Рівненський апеляційний суд
Іменем України
04 лютого 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12016180210000202 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Рівне, громадянина України, з повною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України
Вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 КК України на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено засудженого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 залишено без розгляду.
Судом скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 15 червня 2016 року.
Вироком вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Вказаним вироком ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що він 06 травня 2016 року близько 05.00 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Peugeot Partner», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вул.Берестецької в с.Козин Радивилівського району Рівненської області зі сторони автомобільної дороги Київ-Чоп в напрямку центру села, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме - пп.«а» п.2.9, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин, та п.12.1, відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не врахував дорожню обстановку, виїхав за межі проїзної частини ліворуч відносно напрямку свого руху та допустив наїзд транспортного засобу на огорожу домоволодіння АДРЕСА_2 зазначеного села, з подальшим перекиданням транспортного засобу, в результаті чого пасажир цього транспортного засобу ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить суд скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. В решті цей вирок - залишити без змін.
На обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначила, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, грубе порушення обвинуваченим ПДР, зокрема керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та з перевищенням встановленої швидкості.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, міркування обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 , які просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити вирок суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Згідно ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за викладених у вироку обставин, є вірним, відповідає фактичним обставинам даного провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційній скарзі не оспорюється.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційній повноваження суду визначаються також Європейським судом з прав людини який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
При цьому, згідно зі статтею 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тобто, реалізуючи свої дискреційній повноваження, суд для вибору такого покарання повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів з необережною формою вини, характеризуючі дані про особу винного, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.
Зокрема, судом було взято до уваги, що ОСОБА_5 позитивно характеризується, на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий. Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнав його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування потерпілій завданої злочином шкоди. Обтяжуючою покарання обствиною визнано вчинення злочину особою, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, мотивуючи своє рішення про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, місцевий суд врахував усі встановлені обставини кримінального провадження у своїй сукупності, а також думку потерпілої ОСОБА_9 , яка просила обрати ОСОБА_5 покарання, не пов'язане з позбавленням або обмеженням волі.
Крім того, згідно досудової доповіді Рівненського міськрайонного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Рівненській області, ризики вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, є середніми, і виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства.
При цьому, колегія суддів зауважує, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв'язки тощо.
Так, колегія суддів враховує, що після вчинення даного злочину пройшов значний проміжок часу, протягом якого обвинувачений не притягався до кримінальної відповідальності, а також його молодий вік. Факт добровільного відшкодування у повному обсязі потерпілій шкоди, завданої злочином, на переконання колегії суддів, свідчить про усвідомлення обвинуваченим своєї вини, його щире каяття у вчиненому та бажання стати на шлях виправлення.
Таким чином, наведені обставини надали суду першої інстанції підстави для висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про можливість звільнення обвинуваченого від призначеного покарання, оскільки його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах контролю за його поведінкою.
Водночас, прокурор у судовому засіданні не зміг пояснити в чому саме полягає невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновок місцевого суду щодо можливості виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, але в умовах суворого контролю за його поведінкою органами пробації, відповідає фактичним обставинам даного провадження та особі обвинуваченого, а оскаржуваний вирок ухвалений з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги прокурора не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3