Головуючий у суді 1 інстанції - Островська О.П.
Суддя - доповідач - Міронова Г.М.
16 квітня 2010 року справа № 2а-26228/09/1270
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді -Міронової Г.М., суддів - Шаптала Н.К., Нікуліна О.А., при секретарі - Сухоцькій Д.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 2 територіальної державної інспекції праці у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року у справі 2а-26228/09/1270 за позовом ОСОБА_2 до головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 2 територіальної державної інспекції праці у Луганській області про визнання недійсними акту, припису та їх скасування,-
У вересні 2009 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом.
В обгрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 30.07.2009 року головним державним інспектором відділу контролю за виконанням законодавства № 2 територіальної державної інспекції праці в Луганській області Нікішиною ТЕ. було складено акт № 12-19-108/0051 від 30.07.2009 року «Про перевірку виконання законодавства про працю» та припис № 12-19-108/0051-0031 від 30.07.2009 року, виданий позивачеві, як директору, за результатами проведення перевірки на СГ1 «Шахтоуправління Молодогвардійське» ВАТ «Краснодонвугілля», яким визначено наявність порушень у ненарахуванні та невиплаті одноразової допомоги потерпілому на виробництві ОСОБА_4 З актом та приписом позивач не згоден, вважає, що під час проведення перевірки інспектором не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для перевірки, а тому акт та припис суперечать чинному законодавству на таких підставах. Посилання в акті на порушення пунктів розділу 5 «Соціальні гарантії» Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом шахти ім. 50-річчя СРСР ДХК «Краснодонвугілля» та угоди по тарифам, трудовим і соціальним гарантіям є такими, що не відповідають дійсності. Згідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці», відшкодування збитку, завданого працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я та у випадку смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Обов'язок Фонду відшкодовувати збитки, завдані працівнику в результаті ушкодження його здоров'я або смерті, визначено також статтями 21 та 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробницгзі та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Відповідно до ч, 2 ст; 9 Закону України «Про охорону праці» роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати посграждалим та членам їхніх сімей додаткові виплати у відповідності до колективного чи трудового договору. Таким чином, різниця одноразової допомоги між сумою, що підлягає виплаті Фондом, та нарахованої до виплати сумою допомоги з утрати працездатності, віднесена до додаткових виплат, які здійснюються у відповідності до колективного чи трудового договору. Пунктом 5.2 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом шахти імені 50-річчя СРСР ДХК «Краснодонвугілля», що діяв на момент встановлення втрати працездатності ОСОБА_4, було передбачено: «власник підприємства зобов'язаний відшкодувати працівнику моральну та матеріальну шкоду, завдану йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, шляхом перерахування трудових внесків до Фонду соціального страхування згідно чинного законодавства України». Колективним договором не передбачено обов'язок шахти проводили працівникам виплату одноразової допомоги, оскільки дана виплата повинна здійснюватися лише Фондом соціального страхування. У зв'язку чим, позивач просив скасувати та визнати недійсним акт № 12-19-108/0051 від 30.07.2009 року «Про перевірку виконання законодавства про працю» та скасувати і визнати недійсним припис № 12-19-108/0051-0031 від 30.07.2009 року, виданий йому, як директору СП «Шахтоуправління Молодогвардійське» ВАТ «Краснодонвугілля» ОСОБА_2
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року позов було задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано припис головного державного інспектора відділу контролю за виконанням законодавства № 2 територіальної державної інспекції праці в Луганській області Нікішиної ТЕ.№ 12-19-108/0051-0031 від 30.07.2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони до суду не з'явилися, були повідомлені належним чином. З огляду на приписи ч. 4 статті 196 КАС України неявка сторін не є перешкодою для розгляду справи за їх відсутністю.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Особливістю цих відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно - правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.
Тобто, процесуально - правовий аспект адміністративного позову виражається в тому, що він є зверненням до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів з боку суб”єкта владних повноважень у сфері публічно - правових відносин, найважливішою ознакою публічно-правових спорів є участь у них суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів вважає за доречне звернути увагу сторін на те, що одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є законність. Частина 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що у відповідності до статті 21 Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що має назву « Соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків»: у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Тому вимоги припису про проведення нарахування та виплати одноразової допомоги ОСОБА_4 відповідно до колективного договору підприємства на 2002 рік та Угоди по тарифам є неправомірними, з огляду на те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» набрав чинності з 01.04.2001 року, а у статті 45 вказаного закону серед обов'язків роботодавця немає такого як виплата одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності.
Органи територіальної державної інспекції праці в Україні (надалі - ТДПІ), здійснюють свою діяльність на підставі ст.259 Кодексу Законів України про працю, Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (надалі - Держнаглядпраці), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 50, Положення про ТДІП затвердженого директором Держнаглядпраці, Порядку проведення перевірок стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів, затвердженого наказом Мінпраці України від 21.03.2003 року № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 04.06.2003 року № 441/7762.
Наказом Міністерства праці України від 21.03.2003 року № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 04.06.2003 року №441/7762, затверджено Порядок проведення перевірок стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів.
Згідно п. 1.3 Порядку посадові особи Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та територіальних державних інспекцій праці головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) контролюють додержання законодавства про працю та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині забезпечення прав і гарантій застрахованих осіб шляхом проведення перевірок роботодавців та робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Акт - документ, складений посадовою особою Держнаглядпраці чи ТДІП, що підтверджує будь-які встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Припис - документ органів Держнаглядпраці про усунення виявлених порушень, що можуть призвести до шкідливих наслідків.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно п.п.5.3. п.5 Порядку проведення перевірок стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверженого Наказом Міністерства праці України від 21.03.2003 року № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 04.06.2003 року №441/7762, р ішення посадових осіб Держнаглядпраці та ТДІП можуть бути оскаржені в десятиденний термін у вищої посадової особи територіальної державної інспекції праці, а в разі невирішення питання - в керівництві Держнаглядпраці та в суді в порядку, установленому законодавством.
Подання у встановлений строк скарги зупиняє виконання припису державного інспектора праці до дати її розгляду.
Згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Однак в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, апелянтом не було надано належних доказів щодо доведення обставин, на яких ґрунтуються вказані доводи апеляційної скарги.
Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог позивача стосовно визнання недійсним акту № 12-19-108/0051 від 30.07.2009 року «Про перевірку виконання законодавства про працю» , колегія суддів зазначає наступне.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Не можуть оспорюватися акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що оскаржуваний акт є документом, який виражає суб'єктивну думку спеціаліста щодо дотримання позивачем певних стандартів, сам по собі він не породжує ніяких правових обов'язків для позивача, він може бути використаний при вирішенні питання щодо притягнення позивача до встановленої законом відповідальності, як доказ допущених порушень, а тому він підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Порушень з боку відповідача зазначеної вище згідно з вимогами закону процедури проведення перевірки діяльності позивача та порядку складення акту про виявлені порушення, допущено не було, викладене в акті нічим не спростовано, викладене у ньому відповідає дійсності.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачаються.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. 2, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 2 територіальної державної інспекції праці у Луганській області - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2009 року у справі № 2а-26228/09/1270 - залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного провадження вступає в законну силу з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Г.М.Міронова
Судді: Н.К.Шаптала
О.А.Нікулін