61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
12 січня 2010 р.Справа № 2-а-3643/09/1806
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.05.2009р. по справі № 2-а-3643/09/1806
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач, всупереч положенням ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не здійснює нарахування та виплату належного йому підвищення до пенсії, як дитині війни.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність протиправної бездіяльності з його боку.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.05.2009 року частково задоволено позов ОСОБА_1. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищення її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в розмірі 742,65 грн. та з 22.05.2008 року по 31 грудня 2008 р. в розмірі 780,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус «дитина війни», прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України, приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ухвали Конституційного Суду України від 19.05.2009 року, положень ст.ст. 99, 100 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст.195 КАС України (в межах апеляційної скарги), дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач у 2007-2008 роках не здійснював нарахування та виплату позивачу відповідного підвищення у встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов'язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до приписів ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік та з 22.05.2008 року по 31 грудня 2008 р.. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп2007 року та від 22.05.2008 за №10-рп2008 року, якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” та п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Згідно ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 12 ст.71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за 6-рп/2007року (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення п. 12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”.
Відповідно до п. 41 розд. 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008р. (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.41 розд.2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені, а також мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішень Конституційним Судом України, колегія суддів погоджується з висновками суду, щодо наявності у відповідача обов'язку нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни”, з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71 ЗУ „Про Держбюджет України на 2007 рік” та п.п.41 розділу 2 ЗУ „Про Держбюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ці норми втратили чинність, а тому не підлягали застосуванню.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р., з таких підстав. Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно ч. 3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. та правильність нарахування доплати до пенсії згідно розмірів, встановлених у постанові Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», колегія суддів зазначає наступне. Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлюється не розмір мінімальної пенсії, з якого обчислюється доплата особам, які мають статус «дитини війни», а конкретний розмір такої доплати, що суперечить змісту ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р., якою встановлюється розмір такої доплати - до 30% мінімальної пенсії за віком. Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і постановою Кабінету Міністрів України. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р., іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Крім того, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" не встановлює нової соціальної виплати, а передбачає підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, призначених саме відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Не приймаються до уваги колегії суддів посилання відповідача на ухвалу Конституційного Суду України від 19.05.2009 року, що містять матеріали справи, оскільки зазначеною ухвалою Пенсійному фонду України було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення терміна "мінімальна пенсія за віком", що міститься у статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тлумачення терміна (словосполучення) "мінімальний розмір пенсії за віком", використаного в частині першій статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", а отже, відповідна справа (подання) на пленарному засіданні Конституційного Суду України не розглядалася питання по суті не вирішено, а ухвала від 19.05.2009 року є процесуальною, оприлюднена не була, та не має властивості обов'язковості, притаманної для рішень та висновків Конституційного Суду України, вона не породжує ніяких правових наслідків, окрім неможливості розгляду відповідного подання Конституційним Судом України у зв'язку з відсутністю встановленого Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України" права на конституційне подання та непідвідомчістю Конституційному Суду України вирішення питань піднятих у поданні.
З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено суб'єктний склад спірних правовідносин.
При цьому, не приймаються до уваги колегії суддів посилання відповідача на те, що виплата підвищення, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не належить до пенсійних виплат, здійснення яких віднесено до повноважень Пенсійного фонду України та його територіальних органів, оскільки стаття 6 зазначеного Закону не встановлює нової окремої соціальної виплати, а передбачає підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії територіальними органами Пенсійного фонду України особам, що мають статус дитини війни.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
При цьому, колегія судді не погоджується з твердженням апелянта про те, що суд, зобов'язавши відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу та провести відповідні виплати у конкретно визначеному грошовому розмірі, перебрав на себе функцію здійснення розрахунку підвищення до пенсії, замість органу, на який покладено такі повноваження.
Так, відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
До виключних повноважень Пенсійного фонду України та його територіальних управлінь належить призначення, здійснення нарахування та перерахунку пенсії, щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, а суд здійснив лише розрахунок розміру підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яке в порушення вимог діючого законодавства не було нараховано та виплачено позивачу і зобов'язав відповідача реалізувати його повноваження, шляхом здійснення перерахунку пенсії та виплати недоотриманої позивачем частини пенсії, а отже, застосував спосіб захисту прав позивача, передбачений п.2 ч.3 ст.105 КАС України та прийняв рішення відповідно до положень п.2 ч.2 ст.162 КАС України.
При цьому, правильність розрахунків, проведених судом першої інстанції, відповідачем не оспорюється.
Крім того, колегія суддів зазначає, що враховуючи похилий вік позивача, те що позивач не повинен стежити за внесенням будь-яких змін в діючому законодавстві, відповідно - перевіряти правомірність дій суб'єкта владних повноважень при виконанні ним своїх обов'язків, покладених Державою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не застосував ст.99, 100 КАС України.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми залишити без задоволення.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.05.2009р. по справі № 2-а-3643/09/1806 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Бенедик А.П.
Судді< підпис >
< підпис > Кононенко З.О. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >