ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 лютого 2021 року м. Київ № 640/30636/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Войткон» до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Обставини справи:
До окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Войткон» з адміністративним позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:
визнати протиправною та скасувати відмову Міністерства культури та інформаційної політики України від 13 листопада 2020 року № 12901/б.11.1 у погодженні проектної документації по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва»;
зобов'язати Міністерство культури та інформаційної політики України погодити проектну документацію по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва», подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Войткон» 22 листопада 2018 року листом за № 22/11.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю відмови відповідача у погодженні проектної документації по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва».
У позовній заяві, позивач, зокрема, звертає увагу що підставою для відмови в погодженні проектної документації стало те, що з 01.01.2019 відповідно до пунктів 8 та 9 «Порядку визнання меж і режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 92) розроблення проектної документації на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт в історичних ареалах населених пунктів, занесених до списку історичних населених місць України (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) необхідно здійснювати з урахуванням вимог затвердженого в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану. Оскільки станом на момент підписання відповідачем відмови в погодженні проектної документації, історико-архітектурний опорний план міста Києва не затверджений, то відсутні підстави для погодження проектної документації по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва».
На думку позивача такі аргументи є незаконними, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, визначено справу розглядати суддею одноособово, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та усі наявні докази.
13.01.2021 року до суду надійшло клопотання представника Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому останній просив про продовження строку на подання відзиву, посилаючись на необхідність додаткового часу для формування позиції відповідача, оскільки питання що стосуються предмету спору відносяться до компетенції іншого структурного підрозділу міністерства, а копію позовної заяви представник отримав лише 11.01.2021 року
Частиною 5 статті 162 КАС України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою суду від 03.02.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Міністерства культури та інформаційної політики України про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, оскільки на думку суду відповідач мав достатньо часу для подання відзиву, враховуючи положення вищезазначеної ч. 5 ст. 162 КАС України та дат отримання ухвали про відкриття в електронному, паперовому виглядах та копій матеріалів позовної заяви з додатками наручно, а також зважаючи на невизнання судом поважними причин, вказаних представником в обґрунтування такого клопотання.
Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Обставини, встановлені судом:
У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Войткон» подало до Міністерства культури України історико-містобудівне обґрунтування «Реконструкція будівель цілісного майнового комплексу з реставрацією та пристосуванням пам'ятки національного значення Миколаївські ворота з прилеглими будівлями під торгівельно-культурний центр по вул. Івана Мазепи, 1 в Печерському районі м. Києва».
Листом № 1001/10/61-16 від 30.12.2016 Міністерство культури України погодило зазначене історико-містобудівне обґрунтування.
Листом від 22.11.2018 вих. № 22/11 Позивач звернувся до Міністерства культури України з проханням погодити проект містобудівних перетворень (проект був доданий до листа), розроблений на підставі історико-містобудівного обґрунтування, яке було погоджено Міністерством культури України листом від 30.12.2016 № 1001/10/61-16. Вказаний лист отримано відповідачем наручно, про що свідчить відповідна відмітка на ньому.
З вказаним листом Позивач звернувся в рамках надання Мінкультом адміністративної послуги «Погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, і в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини» (Наказ Міністерства культури України від 17 липня 2014 року № 562 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі міністерством культури адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» у редакції наказу Міністерства культури України від 29.10.2015 № 850).
У зв'язку з відсутністю будь-якої реакції з боку Міністерства культури України, 05 жовтня 2020 року позивач повторно звернувся до нього з аналогічним проханням.
Листом від 13 листопада 2020 року № 12901/б.11.1 Міністерство культури та інформаційної політики України зазначило, що за результатами перевірки електронної бази даних документообігу, у Міністерстві відсутні відомості щодо надходження на розгляд та/або погодження у визначеному порядку згаданої вище проектної документації.
Окремо відповідач поінформував, що з 01.01.2019 року відповідно до пунктів 8 та 9 «Порядку визнання меж і режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 92) розроблення проектної документації на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт в історичних ареалах населених пунктів, занесених до списку історичних населених місць України (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) необхідно здійснювати з урахуванням вимог затвердженого в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану.
На переконання відповідача, оскільки станом на момент підписання ним відмови в погодженні проектної документації, історико-архітектурний опорний план міста Києва не затверджений, то відсутні підстави для погодження проектної документації по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва».
Позивач переконаний, що зазначена вище відмова є незаконною, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
При вирішенні даної справи, суд звертає увагу, що згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Міністерство культури, молоді та спорту України, реорганізувавши шляхом перетворення Міністерство інформаційної політики та поклавши на утворений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.
Пунктом 4 цієї ж Постанови ліквідовано Міністерство культури і Міністерство молоді та спорту та установлено, що Міністерство культури, молоді та спорту є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1360-р «Питання Міністерства культури, молоді та спорту» визначено про можливість забезпечення здійснення з 01.01.2020 Міністерством культури, молоді та спорту покладених на нього функцій та повноважень.
Таким чином, Міністерство культури, молоді та спорту України (далі - МКМС) є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства культури України (далі - Мінкультури).
У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 № 238 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади» Міністерство культури, молоді та спорту перейменовано на Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - МКІП).
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є Закон України «Про охорону культурної спадщини».
Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що зони охорони пам'ятки - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання;
історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;
історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Відповідно до статті 32 вказаного Закону з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.
Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.
На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
На виконання вказаних положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (надалі - Порядок № 318).
Відповідно до п. 1 Порядку № 318, історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Порядку № 318, відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.
Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Пунктом 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495 (далі - Положення №495, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що Міністерство культури України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінкультури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері кінематографії, відновлення та збереження національної пам'яті.
Згідно з підпунктами 57-58 пункту 4 Положення №495 Мінкультури відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на таких пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них; визначає необхідність проведення охоронних заходів щодо збереження пам'яток національного значення та їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або виконання будь-яких робіт.
При цьому, відповідно до пп. 68 пункту 4 Положення №495 Мінкультури у межах повноважень, передбачених законом, погоджує: науково-проектну документацію на виконання робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам'яток національного значення.
У той же час, пунктом 5 Порядку № 318 передбачено, що межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.
Пунктом 10 Порядку № 318 передбачено, що історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування.
Відповідно до п. 12 Порядку № 318, визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.
З огляду на викладене, Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини та до повноважень якого відноситься погодження меж історичних ареалів міста Києва, як історичного населеного місця України, що визначаються науково-проектною документацією.
В силу положень Інформаційної картки адміністративної послуги «Погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини», що є Додатком 7 до Наказу № 562, умовами отримання відповідної адміністративної послуги є подача заяви та науково-проектної, проектної документації у передбаченій договором на її розроблення кількості примірників, один з яких залишається в архіві Мінкультури.
Даною карткою визначено, зокрема, вичерпний перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, а також вимоги до них (пункт 6), якими передбачено надання заяви, у якій зазначаються відомості про заявника: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання, контактний телефон; для юридичної особи - найменування юридичної особи, місцезнаходження, код платника податків згідно з ЄДРПОУ, прізвище, ім'я та по батькові керівника юридичної особи / уповноваженої особи, контактний телефон (факс); дата подання заяви та підпис заявника.
При цьому, пунктом 4 Додатка 7 підставою визначено нормативні акти, якими регламентується надання адміністративної послуги - пункт 14 частини 2 статті 5, частина третя статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», абзац 6 частини 2 статті 6 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».
Відповідно до пункту 14 частини 2 статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.
Частиною 3 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Абзацом 6 частини 2 статті 6 Закону України «Про охорону археологічної спадщини» встановлено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належать, зокрема, видача дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам'ятки, в зонах охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про адміністративні послуги» інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про:
1) суб'єкта надання адміністративної послуги та/або центр надання адміністративних послуг (найменування, місцезнаходження, режим роботи, телефон, адресу електронної пошти та веб-сайту);
2) перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги;
3) платність або безоплатність адміністративної послуги, розмір та порядок внесення плати (адміністративного збору) за платну адміністративну послугу;
4) строк надання адміністративної послуги;
5) результат надання адміністративної послуги;
6) можливі способи отримання відповіді (результату);
7) акти законодавства, що регулюють порядок та умови надання адміністративної послуги.
Так, в Додатку 7 Наказу №562 визначено нормативні акти, якими регламентується надання адміністративної послуги, проте, не визначено жодного нормативного акту, яким регламентовано умови отримання адміністративної послуги, тобто не встановлено обов'язок отримувача адміністративної послуги з надання певних документів.
При цьому, з вищенаведених норм законів України не випливає встановлення ними будь - яких умов отримання адміністративної послуги, тобто встановлення переліку документів, які мають бути надані для погодження відповідачу.
З системного аналізу викладеного вбачається, що вищезазначеними нормами Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про охорону археологічної спадщини» не визначено переліку документів, які мають подаватись до заяви про погодження, такий перелік визначено виключно нормами Наказу №562, який і прийнято на виконання названих Законів.
З матеріалів справи вбачається, що листом № 1001/10/61-16 від 30.12.2016 Міністерство культури України погодило Позивачу історико-містобудівне обґрунтування об'єкта «Реконструкція будівель цілісного майнового комплексу з реставрацією та пристосуванням пам'ятки національного значення Миколаївські ворота з прилеглими будівлями під торгівельно-культурний центр по вул. Івана Мазепи, 1 в Печерському районі м. Києва».
Також судом встановлено, що листом від 22.11.2018 вих. № 22/11 Позивач звернувся до Міністерства культури України з проханням погодити проект містобудівних перетворень, розроблений на підставі документів, зазначених в попередньому абзаці. Вручення відповідного листа підтверджується відміткою на ньому.
Відповідно до вимог статей 4, 10 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06 вересня 2012 року №5203-VI суб'єкт, який надає адміністративну послугу зобов'язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб'єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.
Одночасно пунктом 9 Додатку 7 до Наказу № 562 встановлено, що строк надання адміністративної послуги складає 30 календарних днів з дати реєстрації заяви.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06 вересня 2005 року № 2806-IV дозвільні органи - суб'єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.
Також, частиною 6 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06 вересня 2005 року № 2806-IV визначено принцип мовчазної згоди, яким передбачено, що якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06 вересня 2005 року № 2806-IV, принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Отже, принцип мовчазної згоди можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження.
Дотримання чітких строків надання адміністративних послуг є запорукою уникнення корупційної загрози в діях органів державної влади. Процесуальною гарантією, що запобігає свавільній бездіяльності з боку державних органів, є принцип мовчазної згоди, запроваджений постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди» від 27 січня 2010 року №77, якою визначено що в разі ненадання у визначений законом строк суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.
Так, судом встановлено, що визначений статтею 4 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06 вересня 2012 року №5203-VI строк сплив до 13 листопада 2020 року (дати листа відповідача про відмову у погодженні поданої документації). Отже, відповідачем не було дотримано строку погодження (строку надання адміністративної послуги).
Враховуючи те, що Міністерством культури України не було дотримано строку погодження проектної документації, остання може вважатися погодженою за принципом мовчазної згоди.
У той же час, щодо посилання відповідача на внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318, суд зазначає таке.
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №92 «Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць» постановлено внести зміни до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. №318, виклавши пункти 8 і 9 в такій редакції:
« 8. Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.
9. У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об'ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.».
Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що відповідно до частин 1, 10 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Отже, Генеральний план м. Києва є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, яка затверджується Київською міською радою та не є науково-проектною документацією в розумінні положень статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку № 318.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що до складу Генерального плану м. Києва входить науково-проектна документація про визначення історичних ареалів міста Києва, меж та режимів використання зон охорони, яку затверджено Міністерством культури України.
Межі та режими використання історичних ареалів м. Києва визначені діючим Генеральним планом розвитку м. Києва на період до 2020 року, що затверджені рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804, і наразі відсутні відомості щодо подання історико-містобудівного опорного плану, який входить до складу згаданого Генерального плану м. Києва, на розгляд до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не подавались на затвердження до Міністерства культури України у відповідності до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 12 Порядку № 318, а відтак, зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва не визначено в порядку, встановленому законом.
Таким чином, зважаючи на відсутність належним чином затверджених меж історичного ареалу м. Києва, меж та режимів використання зон охорони у м. Києві у Міністерства культури України відсутні підстави вважати, що об'єкт знаходиться у межах історичного ареалу, а відтак відповідач не мав встановлених законодавством повноважень для відмови у погодженні проектної документації/проекту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва» з посиланням на п. 8 та п 9 Порядку № 318 (у редакції постанови № 92 від 21.02.2018 року).
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, відповідач у спірних правовідносинах діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, у зв'язку з чим є всі правові підстави для визнання протиправним і скасування відмови Міністерства культури України, викладеної в листі 13 листопада 2020 року № 12901/б.11.1, за наявності такого погодження ще у 2018 році за принципом мовчазної згоди.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, оскільки за вказаних вище обставин, мала місце протиправна відмова позивачу у погодженні проектної документації об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва» за наявності такого погодження з 2018 року за принципом мовчазної згоди, суд приходить до переконання про необхідність зобов'язання Міністерство культури та інформаційної політики погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Войткон» (01010, м .Київ, вул. Мазепи, 1, ідентифікаційний код 40201050) проектну документацію по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва».
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За вказаних обставин, сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 4 204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні, 00 копійок) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань саме Міністерства культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, ідентифікаційний код 43220275).
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Войткон» (01010, м.Київ, вул. Мазепи, 1, ідентифікаційний код 40201050) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати відмову Міністерства культури та інформаційної політики України від 13 листопада 2020 року № 12901/б.11.1 у погодженні проектної документації по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва».
3. Зобов'язати Міністерство культури та інформаційної політики України погодити Товариству з обмеженою відповідальністю «Войткон» (01010, м. Київ, вул. Мазепи, 1, ідентифікаційний код 40201050) проектну документацію по об'єкту «Реставрація нежитлової будівлі Музикальна студія з складом літ. «Б» з пристосуванням під багатофункціональний комплекс та будівництво багатофункціонального комплексу з паркінгом по вул. Івана Мазепи, 1 у Печерському районі м. Києва» подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Войткон» 22 листопада 2018 року листом за № 22/11.
4. Стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України ((01601, м.Київ, вул. Івана Франка, 19, ідентифікаційний код 43220275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Войткон» (01010, м. Київ, вул. Мазепи, 1, ідентифікаційний код 40201050) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні, 00 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда