79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.02.2021 справа № 914/3170/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Системс», м. Червоноград, Львівська область
до відповідача: Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, смт. Меденичі, Львівська область
про стягнення 69 144,06 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
07.12.2020 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Системс», м. Червоноград, Львівська область до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, смт. Меденичі, Львівська область про стягнення 69 144,06 грн.
Ухвалою від 14.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 11.01.2021.
06.01.2021 через канцелярію суду від Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №309/21 від 06.01.2021).
Ухвалою від 11.01.2021 суд відклав судове засідання на 25.01.2021.
Ухвалою від 25.01.2021 суд відклав судове засідання на 08.02.2021.
02.02.2021 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Системс» надійшло клопотання, у якому позивач зазначив, що наполягає на задоволенні позовних вимог та просив задоволити у повному обсязі (вх. №2940/21 від 02.02.2021).
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 02.06.2019 було укладено договір про закупівлю товарів, на виконання умов якого відповідачу було поставлено товар на загальну суму 198 660,00 грн. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 198 660,00 грн основного боргу, 34 496,01 грн пені, 5 267,81 грн 3% річних, 4 191,73 грн інфляційних. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 у справі №914/1284/20 позов з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 198 660,00 грн основного боргу, 5 267,81 грн 3% річних 3 781,47 грн інфляційних, 3 115,64 грн судового збору та 12 239,42 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 63 649,97 грн, 3% річних у розмірі 2 865,91 грн та інфляційних у розмірі 2 383,92 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 69 144,06 грн.
У поданому через канцелярію суду відзиві відповідач заперечив проти стягнення пені з огляду на те, що ні умовами договору, ні чинним законодавством у правовідносинах, які склалися між сторонами, не передбачено підстав для застосування до відповідача неустойки у вигляді пені. Також вказав на необґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
02.06.2019 між Меденицькою селищною радою Дрогобицького району Львівської області (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Системс» (постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів.
За цим договором постачальник (позивач) зобов'язувався поставити, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити товар по цінах, в кількості, асортименті, що вказані в додатку №1 (специфікації), що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 4.1. договору, загальна вартість послуг визначається калькуляцією з розшифровками матеріальних та трудових витрат (додаток 2) та становить 3 000 000,00 грн з ПДВ.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що предметом договору є дрова для опалення твердих порід (дуб, бук, граб) (код ДК 021:2015:03410000-7).
На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар (дрова) на загальну суму 198 660,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ДР-МСР001 від 13.06.2019.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач 28.05.2020 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення із відповідача 3 198 660,00 грн основного боргу, 34 496,01 грн пені, 5 267,81 грн 3% річних, 4 191,73 грн інфляційних.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 у справі №914/1284/20 позов з урахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог задоволено частково, стягнуто з Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Системс» 198 660,00 грн основного боргу, 5 267,81 грн 3% річних, 3 781,47 грн інфляційних, 3 115,64 грн судового збору та 12 239,42 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
09.11.2020 відповідач на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 у справі №914/1284/20 сплатив позивачу 223 064,34 грн, що підтверджується випискою з рахунку від 13.11.2020.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості послуг, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені за період часу з 14.06.2019 по 09.11.2020 у розмірі 63 649,97 грн, 3% річних за період часу з 18.05.2020 по 09.11.2020 у розмірі 2 865,91 грн та інфляційних за період часу з травня 2020 року по жовтень 2020 року включно у розмірі 2 383,92 грн.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (п. 7), а також у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17 та від 13.12.2018 у справі № 913/11/18.
З врахуванням цих положень, позивач вправі заявляти до стягнення пеню, інфляційні та 3% річних.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 63 649,97 грн за період часу з 14.06.2019 по 09.11.2020.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.
Як вбачається із договору, у ньому відсутні умови про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені.
Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Із змісту ч. 6 ст. 231 ГК України випливає, що штрафні санкції, якими в розумінні ст. 230 ГК України є неустойка, штраф, пеня, встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ. Тобто, вказаною нормою встановлюється лише порядок визначення розміру штрафних санкцій. Таким чином, дана норма не є спеціальною, якою визначається обов'язок та умови сплати штрафних санкцій.
Таким чином, у зв'язку з відсутністю укладеного між сторонами письмового правочину про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 63 649,97 грн слід відмовити.
Позивач за період часу з 18.05.2020 по 09.11.2020 нарахував та заявив до стягнення 3% річних у розмірі 2 865,91 грн.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що при здійсненні розрахунку вищевказаної суми позивачем включено дату - 18.05.2020, за яку рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2020 у справі №914/1284/20 вже було стягнуто суму 3% річних, а також включено день фактичної сплати суми основної заборгованості - 09.11.2020. З огляду на виявлені судом обставини, судом було здійснено перерахунок суми 3% річних без урахування вказаних днів (перерахунок здійснювався за період часу з 19.05.2020 по 08.11.2020). Після проведеного судом перерахунку загальний розмір 3% річних повинен становити 2 833,35 грн.
Позивачем також за період часу з травня 2020 року по жовтень 2020 року включно нараховано та заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 2 383,92 грн.
Судом перевірено розрахунок інфляційних та встановлено, що при здійсненні розрахунку вищевказаної суми позивачем допущено арифметичну помилку. Після проведеного судом перерахунку загальний розмір інфляційних повинен становити 2 380,45 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 2 833,35 грн 3% річних, 2 380,45 інфляційних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Позивачем у позовній заяві було заявлено вимогу про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 511,98 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас, позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу долучено лише договір №1 про надання правової допомоги від 30.01.2020, додаток №1 від 30.01.2020 до вказаного договору, додаток №2 від 26.11.2020 до вказаного договору, ордер №1014929 від 30.01.2020.
Відповідно до п. 1 додатків №1 та №2 до договору ціна договору становить 4 000,00 грн. Згідно п. 1.2. додатків №1 та №2 до договору клієнт сплачує 100% від вартості послуг вказану у п. 1 в момент підписання договору. У випадку задоволення позову клієнта, останній сплачує на користь адвоката гонорар в розмірі 8% від розміру задоволених вимог (п. 1.3. додатків №1 та №2 до договору).
Однак, позивачем протягом розгляду даної справи не було надано суду доказів оплати послуг адвоката по даній справі. Крім цього, позивачем не було долучено акту прийому-передачі послуг, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Також позивачем не подавалася заява про подання таких доказів після винесення судом рішення.
Таким чином, заява позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає залишенню без розгляду.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, смт. Меденичі, вул. Незалежності, 42, Дрогобицький район, Львівська область (ідентифікаційний код 04374743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Енерго Системс», м. Червоноград, вул. Львівська, 44, Львівська область (ідентифікаційний код 42512080) 2 833,35 грн 3% річних, 2 380,45 інфляційних, 159,12 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 08.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.02.2021.
Суддя А.Б. Мазовіта