інваліду війни за період з 09 квітня 1991 року - листопад 2004 року та зобов'язати відповідача розрахувати і виплатити пенсію як інваліду війни 2 гр. за вказаний період.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 108-113).
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що на довічну трудову пенсію за віком вийшов у 2000 р. На той час діяли Закон України 1788 і Закон України 2262. Призначення ПФ пенсії за Законом України 1058 без особистого волевиявлення позивача вважає протиправним і розцінює як втручання у право власності.
Зазначив, що пенсії за віком і пенсії інвалідам війни 2 гр. призначаються довічно і виплачуються одночасно у відповідності ст. 6 ЗУ 1788.
Також зазначив, що у 2000 р. вийшов на довічну трудову пенсію за віком у 60 років за ЗУ 1788, виплату якої припинили з квітня 2018 р. (а.с. 116-118).
Позивач в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , є інвалідом війни 2 групи на підставі ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 2-3), перебуває на обліку у відповідача.
02 квітня 2018 року позивач звернувся до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою (вх. № 1902), щодо переходу на інший вид пенсії як інвалід війни 2 групи (а.с. 73).
Розпорядженням управління від 21 червня 2018 року ОСОБА_1 з 02 квітня 2018 року переведено на пенсію по інвалідності, як інваліда 2 групи, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших питань» № 2262-ХІІ. Розмір пенсії обчислено відповідно до п. «а» ст. 21 в розмірі 80% від заробітку, як інваліду 2 групи, який обчислено відповідно до ст. 43 Закону України № 2262 (а.с. 72).
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії враховано за 60 місяців (порічно) за період з 01 серпня 1990 року по 31 липня 1995 року, який визначено в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і складає 13240,90 грн. (індивідуальний коефіцієнт заробітної плати - 3,51740), із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки - 3764,40 грн., тобто попереднього виду пенсії.
Загальний розмір пенсії після перерахунку на 02 квітня 2018 року склав з урахуванням обмеження максимального загального розміру пенсії 13 730,00 грн., в тому числі: основний розмір пенсії від середнього заробітку - 10 592,72 грн. (13 240,90 грн. х 80%), підвищення інваліду війни 2 групи - 580,80 грн., збільшення - 2 648,18 (10592х25%), щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни - 50 грн., розмір, що забезпечує максимальну виплату (реформа) «мінус» 141,70 грн.
За рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2017 року у справі № 233/3458/17 та ухвали Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 травня 2018 року позивачу встановлено новий розмір пенсії та частина доплати пенсії за період з 13 жовтня 2010 року по 28 лютого 2018 року в сумі 1 444,34 грн. виплачені у липні 2018 року. Доплата пенсії за період з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року виплачена в серпні 2018 року у розмірі 13 927,22 грн.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» у зв'язку із зміною прожиткового мінімуму з 01 липня 2018 року ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії. Розмір пенсії на 02.04.2018 року складав 13 730,00 грн., з 01 липня 2018 року склав 13 871,70 грн.
Новий розмір пенсії в сумі 13 871,70 грн. та доплата пенсії в сумі 283,40 грн. за період з 01 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року виплачені позивачу у вересні 2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року у справі №0540/8698/18-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити дії щодо відшкодування коштів та сплати моральної шкоди на загальну суму 2 145 353,00 грн. відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі №0540/8698/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити дії щодо відшкодування коштів та сплати моральної шкоди - задоволено частково:
визнано протиправними дії Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії як інваліду війни 2 групи за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII з урахуванням показника середньої заробітної плати в України за 2016, 2017 роки;
зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 з 02 квітня 2018 року пенсію як інваліду війни 2 групи за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016, 2017 календарні роки.
Загальний розмір пенсії після перерахунку на 02 квітня 2018 року склав з урахуванням обмеження максимального загального розміру пенсії 13 730,00 грн., в тому числі: основний розмір пенсії від середнього заробітку - 15132,98 грн. (18916,23 грн. х 80%), підвищення інваліду війни 2 групи - 580,80 грн., збільшення - 3783,25 (15132,98х25%), щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни - 50 грн., загальний розмір пенсії - 19547,03 грн.
Розпорядженням по управлінню від 23.04.2019 року виконано постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 р. Після перерахунку розмір пенсійних виплат, з урахуванням обмеження максимального загального розміру пенсії, склав з 02.04.2018 р. - 13730 грн., з 01.07.2018 р. - 14350 грн., з 01.12.2018 р. - 14970 грн., з 01.07.2019 р. - 15640 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 р. у справі №200/7749/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною в частині своєчасного призначення та перерахунку пенсій, зобов'язання обчислити пенсію з 01.03.2019 р. відповідно до вимог Закону України №2262 з урахуванням середньої заробітної плати по Україні з якої сплачені страхові внески за 2016р., 2017р., 2018р., зобов'язання перерахувати та виплатити різницю в пенсії з 02.04.2018 р., зобов'язання перерахувати та виплатити різницю в розмірах раніше призначених пенсій у відповідності п.3 ст.51 та п.2 ст.63 Закону України №2262 з часу появи права по 01.04.2018 р. з урахуванням різниці у розмірах пенсії станом на 01.04.2018р. по Закону України №1058 та Закону України №2262 задоволений частково: визнано протиправними дії Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо неповної виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, як інваліду війни 2 групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 р. з 02.04.2018р.; зобов'язано Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області перерахувати та виплатити різницю в пенсії по інвалідності, як інваліду війни 2 групи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 р. ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру пенсії на підставі п.3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02.04.2018 р. щомісячно; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
03 березня 2020 року позивач звернувся до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити пенсію по інвалідності, як інваліда війни 2 групи з 1964 по 2000 роки. 10 березня 2020 року відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті недоотриманої пенсії з травня 1964 року по березень 2000 року, оскільки пенсія призначається та виплачується з моменту особистого звернення за нею.
Не погодившись з вказаною відмовою, у квітні 2020 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області де просив: визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті пенсії з часу отримання інвалідності; зобов'язати Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити недоотримані суми пенсії за весь час інвалідності, а саме з травня 1964 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 р. у справі №200/4229/20-а у задоволенні позову ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.
Не погодившись із розміром пенсії, використання іншого (ніж на думку позивача) показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, що вплинуло на інший розрахунок його пенсії та неправильне визначення розміру пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
При цьому, позивач просив суд перерахувати пенсію з моменту виникнення у нього права на неї, а саме з 2004 року.
Крім того, позивач вважає, що йому має виплачуватись дві пенсії (по інвалідності та за віком).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсія обчислена вірно, з урахуванням всіх показників, пенсія призначена відповідно до його особистої заяви, законом не передбачена можливість призначення одночасно двох пенсій за різними законами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно статті 92 Основного закону виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 9 цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ст. 10 Закону № 1058-ІV особа, яка має право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч. 13 Перехідних положень Закону № 1058-ІV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
З аналізу вказаної норми випливає, що бажання перейти з одного виду пенсії на інший повинно бути, перш за все, волевиявленням пенсіонера, при цьому законом не передбачена можливість призначення одночасно двох пенсій за різними законами.
02 квітня 2018 року позивача за його заявою було переведено на пенсію по 2 групі інвалідності відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Таким чином позивач скористався правом на призначення пенсії по інвалідності, як інваліда війни 2 групи за власним бажанням (волевиявленням), відповідно до Закону № 2262-ХІІ від 09.04.1992 р. з 02 квітня 2018 року.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що вимога позивача щодо визнання протиправної бездіяльності щодо не розрахунку і виплати пенсії як інваліду війни за період з 09.04.1991 р. - листопада 2004 р. та зобов'язання відповідача розрахувати та виплати пенсію як інваліду війни 2 гр. за вказаний період та вимога про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити недоотриману пенсію як інваліду війни 2 гр. з 06.12.2004 р. по березень 20018 та поноволення (відновлення) призначеної пенсії за віком з квітня 2018 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки пенсія призначається та виплачується з моменту особистого звернення за нею, а саме з 02 квітня 2018 року.
Доводи апелянта щодо неправомірності призначення пенсії по інвалідності з 2018 року на увагу не заслуговують, оскільки суди позбавлені права самостійно встановлювати часу набуття особою відповідного права за правилами ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки пенсія призначається тільки на підставі заяви пенсіонера з моменту особистого звернення.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
Статтею 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” передбачено, що середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення пенсії відповідно до цього Закону визначається в порядку, встановленому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року).
Пенсія по 2 групі інвалідності військовослужбовцям призначається відповідно до статті 21 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, відповідно до якої Пенсії по інвалідності військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються в таких розмірах:
а) особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);
б) іншим особам з інвалідністю I групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).
Статтею 43 Закону України № 2262 передбачено обмеження виплати пенсії максимальним розміром, який не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Протоколом по управлінню від 21 червня 2018 року ОСОБА_1 з 02 квітня 2018 року переведено на пенсію по інвалідності, як інвалід 2 групи, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших питань» № 2262-ХІІ. Розмір пенсії обчислено відповідно до п. «а» ст. 21 в розмірі 80% від заробітку, як інваліду 2 групи, який обчислено відповідно до ст. 43 Закону України № 2262.
При цьому, при призначенні пенсії по інвалідності, як інвалід 2 групи управлінням (за рішенням суду по справі № 0540/8698/18-а) використано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016, 2017 роки.
Відтак, вимога ОСОБА_1 про обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати по Україні з якої сплачені страхові внески за 2019, 2020 року не підлягає задоволенню, оскільки показник середньої заробітної плати є незмінний для осіб пенсія яким призначена у 2018 році.
Крім того, посилання позивача на форс-мажорні обставини (проходження військової служби на Кубі) та неможливість своєчасного звернення до Пенсійного органу із завою про призначення пенсії, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки зазначені форс-мажорні обставини повинні бути доведені відповідними доказами (які відсутні в матеріалах справи), що спричинили неможливість звернення позивача вказаною заявою та як вже зазначалось у відповідності до вимог діючого законодавства призначення пенсії та переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється виключно за заявою особи.
При цьому, в національному законодавстві лише Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначають поняття форс-мажору, однак вони не регулюють питання призначення/перерахунку пенсій.
При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача на заяву-зобов'язання від 06 грудня 2004 року, оскільки вона містить вимогу про перерахунок пенсії як інваліду Великої вітчизняної війни, що не є тотожним із заяво про перехід з одного виду пенсії на інший, чи призначення пенсії.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не вбачає порушення судом першої інстанції вимог Конституції України та діючого законодавства при прийнятті спірного рішення.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі № 200/5571/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі № 200/5571/20-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 10 лютого 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 лютого 2021 року.
Судді Е.Г. Казначеєв
А.А. Блохін
І.В. Геращенко