ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 лютого 2021 року м. Київ № 826/6941/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А. розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до 1. Пенсійного фонду України в особі Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, 2. Генеральної прокуратури України, 3. Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Пенсійного фонду України в особі Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Генеральної прокуратури України про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
13.07.2018 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглянувши заяви позивача про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог, суд, відповідно до ч.13 ст.171 КАС України, позовну заяву ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень викладених у заяві від 07.08.2020, ухвалою від 21.01.2021 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід судді Добрівської Н.А. від розгляду справи №826/6941/18, ухвалою від 04.02.2021 вказану заяву визнано необґрунтованою та зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Шулежка В.П. від 08.02.2021 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про відвід судді Добрівської Н.А. від розгляду адміністративної справи № 826/6941/18.
Адміністративна справа №826/6941/18 передана на розгляд судді Добрівській Н.А. 10.02.2021.
Разом з тим, 10.02.2021 суддею Добрівською Н.А. подано заяву про самовідвід від розгляду справи №826/6941/18 у відповідності до вимог частини третьої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, яка долучена до матеріалів справи.
Заява про самовідвід підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участь у розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до частин першої, третьої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Частиною першою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
У даній справі підлягає врахуванню положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб'єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об'єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб'єктивному і об'єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб'єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об'єктивним тестом, тобто з'ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.
Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477-IV встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі також - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина перша статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах «Piersac vs Belgium», «Grieves vs UK»). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі «Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium», суд має бути неупередженим і безстороннім.
У справі «П'єрсак проти Бельгії» («Piersac vs Belgium») ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.
У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland»), пункт 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» («Ferrantelli and Santangelo v. Italy»), від 07.08.1996 року, пункт 58).
З огляду на викладене, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» («De Cubber v. Belgium»), від 26.10.1984 року, пункт 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» («Wettstein v. Switzerland») та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» («Castillo Algar v. Spain»), від 28.10.1998 року, пункт 45).
Такі саме висновки містяться також у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі «Білуха проти України» (заява №33949/02).
В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.
Приймаючи до уваги викладене та з метою усунення будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом при розгляді даної справи, об'єктивного вирішення справи, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про самовідвід слід задовольнити.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 36, статтями 40, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву судді Добрівської Наталії Анатоліївни про самовідвід задовольнити повністю.
Відвести суддю Добрівську Наталію Анатоліївну від розгляду адміністративної справи №826/6941/18 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в особі Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Генеральної прокуратури України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
Передати справу для визначення складу суду згідно із частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Н.А. Добрівська