Суддя -доповідач - С. А. Малашкевич
Суддя І інстанції - О. В. Ірметова
Україна
Іменем України
«05» травня 2010 року справа № 2-а-22123/09/1270
м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Малашкевича С. А.
суддів: Геращенко І. В.
Арабей Т. Г.
при секретарі судового засідання Заверюсі Т. С.
за участю представників:
від позивача: не прибули
від відповідача: не прибули
розглянувши апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Луганського окружного адміністративного суду
від 18 вересня 2009 року
по адміністративній справі № 2-а-22123/09/1270
за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
До
про Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремавтоматика»
стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремавтоматика» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році та пені.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року у задоволені позовної заяви відмовлено.
Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що відповідачем не виконані норми ст. 18, ст. 19 Закону України “Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, оскільки не розроблялись заходи щодо створення робочих місць для інвалідів. Законом передбачено, що у випадку незабезпечення нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, підприємства несуть відповідальність у вигляді адміністративно - господарських санкцій у розмірі середньої заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Зазначає, що ст. 20 цього Закону не ставить обов'язок підприємства сплачувати адміністративно - господарські санкції за невиконання нормативу в залежність від будь - яких обставин, з яких цей норматив не виконаний. Тобто, як вважає заявник скарги, підприємство не звільняється від обов'язку сплати адміністративно - господарських санкцій, а порушення термінів сплати тягне за собою нарахування пені.
Сторони про день, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте до суду не прибули.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року), Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
За змістом статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року № 875-12 , саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Стаття 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Судом встановлено, що на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників за 2008 р. склала 558 працівників. З загальної кількості робочих місць при визначенні нормативу відповідачем не враховувались 200 робочих місць, на яких робота інвалідів заборонена, відповідно до атестації робочих місць. Отже, норматив визначається виходячи з кількості 98 середньооблікової кількості штатних працівників. Зазначений норматив для відповідача на 2008 рік дорівнює 4 особи.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Як свідчить звіт Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремавтоматика» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік, за формою № 10-П1, затвердженого наказом Мінпраці України від 10.02.07 р. № 42, фактично на підприємстві відповідача у 2008 році працевлаштовано 3 інваліда, тобто на 1 особу менше ніж зазначено у звіті.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
З аналізу зазначеної норми закону вбачається, що інвалід безпосередньо звертається на підприємство для працевлаштування.
Згідно п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Як свідчать матеріали справи, у 2008 році відповідач направляв до Луганського міського центру зайнятості відповідні звіти про наявність вакансій Форми № 3-ПН станом на 04.01.2008 р., 01.04.2008 року, 01.07.2008 року, 01.10.2008 року, тобто відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.
Окрім того, відповідачем за невиконання 4% нормативу за 2008 рік по працевлаштуванню інвалідів були сплачені адміністративно-господарські санкції у розмірі 12100,00 грн (а.с. 28).
Крім того, п.п. 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України). Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості, передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Позивач не надав суду належних доказів порушення відповідачем вимог Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що відповідачем вжиті всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята при вірному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року у справі № 2-а-22123/09/1270 - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року у справі № 2-а-22123/09/1270 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя С. А. Малашкевич
Судді І. В. Геращенко
Т. Г. Арабей