іменем України
08 лютого 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/1415/20
Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/106/21
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого судді - Губар В.С.,
суддів - Онищенко О.І., Скрипки А.А.
із секретарем судового засідання - Поклад Д.В.
Позивач - ОСОБА_1
Відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків у звязку з невиконанням договору підряду,
місце ухвалення судового рішення - м. Прилуки Чернігівської області
дата складання повного тексту судового рішення - не зазначено
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду, в кому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 80000 грн. матеріальних збитків.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 02.11.2019 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір підряду, за умовами якого підрядник зобовязується з власного матеріалу та власними засобами виготовити з матеріалу «Вільха» дверні блоки в кількості вісім одиниць з різним декором «Скло «Сатин» та ефектом старіння, а замовник зобовязується видатти аванс у розмірі 80000 грн., прийняти роботу та оплатити залишок коштів за договором у сумі 37000 грн. Загальна сума за договором складає 117000 грн.
Зазначає, на виконання умов договору ним видано відповідачу аванс у розмірі 80000 грн., що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_2 , проте станом на квітень 2020 року роботи підрядником розпочаті не були.
Відповідно до ч. 2 ст. 846, ч. 2 ст. 849 ЦК України позивач скористався правом відмовитись від договору підряду та 02.11.2019 року звернувся із письмовою вимогою до відповідача про розірвання договору підряду та про стягнення збитків, яка була направлена на відомі йому адреси. Зазначену вимогу відповідач отримав, проте не вчинено жодних дій щодо врегулювання спірних правовідносин у позасудовому порядку.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не взято до уваги, що договір побутового підряду був укладений у допустимій чинним законодавством усній формі; всі істотні умови договору виражені у письмовій формі (переписка за телефоном та наявність розписки про отримання авансу);між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору; відповідачем у суді першої інстанції визнано факт укладення договору побутового підряду та не заперечуваась жодна умова договору.
Апелянт наголошує наголошує на тому, що спір між сторонами виник щодо результату виконання належним чином укладеного договору і відповідачем заперечуються не умови договору, а факт невиконання договору побутового підряду.
Окрім того, зазначає, що судо першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження укладення договору побутового підряду, оскільки між сторонами був укладений договір будівельного підряду.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на правову позицію Верховного суду, викладену у справі № 369/3689/16-ц.
Як вказує апелянт, сторони досягли домовленості щодо всіх істотних умов договору, письмова переписка, отримання завдатку і надання відповідної розписки, що також визнавалось відповідачем у суді першої інстанції, а тому розбіжності щодо домовленостей по договору відсутні.
Наголошує, що строк виконання договору був погоджений і визначений у письмовій переписці - три місяці.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне тлумачення закону та порушення норм процесуального права, оскільки у разі встановлення договру неукладеним, завдаток повертається стороні, що його внесла. При цьому апелянт посилається на постанову Великої палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц.
У встановлений апеляційним судом строк відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не подавався.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Ткаченко Н.М. звернулась до апеляційного суду із заявою, в якій просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 липня 2020 року - залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Дроб'язко О.О., дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів щодо укладення між сторонами у належній письмовій формі договору підряду на проведення робіт по виготовленню дерев'яних виробів, у зв'язку з чим неможливо встановити дійсні правовідносини між сторонами та наявність або відсутність між ними домовленості щодо істотних умов договору підряду.
Також за висновком суду, наявність розписок про отримання грошових коштів як авансу на виконання робіт не є доказами існування договору підряду і його істотних умов, а отже позивачем не доведено порушення відповідачем умов такого договору або наявності недоліків у виконаній роботі. Договір не відповідає вимогам частини четвертої статті 203 та пункту 3 частини першої статті 208 (письмова форма правочину) ЦК України, враховуючи пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Окрім того, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на виконання позивачем домовленості, а показання свідків суд оцінив критично, оскільки вони не достовірно та безсумнівно не підтвердили, які саме матеріали перевозились та кому саме передавались.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.
За твердженням позивача, 02 листопада 2019 року він, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 уклали договір підряду. Сторони домовились усно про те, що в обумовлений строк ОСОБА_2 виготовить із власних матеріалів для ОСОБА_1 вісім дверних блоків та ОСОБА_2 отримав аванс у розмірі 80000 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 02.11.2019 року (а.с. 7).
Строк виконання робіт у три місяці сторонами був обговорений в усній формі та остаточною сумою розрахунку виготовлення замовлення у 117000 грн., що документально підтверджено доказом у матеріалах справи на а.с. 19. Зазначені обставини сторони не спростовували у суді першої інстанції і не заперечували в апеляційному суді.
Апеляційним судом також встановлено, що матеріали справи містять ескізи дверних блоків, .надані сторонами на підтвердження укладення договору (а.с. 18, 40 зворт-53).
Станом на час подання позову замовлення виготовлено не було, тому 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 надіслав рекомендованим повідомленням ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору з вимогою про відшкодування збитків (а.с. 8-11).
Попри отримання ОСОБА_2 письмового повідомлення, викладені пропозиції виконані не були.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документальні докази на підтвердження укладення між сторонами договору підряду як у спрощений спосіб із погодженням всіх істотних умов, притаманних даному виду договору на виконання робіт, так і в письмовій формі.
Також відсутні в матеріалах справи докази виконання відповідачем підрядних робіт.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст.ст. 15, 16, 638, 651, 837, 849 ЦК України, просив стягнути збитки за невиконання договору підряду.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 4 статті 203 ЦК України зазначає, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 206 ЦК України вбачається, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до частини 1,2 ст. 207 ЦК України вбачається, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
В силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частинами 1, 2 стаття 640 ЦК України передбаченно, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною першою статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною другою статті 837 ЦК України передбачено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника на який спрямована узгоджена воля сторін.
Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.
Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни.
Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід'ємною частиною.
За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Апеляційний суд відхиляє аргументи позивача про те, що між позивачем та відповідачем наявні договірні відносини, а саме, укладено усний договір підряду, оскільки, на думку позивача законом не встановлена обов'язкова письмова форма договору підряду, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 206 Цивільного кодексу України визначено, які правочини можуть вчинятися усно.
Апеляційний суд знаходить, що враховуючи характер підрядних робіт, де об'єктивно між виникненням правовідносин і виконанням зобов'язань підрядником проходить певний час, укладення договору підряду, у розумінні Глави 1 § 1 Цивільного кодексу України, зокрема, статті 837, в усній формі є неможливим.
Також колегія суддів апеляційного суду знаходить, що враховуючи приписи п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, укладення договору підряду між позивачем та відповідачем в силу приписів частини 3 статті 208 Цивільного кодексу України належить вчиняти у письмовій формі.
Наявна в матеріалах справи розписка від 02.11.2019 року підтверджує лише прийняття відповідачем від позивача певної грошової суми в якості попередньої оплати робіт.
З огляду на викладене та враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження укладення між сторонами договору підряду на виконання робіт як у спрощений спосіб, так і в письмовій формі та доказів на підтвердження виконання сторонами умов такого договору, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність між сторонами даного спору договірних зобов'язань.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції встановивши договір неукладеним не стягнув з відповідача аванс, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, враховуючи наступне.
Відповідно до статей 43, 175, 264 ЦПК України визначати предмет та підстави позову є виключним правом позивача і суд не може їх змінити без згоди позивача.
Таким чином, у разі порушення цивільного права відповідно до статей 4, 13, 43 ЦПК України особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу захисту наявному порушенню і меті судового захисту є обов'язком суду.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до ст.ст. 15, 16, 638, 651, 837, 849 ЦК України підставами позову визначив невиконання відповідачем умов договору підряду та не повернення 80000 грн., сплачених позивачем в рахунок виготовлення дверних блоків у кількості 8 шт.
Зважаючи на обставини справи, апеляційний суд відхиляє доводи скарги про те, що між сторонами був укладений договір побутового підряду, оскільки у позовній заяві про наявність побутового довору підряду не йдеться. Питання про існування між сторонами саме побутового договору підряду у суді першої інстанції позивач не ставив, вимог щодо укладення та наявності між сторонами саме побутового договору підряду у суді першої інстанції не заявляв і такі обставини судом першої інстанції не розглядались. Отже, відповідно до ст. 367 ЦПК України обставини щодо наявності чи відсутності між сторонами договору побутового підряду не можуть бути предметом розгляду у апеляційному суді.
Оскільки судом першої інстанції було у повній мірі встановлено фактичні обставини справи та недоведеність позивачем наявності між сторонами спору укладеного договору підряду, спірні кошти сплачені в якості оплати робіт, з огляду на призначення платежу відповідно до розписки, суд, враховуючи підстави та предмет позову, які обрані позивачем, прийшов до правильного висновку про відмову у позові у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції визначився правильно з характером спірних правовідносин і встановив обставини справи та, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування законного і обґрунтованого та правильного по суті судового рішення, не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність вирішення спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігіваської області від 27липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: