Суддя-доповідач - Міронова Г.М. Г Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.
Україна
Іменем України
20 квітня 2010 року справа № 2-а-26256/09\1270
зал судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Міронової Г.М.
суддів Радіонової О.О., Шаптала Н.К.
при секретарі судового засідання
за участю позивача
відповідача Сухоцькій Д.Ю.
Рухадзе І.В. - по довіреності;
Літвінова Р.О. - по довіреності;
Розглянувши
апеляційну скаргу
на постанову
від
у адміністративній справі
за позовом
до
про Державного підприємства «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Луганське»
Луганського окружного адміністративного суду
02 грудня 2009 року
№ 2-а-26256/09
Державного підприємства «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Луганське»
Управління Пенсійного фонду України
в Артемівському районі м. Луганська.
зобов'язання зарахувати перераховані грошові кошти,
У вересні 2009 року державне підприємство «Луганськвугілля» (надалі - ДП «Луганськвугілля») звернулося до суду із вищевказаним позовом, який було уточнено під час судового розгляду.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищезазначену постанову суду скасувати у зв'язку з порушенням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, з чим не погоджувався представник відповідача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду скасувати, з наступних підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, станом на час існування спірних правовідносин (далі - Закон України N 1058-IV), закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи такого страхування. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.
Пунктом 1 статті 11 Закону України N 1058-IV встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та інших встановлених законом умов.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України N 1058-IV страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.
У статті 18 Закону України N 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачений наступний порядок обчислення та сплати страхових внесків:
- обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2);
- сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду (частина 4),
- страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду, при цьому базовим звітним періодом для позивача, як страхувальника, є місяць (частина 6);
- перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг) (частина 6);
- днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду, у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду (частина 9);
- якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 10).
Частиною 2 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Пунктом 2 частини 9 цієї ж статті визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10 відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
Колегія суддів зазначає, що частиною 5 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій. Колегія суддів вважає, що вказана норма, на яку посилається відповідач, не встановлює право чи обов'язок органу Пенсійного фонду при зарахуванні страхових внесків самостійно сплачених платником змінювати призначення платежу та напрямок його зарахування. Крім того, стаття 106 вказаного Закону не визначає як підставу для нарахування фінансових санкцій та пені самостійне зарахування органами Пенсійного фонду поточних платежів в погашення недоїмки.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач, самостійно перерозподіляючи сплачені позивачем страхові внески не дотримався вимог нормативного акту, який регламентує роботу органів Пенсійного фонду, а саме пункту 10.11 розділу 10 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663. Вказаним пунктом передбачено, що у разі, коли страхувальник має несплачені суми недоїмки, пені та фінансових санкцій та здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються шляхом перерозподілу такої сплаченої суми в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. При цьому протягом п'яти робочих днів після закінчення базового звітного місяця орган Пенсійного фонду складає повідомлення, у якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 22 цієї Інструкції, яке надсилається (вручається) такому платнику. При цьому корінець повідомлення залишається в органі Пенсійного фонду. Повідомлення вважається надісланим (врученим) платнику, якщо його передано посадовій особі юридичної особи або фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, адвокату, приватному нотаріусу, під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Колегія суддів зазначає, що наведені норми мають загальний характер та приводяться як засіб гарантії держави щодо захисту законних інтересів господарюючих суб'єктів від незаконних дій органів державної влади та захисту права власності, а не з точки зору регулювання відносин між органом Пенсійного фонду та платником страхових внесків.
Отже, відповідач, перерозподіляючи самостійно, без врахування призначення платежу, перераховані позивачем грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушив право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України.
Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції неправильно трактує положення ч. 5 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", без урахування того, що всі наступні частини відповідної норми витікають з частини першої, як загальної. А частина перша вказаної норми змістує: «У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею». Тобто, у даній конкретній ситуації позивач своєчасно, за поточний період, сплатив страхові внески у належному розмірі і не створив за звітний період недоїмки. Не можна з контексту законодавчої норми висмикувати окреме речення і посилатися на нього, як на самостійну норму для виправдання своїх неправомірних дій.
Бо у частині 5 статті 106 Закону № 1058 прямо зазначено, що «за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення». Позивач у даному випадку спрямовував суми не на погашення недоїмки, а сплачував саме поточні страхові внески. Безумовно, що речення друге частини 5 статті 106 про те, що «у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій» розуміння слова «ЦІ» визначає саме як суми в рахунок сплати недоїмки, а не платежів з призначенням періоду і розміру перерахування.
Якщо погодитися з твердженням відповідача, то треба визнавати, що орган пенсійного фонду створює ситуацію, коли підприємству штучно збільшується недоїмка, а також і пеня, і фінансові санкції, що по суті дій є протизаконним.
Згідно статті 19 Конституції України посадові особи суб'єктів владних повноважень, якими є й податкові органи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи були встановлені неправильно, не проаналізований предмет спору та відповідно з порушенням вимог матеріального права прийняте судове рішення, яке підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Повний текст виготовлено 23 квітня 2010 року.
Керуючись ст.ст. 195-196, п. 2 ч. 1 ст. 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державного підприємства в особі відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Луганське» - задовольнити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2009 року у справі № 26256\08 - скасувати.
Позов Державного підприємства в особі відокремленого підрозділу «Шахтоуправління Луганське» - задовольнити.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі м. Луганська зарахувати перераховані грошові кошти у відповідності з призначенням платежу, зазначеному у платіжних дорученнях згідно з актом згідно з актом звіряння по зарахуванню перерахованих страхових внесків за призначенням платежів у 2009 році: за січень 2009 року.№ Ібк від 09.01.09р., № 73 від 23.01.09р., № 76 від 23.01.09р., № 87 від 27.01.09р., № 90 від 27.01.09р., № 2 від 30.01.09р., № 12 від 30.01.09р. всього на суму 2184549 грн.; за лютий 2009 року, № 105 від 03.02.09р. № 106 від 03.02.09р., № 102від 03.02.09р., № 103 від 03.02.09р., № 2 від 13.02.09р., № 12 від 13.02.09р., № 173 від 17.02.09р. № 181 від 19.02.09 р., № 182 від 19.02.09 р., № 194 від 19.02.09 р. всього на суму 1603489,72 грн. ; за березень 2009 року № 2 від 02.03.09р., № 12 від 02.03.09р., № 2від 04.03.09р., № 12 від 04.03.09р., № 245 від 04.03.09р., № 247 від 04.03.09р., № 248 від 04.03.09р., № 249 від 04.03.09 р., № 267 від 12.03.09 р., № 270 від 12.03.09 р., № 333 від 30.03.09 р., № 332 від 30.03.09 р., № 2 від 31.03.09 р., № 12 від 31.03.09 р. всього на суму 417892,86 грн.; за квітень 2009 року № 126 від 03.04.09р. № 11 від 03.04.09р., №12від 03.04.09р., № 366 від 03.04.09р., № 359 від 03.04.09р., № 421 від 16.04.09р., № 429 від 16.04.09р., № 430 від 16.04.09 р., № 2 від 24.04.09 р., № 12 від 24.04.09 р. всього на суму 5110347 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення, а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин постанови, з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий Г.М. Міронова
Судді О.О.Радіонова
Н.К.Шаптала