Ухвала
05 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 349/1799/19
провадження № 61-1017ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Яремка В. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного медичного підприємства «Рогатинська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Комунального некомерційного медичного підприємства «Рогатинська центральна районна лікарня» (далі - КНМП «Рогатинська ЦРЛ») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи.
Рішенням Рогатинсього районного суду від 14 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2020 року - без змін.
16 січня 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційного скаргою на зазначені судові рішення.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не навела передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення конкретних випадків, наведених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявниця не виконала процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 389, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. В. Яремко