Головуючий у І інстанції Жук М.В.
Провадження №22-ц/824/1069/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
04 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Мельника Я.С., Поливач Л.Д.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбу, укладеного 18 березня 2016 року між нею та громадянином ОСОБА_3 , як такого, що укладався без наміру створити сім'ю. Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до укладення шлюбу знайомі не були, і метою цього шлюбу було отримання ОСОБА_2 візи, а в подальшому і громадянства України, а ОСОБА_3 - матеріальної допомоги. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи не проживали разом як чоловік та дружина, не вели спільне господарство та не мали будь-яких спільних планів на майбутнє.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Позивач ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_3 з жовтня 2013 року, купував продукти, сплачував житлово-комунальні послуги, здійснював ремонтні роботи по утриманню квартири. ОСОБА_3 мав наркозалежність, від якої періодично лікувався, тому мав постійну матеріальну залежність від позивача та друзів.
Позивач у позові зазначав, що ніколи не бачив ОСОБА_2 в квартирі ОСОБА_3 , і зі слів останнього шлюб, укладений між ними, є фіктивним.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а у квітні 2019 року - із заявою до суду про встановлення факту проживання однією сім'єю з померлим, провадження у якій відкрито ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 24.04.2019 року.
Разом з цим, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернуласятакож дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Оскільки шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є фіктивним і ця обставина порушує право позивача на спадкування після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і звернувся до суду з позовом про визнання вищевказаного шлюбу недійсним.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 -адвокат Гелла С.В. проти задоволення скарги позивача заперечивта просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бельмас Л.О. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18.03.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 451, виданий 18.03.2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві (а.с.10).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА, місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно 11.06.2019 року Оболонським районним у м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві (а.с.99).
28.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гарасюти О.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.88).
Листом приватного нотаріуса КМНО Гарасюти О.В. роз'яснено ОСОБА_1 найого усне звернення порядоквидачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15).
13.06.2019 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гарасюти О.В. надійшла заява ОСОБА_2 , згідно якої вона приймає спадкове майно, яке залишилося після смерті чоловіка ОСОБА_3 (а.с.95).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи ОСОБА_1 не входив до кола осіб, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_3 , відповідно, він не може порушувати питання про визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.
Як визначено у ст.ст. 1266 та 1267 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).
У якості підстави для визнанняшлюбного договору недійсним позивачем зазначено про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніколи не проживали як сім'я, не були пов'язані спільним побутомта не вели спільного господарства,і їхшлюб був укладений формально, без наміру створювати сім'ю. Враховуючи викладене, звернення ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини порушує право ОСОБА_1 на спадкування після смерті ОСОБА_3 , як особи, що проживала зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , оскільки ним, зокрема, не надано суду доказів проживання із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди, тощо.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи недоведеність позивачем тієї обставини, що він відноситься до кола осіб, які мають право на спадкування після смерті ОСОБА_3 , законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що позивач не набув відповідно до ст. 42 СК України права звернення до суду з позовом про визнання шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , недійсним, оскільки цим шлюбом права чи законні інтереси позивача не порушуються.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норми процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: