10 лютого 2021 року ЛуцькСправа № 140/152/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Денисюка Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та касування рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання призначити і виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 16.11.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 01.06.2020 була звільнена з посади сестри господині КП "Волинський обласний санаторій "Згорани" Волинської обласної ради у зв'язку із реорганізацією шляхом скорочення чисельності та штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Позивач вказує, що 16.11.2020 звернулась онлайн через портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, листом відповідач повідомив ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю відомостей про роботу у шкідливих умовах праці протягом повного робочого дня.
Позивач вважає дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії незаконними, а прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії за віком неправомірним, оскільки загальний трудовий стаж позивача складає понад 25 років, з них понад 10 років на роботах із шкідливими умовами праці. У свою чергу, щодо результатів атестації робочих місць вказує, що своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивач не досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії за віком. Щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" представник відповідача зазначає, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає в наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці; наказ у межах підприємства про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу. У свою чергу, відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу. Право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має підтвердити як пенсіонер (особистими документами), так і підприємство, у якому працювала особа зі шкідливими та важкими умовами праці. Відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера. Крім того, представник відповідача вказує, що позивачем не було надано довідку про підтвердження пільгового стажу. Надані позивачем довідки від 03.11.2020 № 01-13/432 та № 01-13/433, видані, видані Волинським обласним санаторієм "Лісова пісня" підтверджують лише період її роботи у дитячому протитуберкульозному санаторії «Згорани» в період з 16.12.1980 по 18.04.1994 та з 21.07.1997 по 01.06.2020, проте не підтверджують характер виконуваної роботи.
Таким чином, представник відповідача зазначає, що для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення позивачем не було подано відповідної заяви та не надано довідок про підтвердження стажу для призначення пільгової пенсії за рахунок коштів підприємства та організацій за результатами атестації робочих місць, що в свою чергу виключає можливість зарахування даних періодів роботи до пільгового стажу. В даному випадку підприємством не підтверджено права особи на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 16.11.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась онлайн через портал Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua/) із заявою про призначення пенсії за віком, до якої були долучені сканкопії трудової книжки, паспорта, ідентифікаційного номера, довідки про заробітну плату, тощо.
Листом від 10.12.2020 № 17024-17185/З-02/8-0300/20 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача, що відповідачем прийнято рішення №032750001510 від 24.11.2020, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з тим, що позивачем не надано відомостей про шкідливі умови праці протягом повного робочого дня.
Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернулася в суд із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Законом №1788-XII визначено такі види державних пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років (стаття 2 Закону № 1788-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІУ за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати; 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За загальним правилом, на час виникнення спірних відносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 27 років.
Крім цього, пенсія за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників передбачена статтею 114 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років, народжені по 31 березня 1965 року включно.
Відповідно до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Порядок та процедура призначення пенсій, передбачених Законом № 1788-XII регламентується положеннями Закону №1058-ІV.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що призначення пенсії за віком на пільгових умовах є додатковою соціальною гарантією для осіб, які, зокрема виконували певні професійні функції на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Особливість цього виду пенсій полягає у зменшенні пенсійного віку, тобто, чим більший ступінь важкості та шкідливості умов праці, тим нижчий вік виходу на пенсію, а також менші вимоги до стажу, необхідного для призначення пенсії, вищі розміри пенсій.
Пенсія за віком на пільгових умовах призначається тоді, коли відсутні умови для призначення пенсії за віком на загальних підставах. Тому особі, яка має право на пенсію за віком не може бути призначена пенсія за віком на пільгових умовах, оскільки пенсія за віком і пенсія за віком на пільгових умовах є пенсіями одного й того ж виду, з тією лише різницею, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається у випадку відсутності у особи права на призначення пенсії за віком на загальних умовах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 в справі № 752/18396/16-а, та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.11.2020 звернулась онлайн через портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, до якої були долучені сканкопії трудової книжки, паспорта, ідентифікаційного номера, довідки про заробітну плату, тощо.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ГУ ПФУ у Волинській області листом від 10.12.2020 № 17024-17185/З-02/8-0300/20 повідомило позивача про прийняте рішення №032750001510 від 24.11.2020, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не надано відомостей про шкідливі умови праці протягом повного робочого дня.
З такими твердженнями відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, згідно з пунктом розділу XXVI постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах" право на державну пенсію на пільгових умовах має "младший медицинский персонал, работающий в лепрозориях, психиатрических и психоневрологическихучреждениях (непосредственно обслуживающий психических больных), туберкулезных и инфекционных учреждениях (непосредственно обслуживающий больных), прозекторских и моргах".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів СССР від 26.01.1991 № 10 розділ XXVI позиція 2260000а право на державну пенсію на пільгових умовах має середній та молодший медичний персонал, що працює "в туберкулезных и инфекционных учреждениях, отделениях, кабинетах".
Аналогічні положення містять Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162 (розділ XXIV позиція 2260000а), Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36 (розділ XXIV позиція 24а), Постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 (розділ XXIV), які були чинними в період роботи позивача на посаді з шкідливими умовами праці.
Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії "Згорани" на таких посадах: з 16.12.1980 - двірником; 04.03.1981 - переведена на посаду гардеробниці; 25.03.1986 - переведена на посаду сестри-господині; 18.04.1994 - звільнена за власним бажанням; 21.07.1997 - прийнята на посаду костелянші; 01.04.2006 - переведена на посаду сестри-господині. У свою чергу, з 06.06.2019 Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Згорани" реорганізовано на комунальне підприємство "Волинський обласний санаторій "Згорани" Волинської обласної ради. 01.06.2020 позивач звільнена у зв'язку з реорганізацією шляхом скорочення чисельності та штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Вказані записи скріплені печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи.
Відповідно до довідок № 01-13/432 від 03.11.2020 та № 01-13/433 від 03.11.2020, виданих Волинським обласним санаторієм "Лісова пісня" ОСОБА_1 дійсно працювала в Обласному дитячому протитуберкульозному санаторії "Згорани" у зазначені вище періоди (а.с.14 зворот). Крім того, у вказаних довідках зазначено, що період роботи до 01.01.2004 у протитуберкульозному санаторії "Згорани" згідно Законів України "Про боротьбу із захворюванням туберкульоз", "Про пенсійне забезпечення", "Про захист населення від інфекційних хвороб" зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Таким чином, стаж роботи у протитуберкульозному закладі ОСОБА_1 складає понад 10 років, загальний стаж більше 25 років.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, позивачем на підтвердження періодів роботи у протитуберкульозному закладі надано довідки Волинського обласного санаторія "Лісова пісня" № 01-13/432 від 03.11.2020 та № 01-13/433 від 03.11.2020.
Відтак, на думку суду, позивач вжила усіх можливих заходів для підтвердження наявного пільгового стажу роботи.
Щодо відсутності результатів атестації робочих місць, як про це зазначає представник відповідача у відзиві, суд зазначає таке.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - Порядок № 383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі - Порядок №442) від 01.08.1992 № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16, зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Отже, відсутність проведення атестації робочого місця позивача не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Крім цього, згідно пункту 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обгрунтованість їх видачі (пункт 4.2 Порядку № 22-1).
Крім того, суд наголошує, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи наведене вище, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів. Однак, ГУ ПФУ в Волинській області таким правом не скористалося. Крім того, будь-яких повідомлень щодо недостатності документів долучених до заяви про призначення пенсії позивач не отримувала.
З огляду на вищезазначені норми права, слід дійти висновку, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності, роз'яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення вказаних недоліків.
Таким чином, доводи відповідача, наведені у відзиві не спростовують висновків суду під час розгляду даної справи.
З огляну на наведені норми чинного законодавства, та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ у Волинській області протиправно відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як слідує з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії та необхідними документами 16.11.2020. Відтак, права позивача належать захисту саме з дати звернення із заявою про призначення пенсії.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач - ГУ ПФУ у Волинській області як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили про правомірність відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 24.11.2020 № 032750001510 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV та зобов'язати відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, з 16.11.2020.
Відповідно до вимог статей 139, 244, 246 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, оскільки позовні вимоги задоволено, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції від 30.12.2020 №9219-0485-2886-8306 (а.с.5).
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правничої допомоги №073/20 від 05.11.2020, додатку №1 до вказаного договору, квитанції №016 від 30.12.2020, позивач сплатила адвокату Климович Т. Д. кошти в загальній сумі 2100,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 30.12.2020 складається з підготовки та складання позовної заяви.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
У свою чергу, суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.
Разом з тим, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, та предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу, понесені у зв'язку з наданням адвокатом послуг у сумі 2100,00 грн.
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 24.11.2020 № 032750001510 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 16 листопада 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на правову допомогу у сумі 2100,00 грн. (дві тисячі сто гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22в, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Р.С. Денисюк