Справа № 183/3092/20
№ 2/183/762/21
26 січня 2021 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,
за участю:
прокурора Санталової В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської районної ради, Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину,-
04 червня 2020 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Новомосковської районної ради, Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що 05 жовтня 2019 року приблизно о 12 год. 55 хв., водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 22103, державний номерний знак НОМЕР_1 , в якому на передньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_2 , здійснювала виїзд з другорядної дороги, яка веде до с. Орлівщина, Новомосковського району Дніпропетровської області на головну автодорогу с. Піщанка - смт. Меліоративне, Новомосковського району, Дніпропетровської області, де в цей час не впевнившись, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасника дорожнього руху, діючи необережно, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрози життю та здоров'я громадян, почала виконувати маневр повороту на ліво, тим самим виїжджаючи на вказану головну дорогу в напрямку смт. Меліоративне, Новомосковського району. Дніпропетровської області, при цьому не надавши перевагу в русі, допустила зіткнення з автомобілем марки Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по головній дорозі с. Піщанка - смт. Меліоративне зі сторони смт. Меліоративне в напрямку с. Піщанка, Новомосковського район, Дніпропетровської області.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушила вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, а саме - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля марки ВАЗ 2103 ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у виді забою тканин (гематоми) тім'яної області голови, забійних ран в області лівої брови і лівого колінного суглобу, саден на обличчі і в області колінних суглобів, струсу головного мозку, закритого перелому шиловидного відростку променевої кістки правого передпліччя, у своєї сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я, оскільки зростання відламків в місці перелому відбувається в строк, перевищуючий 21 день.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2020 року, яка 18.02.2020 року набрала законної сили, ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, тобто у зв'язку із примиренням з потерпілим.
З отриманими тілесними ушкодженнями потерпіла - ОСОБА_2 , 1974р.н. перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КП «Новомосковська центральна районна лікарня інтенсивного лікування» з 05.10.2019 року по 11.10.2019 року - тобто 6 ліжко-днів та на її лікування витрачено 2100,36 грн., що підтверджується довідкою КП «Новомосковська центральна районна лікарня інтенсивного лікування» № 308 від 07.05.2020 року.
В зв'язку з наведеним, в позовній заяві прокурор просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Новомосковської районної ради кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 100,36 грн.
Ухвалою суду від 03 липня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні прокурор в інтересах держави в особі Новомосковської районної ради, Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. В подальшому звернувся до суду з заявою, згідно якої просив слухати справу без його участі.
Новомосковська районна рада та Комунальне підприємство «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування», в інтересах яких прокурором подано позов, кожен окремо в своїх поясненнях просили суд розглядати справу без участі їх представників, позов прокурора підтримують в повному обсязі
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, звернулася до суду з заявою, в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить задовольнити.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, заслухавши прокурора, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, тобто у зв'язку із примиренням винного з потерпілим.
ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що 05 жовтня 2019 року приблизно о 12 год. 55 хв., вона - водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 22103, державний номерний знак НОМЕР_1 , в якому на передньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_2 , здійснювала виїзд з другорядної дороги, яка веде до с. Орлівщина, Новомосковського району Дніпропетровської області на головну автодорогу с. Піщанка - смт. Меліоративне, Новомосковського району, Дніпропетровської області, де в цей час не впевнившись, що це буде безпечним та не створить перешкоди або небезпеки іншим учасника дорожнього руху, діючи необережно, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрози життю та здоров'я громадян, почала виконувати маневр повороту на ліво, тим самим виїжджаючи на вказану головну дорогу в напрямку смт. Меліоративне, Новомосковського району. Дніпропетровської області, при цьому не надавши перевагу в русі, допустила зіткнення з автомобілем марки Ford Mondeo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по головній дорозі с. Піщанка - смт. Меліоративне зі сторони смт. Меліоративне в напрямку с. Піщанка, Новомосковського район, Дніпропетровської області.
Своїми діями водій ОСОБА_1 порушила вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху України, а саме - на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирка автомобіля марки ВАЗ 2103 ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у виді забою тканин (гематоми) тім'яної області голови, забійних ран в області лівої брови і лівого колінного суглобу, саден на обличчі і в області колінних суглобів, струсу головного мозку, закритого перелому шиловидного відростку променевої кістки правого передпліччя, у своєї сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я, оскільки зростання відламків в місці перелому відбувається в строк, перевищуючий 21 день.
Відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої винесено ухвала лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Встановлено, що потерпілою від дій ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з 05 жовтня 2019 року по 11 жовтня 2019 року перебувала на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні КП «Новомосковська центральна районна лікарня інтенсивного лікування».
Витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_2 за вказаний період за 6 ліжко-днів склали 2100,36 грн., вартість одного ліжко-дня у жовтні 2019 року - 350,06 грн., що підтверджується довідкою КП «Новомосковська центральна районна лікарня інтенсивного лікування» № 308 від 07 травня 2020 року.
Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України, передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно до ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Згідно ч. 2 ст. 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
У п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року «Про порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання» передбачено, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.
Згідно п. 4 вищезазначеного Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.
Згідно ч.3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Аналіз положень частин 3-5 статті 56 ЦПК України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
У даному випадку, орган, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту майнових інтересів - Новомосковська районна рада, а також Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування», які не здійснюють свої повноваження, що проявляється в усвідомленій пасивній поведінці, оскільки починаючи із жовтня 2019 року, посадові особи уповноваженого органу не вживали жодних заходів, з метою реального забезпечення повернення бюджетних грошових коштів, витрачених на лікування потерпілого від кримінального правопорушення.
У спірних правовідносинах Комунальне підприємство «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування», відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський організацій, є комунальним унітарним некомерційним підприємством, засновником якого є територіальна громада Новомосковського району Дніпропетровської області в особі Новомосковської районної ради. Органом управління підприємства є Новомосковська районна державна адміністрація.
Згідно зі ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року по справі №915/20/18 зазначено, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Згідно з ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до ст. 167 ЦК України, держава діє в цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків,що здійснюються з бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад належать видатки на первинну медичну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медико-санітарні частини, пологові будинки, поліклініки, і амбулаторії, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги.
Частиною 2 ст.61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
У зв'язку з наявністю підстав для представництва, Новомосковською місцевою прокуратурою направлялися запити до Новомосковської районної ради Дніпропетровської області від 20 травня 2020 року за вих. № 04/41-2005, а також до Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» від 29 квітня 2020 року за вих. № 04/41-1681 щодо вжитих заходів, спрямованих на стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, витрачених комунальним підприємством охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 .
Водночас, згідно відповіді Новомосковської районної ради від 22 травня 2020 року за вих. № 118/0/2-20, відповідні заходи не вживались у зв'язку з відсутністю такої інформації.
Також, Комунальне підприємство «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» на запит Новомосковської місцевої прокуратури надало відповідь від 07 травня 2020 за вих. № 308/1, згідно якої заходи щодо стягнення вищевказаних витрат адміністрацією лікувального закладу також не вживались.
Таким чином, бездіяльність Новомосковської районної ради, а також Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» з моменту виникнення спірних правовідносин (закінчення лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 - 11.10.2019 року) та по теперішній час, позбавляє зазначені органи можливості залучити отримані грошові кошти для виконання покладених на підприємство функцій, а також ефективно використовувати вказані бюджетні кошти.
Вищевказане підтверджує наявності підстав, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Крім того, є категорія справ, де Європейський суд з прав людини звертав увагу, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: «…сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави…».
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Враховуючи вищевикладене, а також ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 в добровільному порядку не відшкодувала бюджетні кошти, які були затрачені на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, при цьому пред'явлені прокурором до неї вимоги остання визнала в повному обсязі, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Новомосковської районної ради, Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Новомосковської районної ради кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілої від злочину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 100,36 грн. (дві тисячі сто грн. 36 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.).
Учасники справи:
- позивач: керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області код ЄДРПОУ 02909938, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 5,
в інтересах держави в особі:
- Новомосковської районної ради, код ЄДРПОУ 257220065, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Шевченко, буд. 7;
- Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування», код ЄДРПОУ 26137707, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 238;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 26 січня 2021 року.
Суддя Д.І. Городецький