вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2021 р. Справа№ 910/6349/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Чорногуза М.Г.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
За участю представників сторін
від позивача - Сидоренко М.В.,
Куксенко П.Р.,
від відповідача - Комісар С.П.,
розглянувши апеляційну скаргу
Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року (повний текст складено 18.12.2019)
у справі №910/6349/19 (суддя Бондарчук В.В.)
За позовом Акціонерного товариства "Київгаз"
до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
про стягнення 69 023 135,35 грн., -
У 2019 році Акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення 69 023 135, 35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» несвоєчасно виконало взяте на себе зобов'язання за Договором №295907 від 30.04.2018 року з оплати послуги з розподілу природного газу на загальну суму 60 423 916, 60 грн., отриманої у грудні 2018 року - квітні 2019 року, що стало підставою для нарахування відповідачу пені на підставі пункту 8.2. договору та 3% річних.
16.09.2019 року до канцелярії суду першої інстанції позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу, тому позивач просив суд стягнути з КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" пеню у розмірі 10 324 067, 15 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 140 745, 22 грн. та 3 % річних у розмірі 869 562, 53 грн. (т.3, а.с. 10-12).
08.11.2019 року через канцелярію суду першої інстанції позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що останнім допущено арифметичну помилку у розрахунках загальної суми пені та 3% річних. Отже, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 412 257, 05 грн., в тому числі: 10 395 020, 79 грн. - пені за період з 10.06.2018 року по 06.09.2019 року, 1 140 745, 22 грн. - інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по березень 2019 року та 876 491, 04 грн. - 3% річних за період з 10.06.2018 року по 06.09.2019 року. (т.3, а.с. 155-156).
18.11.2019 року через відділ діловодства суду першої інстанції відповідачем подано до суду клопотання про зменшення штрафних санкцій. (т.3, а.с. 179-184).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на користь Акціонерного товариства "Київгаз" пеню в розмірі 5 000 000 грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 876 491 грн. 04 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 140 745 грн. 22 коп. та 105 258 грн. 54 коп. - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що в порушення умов договору, відповідач розрахувався за надані йому послуги з порушенням строків, передбачених правочином, зокрема після звернення позивача до суду з цим позовом, що не заперечується відповідачем. При цьому місцевим господарським судом задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені, відповідно зменшено її розмір до 5 000 000, 00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості. Зокрема скаржник вважає, що в даному випадку відсутній факт прострочення ним зобов'язань за договором, оскільки оплата була проведена в порядку та на умовах пункту 6.4. договору та у визначеному статтею 19-1 Закону України «Про теплопостачання» та постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» порядку, за затвердженими постановами НКРЕКП нормативами (алгоритмами) розподілу коштів через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, при яких відповідач не міг впливати на порядок, строки та розміри розрахунків. Крім того відповідач наголошує, що остаточний розрахунок було проведено несвоєчасно внаслідок ухилення (прострочення) кредитора (позивача) від проведення розрахунків в Порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від №256 від 04.03.2002 року «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». Також скаржник вважає, що в даному випадку відносини з постачання та розподілу природного газу регулюються в першу чергу законодавством України, а заява відповідача про приєднання до типового договору розподілу природного газу спрямована лише на фіксацію та певну конкретизацію врегульованих законодавством відносин між стратегічними підприємствами, а тому неправомірно розглядати цей спір лише у форматі стягнення санкцій та збитків за неналежне виконання договірних зобов'язань. При цьому на думку відповідача, у даному контексті судом першої інстанції не враховані висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався відповідач під час розгляду справи в місцевому господарському суді. Отже, наостанок скаржник наголошує, що нарахування пені, інфляційних збитків та 3% річних в частині розрахунків, проведених відповідачем з поточного рахунку із спеціальним режимом використання, за встановленим НКРЕКП нормативом (алгоритмом) розподілу коштів, є неправомірним оскільки відсутній факт прострочення виконання зобов'язань, а тим більше на думку відповідача судом першої інстанції неправильно застосовано вимоги ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення інфляційних втрат нарахованих вибірково, лише за місяці в яких мала інфляція, без врахування місяців в яких мала місце дефляція.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Козир Т.П., судді Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року, розгляд справи призначено на 19.02.2020 року.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2020 року для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Козир Т.П., суддів Агрикової О.В., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 року апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" прийнято колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи призначено на 09.04.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 року розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" відкладено, повідомлено учасників справи, що про дату та час розгляду апеляційної скарги буде повідомлено додатково.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 року розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" призначено на 04.06.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", розгляд справи призначено на 02.07.2020 року.
02.07.2020 року, перед початком судового засідання, відповідачем подано клопотання щодо забезпечення єдності правозастосування.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", розгляд справи призначено на 21.07.2020 року.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020 року, у зв'язку із перебуванням судді Агрикової О.В. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Козир Т.П., суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.
21.07.2020 року, перед початком судового засідання, відповідачем подано клопотання про врахування постанови Верховного Суду у справі №910/4560/19, яка стосується предмету цієї справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", розгляд справи призначено на 17.09.2020 року.
17.09.2020 року представника відповідача (апелянта) адвоката Комісара С.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що він супроводжує цю справу у всіх судових інстанціях, у цей день він приймає участь ще у трьох інших судових засіданнях і не може з'явитись.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", розгляд справи призначено на 06.10.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2020 року зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №903/918/19.
11.11.2020 року від Акціонерного товариства "Київгаз" до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з прийняттям Постанови Верховного Суду Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №903/918/19.
Вказаною вище Постановою касаційну скаргу задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 квітня 2020 року у справі №903/918/19 скасовано, справу направлено до місцевого господарського суду на новий розгляд.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2020 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Козир Т.П. на лікарняному, матеріали справи №910/6349/19 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2020 року апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі №910/6349/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, поновлено провадження у справі №910/6349/19 та призначено її розгляд на 10.02.2021 року.
20.01.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року в судовому засіданні оголошено перерву до 10.02.2021 року.
В судовому засіданні 10.02.2021 року представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, представники позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на офіційному сайті АТ «Київгаз» опубліковано публічний договір розподілу природного газу (https://kyivgaz.ua/publichnij-dogovir.html), відповідно до пункту 1.3. якого цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунку Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. (т.1, а.с. 22-38).
02.05.2018 року КП «Київтеплоенерго» на адресу АТ «Київгаз» подало заяву про приєднання до умов вказаного публічного договору. Таким чином, з травня 2018 року відповідач отримує послуги з розподілу природного газу на підставі публічного договору, укладеного з АТ «Київгаз». (т.1, а.с. 39-40).
На вимогу відповідача на його адресу позивачем було надано роздрукований примірник публічного договору розподілу природного газу від 30.04.2018 року за №295907 (далі - Договір). (т.1, а.с. 17-21).
Також, у подальшому відповідачем, у зв'язку зі збільшенням об'єктів, подавались заяви - приєднання до публічного договору, а саме - 01.08.2018 року та 01.10.2018 року. (т.1, а.с. 41-42, 43-56).
Згідно з пунктом 2.1. договору оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, які визначені цим договором.
У відповідності до пункту 6.4. договору оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до 01 числа розрахункового періоду. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який є побутовим, до 05 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.
Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
На виконання умов договору у період з травня 2018 року по квітень 2019 року включно позивач надав, а відповідач прийняв послугу з розподілу природного газу на загальну суму 443 104 395, 57 грн., що підтверджується актами прийому-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою та відповідачем не заперечувалось. (т.1, а.с. 57-63).
Однак, станом на 11.05.2019 року у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань за договором у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за отримані у період з грудня 2018 року по квітень 2019 року послуги з розподілу природного газу у розмірі 60 423 916, 60 грн. (сума основного боргу).
Після звернення позивача до суду з позовом у даній справі, відповідачем здійснено оплату за надані послуги у спірному періоді в повному обсязі, що сторонами не заперечується.
Враховуючи зазначене, позивачем було подано заяву, якою зменшено позовні вимоги у даній справі на суму основного боргу. Вказана заява була прийнята судом першої інстанції. (т.3, а.с. 10-12).
Також, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що останнім допущено арифметичну помилку у розрахунках загальної суми пені та 3% річних. Отже, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 412 257, 05 грн., в тому числі: 10 395 020, 79 грн. - пені, 1 140 745, 22 грн. - інфляційних втрат та 876 491, 04 грн. - 3% річних. (т.3, а.с. 155-156).
Відтак, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивачем нараховані та заявлені до стягнення із відповідача у даній справі 10 395 020, 79 грн. пені, 876 491, 04 грн. 3% річних за період з 10.06.2018 року по 06.09.2019 року, а також 1 140 745, 22 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по березень 2019 року. (розрахунок міститься в матеріалах справи, т. 3, а.с. 160-170), стягнення яких і є предметом спору в даній справі.
Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи (ГРМ) зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс газорозподільних систем), який визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем (пункт 2 глави 1 розділу І).
Дія вказаного Кодексу поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об'єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників (пункт 3 глави 1 розділу І Кодексу).
Відповідно до пункту 4 Розділу 1 Глави 1 Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.
Згідно пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Відповідно до пункту 4 глави 3 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору (пункти 3, 4 глави 3 Розділу VI Кодексу).
Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема, повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2498, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1384/27829, затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - Типовий договір).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 02.05.2018 року відповідач шляхом звернення до позивача із заявою-приєднання (т.1, а.с. 39-40) приєднався до публічного договору розподілу природного газу №295907. (т.1, а.с. 17-21).
У подальшому, у зв'язку зі збільшенням об'єктів, відповідачем подавались заяви-приєднання до публічного договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №295907 від 01.08.2018 року та 01.10.2018 року. (т.1, а.с. 41-42, 43-56).
За змістом пункту 6.6. договору наданням оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг.
Згідно пункту 6.4. договору оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до 01 числа розрахункового періоду. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному періоді послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ. Дата оплати визначається такою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.
Пунктом 6.5. договору передбачено, що у разі відсутності графіка погашення заборгованості Оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживча в поточному розрахунковому періоді, зараховувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості їх виникнення.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі послуг із розподілу природного газу газорозподільною системою підтверджується, що позивач виконав свої зобов'язання за публічним договором розподілу природного газу №295907 від 30.04.2019 року належним чином, надавши послугу з розподілу природного газу у травні 2018 року - квітні 2019 року на загальну суму 443 104 395, 57 грн.
Відповідач, натомість, розрахувався за поставлений природний газ у з порушенням строків, встановлених пунктом 6.4. договору, що вбачається із інформації про надходження коштів на рахунки АТ «Київгаз» за період з 13.05.2019 року по 30.08.2019 року. (т.3, а.с. 17-53).
Так, судом встановлено, що після прийняття до розгляду судом першої інстанції позовної заяви у даній справі, КП «Київтеплоенерго» розпочало погашення заборгованості у розмірі 60 423 916, 60 грн. про стягнення, якої позивач звернувся з даним позовом. Таким чином, на час винесення рішення в суд першої інстанції відповідач сплатив суму основного боргу в розмірі 60 423 916, 60 грн. в повному обсязі.
Отже, відповідачем прострочено виконання зобов'язань за договором розподілу природного газу щодо здійснення своєчасної оплати за надані послуги.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати за надані послуги, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 10 395 020, 79 грн. пені, 876 491, 04 грн. 3% річних за період з 10.06.2018 року по 06.09.2019 року, а також 1 140 745, 22 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по березень 2019 року.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позивачем вимог з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присічним.
Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Враховуючи неналежне виконання КП «Київтеплоенерго» своїх зобов'язань за договором з розподілу природного газу №295907 щодо здійснення своєчасної оплати за надані послуги у встановлені пунктом 6.4. договору строки, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 10.06.2018 року по 06.09.2019 року, вважає його арифметично вірним. Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 395 020, 79 грн. є обґрунтованими.
Разом з тим, місцевим господарським судом задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру пені, відповідно зменшено її розмір до 5 000 000, 00 грн. з чим колегія суддів також погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості такого випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.
Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно врахував, що станом на час звернення до суду у відповідача перед позивачем була наявна значна сума заборгованості, разом із тим, під час розгляду справи відповідачем було погашено суму основаного боргу, при цьому з матеріалів справи вбачається, що останнім було здійснено погашення боргу не лише з поточних рахунків із спеціальним режимом використання, на які надходять кошти споживачів (фізичних та юридичних осіб), але із поточних рахунків відповідача, які не передбачені в договорі про розподіл природного газу, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені, відповідно зменшити її розмір до 5 000 000, 00 грн.
Разом з тим, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем строків оплати послуг за договором, перевіривши наданий позивачем розрахунок, встановила, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат є арифметично правильними, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 876 491, 04 грн. 3% річних за період з 10.06.2018 року по 06.09.2019 року та інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по березень 2019 року в розмірі 1 140 745, 22 грн є обґрунтованими і також підлягають задоволенню.
Посилання скаржника як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних на відсутність факту прострочення ним зобов'язань за договором, оскільки оплата була проведена у визначеному статтею 19-1 Закону України «Про теплопостачання» та постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» порядку і за затвердженими постановами НКРЕКП нормативами (алгоритмами) розподілу коштів через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, при яких відповідач не міг впливати на порядок, строки та розміри розрахунків, колегією суддів відхиляються, враховуючи наступне.
Законом України «Про теплопостачання» визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави для висновку, що виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.
Отже, враховуючи господарську діяльність відповідача, а також умови пункту 6.4 договору, оплата вартості послуг з розподілу природного газу здійснюється з урахуванням вимог статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання».
Згідно з частиною 1 статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.
Відповідно до частин 4, 5 статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
На виконання вимог статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» (далі, Порядок №217).
Із наданої позивачем інформації про надходження коштів на рахунки ПАТ «Київгаз» за період з 13.05.2019 року по 30.08.2019 року колегією суддів встановлено, що розрахунки між сторонами договору здійснювалися в порядку та на умовах, визначених Порядком №217. (т.3, а.с. 17-53).
У пункті 1 Порядку №217 визначено, що він визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Також, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань Оператора ГРМ та відповідача-споживача, як теплопостачальної організації, в частині порядку та строків остаточних розрахунків за Договором розподілу природного газу та не змінює строків розрахунків за надані послуги з розподілу природного газу, які було погоджено сторонами у пункті 6.4 договору, і зокрема, що остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ.
Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що положення Порядку №217 визначають спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), водночас, не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати наданих послуг за Договором розподілу природного газу, укладеним з Оператором ГРМ, шляхом перерахування власних коштів, отриманих від господарської діяльності, на поточний рахунок Оператора ГРМ.
Наведене дає підстави для висновку, що положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та Оператора ГРМ за договором розподілу природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати послуг з розподілу природного газу (пункт 8.2. договору), а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №921/12/19 та від 21.02.2018 року у справі №910/16072/16.
Зазначений правовий висновок щодо застосування положень Порядку №217 підтримано у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі №903/918/19, яка відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі №917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку №217 через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів.
При цьому слід зауважити, що визначені Господарським процесуальним кодексом України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Колегією суддів, що здійснює апеляційний перегляд судового рішення у даній справі враховані, в частині порушених в апеляційній скарзі питань, висновки саме Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №903/918/19, про які зазначено вище.
Відповідач у апеляційній скарзі також зазначає, що остаточний розрахунок було проведено несвоєчасно внаслідок ухилення (прострочення) кредитора (позивача) від проведення розрахунків в Порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі, Порядок №256).
Відповідач наголошує, що він з метою проведення остаточних розрахунків із позивачем звертався до останнього листами від 27.06.2019 року №28АУ/5з/2528 та від 14.08.2019 року №28АУ/6/2/3150 із проханням-пропозицією проведення розрахунків на суму 30 000 000, 00 грн. відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету №256 від 04.03.2002 року, однак позивач жодним чином не відреагував на пропозицію проведення розрахунків за встановленим державою механізмом. Зазначена бездіяльність позивача свідчить про факт прострочення кредитора.
При цьому відповідач звертає увагу на те, що раніше (22.04.2019 року на суму 20 000 000, 00 грн. та 26.04.2019 року на суму 15 000 000, 00 грн., т.1, а.с. 189-190) відповідач проводив із позивачем розрахунки на підставі вказаного Порядку №256.
Оцінюючи вказані доводи скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями частин 1-3 статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 року №256 (далі - Порядок №256, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок втратив чинність 01.01.2020 року), згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 року № 951 та від 21.02.2018 року №114, у Порядок № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.
Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.
Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.
Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.
Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов'язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.
Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку №256, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають «постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256» та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок».
Наказом Міністерства фінансів України від 04.01.2018 року №1 затверджено Порядок проведення органами Казначейства розрахунків, передбачених пунктом 8-1 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, та взаємодії учасників розрахунків.
Згідно пункту 3 розділу ІІ вказаного Порядку суб'єкти господарювання - надавачі послуг (енергоносіїв) забезпечують подання платіжних доручень на паперових та електронних носіях органам Казначейства, у яких такі суб'єкти господарювання відкрили рахунки, для перерахування коштів, що надійшли на їх рахунки від розпорядників коштів місцевих бюджетів та від інших суб'єктів господарювання, у строк, що не може перевищувати п'яти днів з моменту перерахування коштів субвенції головним розпорядником коштів місцевих бюджетів або іншим суб'єктом господарювання, але не пізніше останнього операційного дня бюджетного року.
Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із оплатою енергоресурсів, використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.
З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов'язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормативно-правовими актами (аналогічні правові висновки викладені в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 року у справі №924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 року у справі №913/334/18, від 24.09.2019 року у справі № 927/894/18).
Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку №256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком № 256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.
Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов'язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов'язання (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 року у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 року у справі № 926/19/19).
Отже, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновки про те, що на час укладення договору вже діяла вищеназвана постанова КМУ №256, проте сторонами було погоджено інші умови щодо здійснення оплати за надані послуги, не відповідають вищенаведеним правовим нормам.
Поруч із цим, колегія суддів зазначає, що необхідним під час розгляду справи є з'ясування того, яку частину оплати за надані послуги з розподілу природного газу у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості послуг з розподілу природного газу відповідач-споживач здійснив у спосіб проведення взаєморозрахунків через процедуру, визначену Порядком №256, чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення, чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що розрахунок за отримані у грудні 2018 року - квітні 2019 року послуги з розподілу природного газу було здійснено відповідачем у травні-серпні 2019 року згідно Порядку №217 та власними коштами. Відповідна інформація відображена в «Інформації про надходження коштів на рахунки АТ «Київгаз» за період з 13.05.2019 року по 30.08.2019 року. (т.3, а.с. 17-53).
Доказів протилежного (платіжних доручень із зазначенням у призначенні платежу «постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256») відповідачем суду не надано, а тому у суду відсутні підстави для висновку про те, що будь-які кошти у спірному періоді сплачувались на виконання Порядку №256. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, яка сума субвенцій з державного бюджету була виділена йому для проведення розрахунків у даному періоді за механізмом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, доказів на підтвердження виконання відповідачем обов'язків, передбачених пунктом 3 розділу ІІ Порядку проведення органами Казначейства розрахунків, передбачених пунктом 8-1 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, та взаємодії учасників розрахунків.
Отже, відповідач (споживач) у спірному періоді не здійснював сплату вартості отриманих послуг у спосіб проведення взаєморозрахунків через процедуру, визначену Порядком №256, що виключало б можливість застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання зобов'язання з оплати наданих послуг розподілу природного газу на суму наданих субвенцій.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника щодо прострочення кредитора (позивача) з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Відповідач посилається на те, що позивач жодним чином не відреагував на його пропозиції, висловлені у листах від 27.06.2019 року №28АУ/5з/2528 та від 14.08.2019 року №28АУ/6/2/3150, щодо проведення розрахунків на суму 30 000 000, 00 грн. відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету №256 від 04.03.2002 року, не надавши відповідачу реквізити рахунків АТ «Київгаз», відкритих в органах Державної казначейської служби України, для проведення розрахунків за встановленим державою механізмом.
Втім, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено неможливості перерахування коштів, про які він наголошує, на реквізити, зазначені у договорі, або на рахунок, на який відповідачем сплачувалися кошти по постанові КМУ №256 у квітні 2019 року, зазначений у платіжних дорученнях №33 від 19.04.2019 року та №34 від 26.04.2019 року. (т.1, а.с. 189-190).
Враховуючи вищевикладене, посилання скаржника з огляду на зміст Порядку №217 та Порядку №256 на відсутність підстав для стягнення з нього пені 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі №910/6349/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі № 910/6349/19 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6349/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 10.02.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
М.Г. Чорногуз