Постанова
Іменем України
05 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 615/483/20
провадження 61-17337св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Холодногірський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Натина Андрій Олексійович, на рішення Валківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2020 року у складі судді Товстолужського О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Холодногірський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
Позовна заява мотивована тим, що 14 вересня 2013 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Позивач вказував, що до укладення шлюбу ОСОБА_2 повідомила його про вагітність, а також про те, що біологічним батьком дитини є інший чоловік.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого в свідоцтві про народження зазначені: батько - ОСОБА_1 ; мати - ОСОБА_2 .
Також позивач зазначав, що у 2019 році відносини між подружжям остаточно зіпсувались, у зв'язку з чим у березні 2020 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Крім того вказував, що 20 лютого 2020 року він разом із дитиною відвідав медико-генетичний центр «Мама Папа», де проведено дослідження на біологічне батьківство, згідно з висновком якого біологічне батьківство вірогідного батька ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_3 виключається.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив виключити відомості про нього як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису про народження № 175 в книзі реєстрації народжень від 06 березня 2014 року, внесеного Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що особа, записана батьком дитини не має права оспорювати батьківство, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність кровного споріднення між ним та дитиною як батьком та сином. Результати дослідження на батьківство № 26061 від 20 лютого 2020 року, складені медико-генетичним центром «Мама Папа», не є допустимими доказами у розумінні статті 78 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки отримані з порушенням порядку, встановленого процесуальним законодавством.
Постановою Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 .
При цьому, судом зазначено, що відповідно до статті 136 Сімейного кодексу України (далі - СК України), особа, записана батьком дитини не має права оспорювати батьківство, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
При застосуванні цієї норми права суд перевіряє обставини, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини або, за встановленими обставинами справи, не могла про це не знати.
Встановивши, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про те, що ОСОБА_3 не є його рідним сином, жодних заперечень щодо реєстрації себе батьком дитини, народженої у шлюбі, не висловлював, із заявою про невизнання ОСОБА_1 батьком дитини подружжя до органу державної реєстрації актів цивільного стану не зверталось, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 136 СК України, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не має право оспорювати батьківство.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Натина А. О., поданій у грудні 2020 року, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),
а саме зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до листа Холодногірського районного у місті Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_1 був зареєстрований батьком ОСОБА_3 за усною заявою ОСОБА_2 , що спростовує факт його присутності при вказаній реєстрації та надання згоди на таку реєстрацію.
Також зазначено, що мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, є різними.
Так, скаржник зазначає, що Харківський апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, посилався на частину п'яту статті 136 СК України, відповідно до якої не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
Разом з тим, Валківський районний суд Харківської області зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як батька та сина.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому у січні 2021 року, ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки останні є законними та обґрунтованими, а вимоги позивача - недоведеними.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 особисто був присутнім при реєстрації дитини в органі реєстрації актів цивільного стану громадян та повідомив працівників органу, що він є батьком дитини. Інформація про те, що реєстрація сина відбулася за усною заявою матері та без присутності ОСОБА_1 не відповідає дійсності.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 14 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого у свідоцтві про народження вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Згідно з листом Холодногірського районного у місті Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 червня 2020 року в облікових даних міститься актовий запис про народження від 06 березня 2014 року, складений на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , державна реєстрація народження проведена відповідно до статті 133 СК України за усною заявою матері ОСОБА_2 .
За результатом дослідження аналізу ДНК на батьківство від 28 лютого 2020 року, виконаного медико-генетичним центром «Мама Папа», ймовірність того, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 складає 0%. Також зазначено, що відбір матеріалу відбувався без дотримання процедури ідентифікації особистостей.
Позивач ОСОБА_1 , допитаний судом першої інстанції як свідок, пояснив, що на момент реєстрації шлюбу йому було відомо, що батьком майбутньої дитини є інша особа, проте він погодився з такими обставинами та попри те, що не знав про реєстрацію батьком дитини, ставився до неї як рідний батько. В подальшому стосунки між ним та відповідачем зіпсувалися. ОСОБА_1 усвідомив, що записаний батьком дитини, народженої від іншої особи, що є підставою для стягнення з нього аліментів.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Відповідно до частини першої статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до,
так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану .
Згідно з частиною першою та другою статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Частиною п'ятою статті 136 СК України передбачено, що не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
Європейський суд з прав людини зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2007 року).
Законодавством передбачено певні обов'язки батьків щодо їх дитини,
а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, інших осіб.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист
і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права
й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих
і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як
на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини п'ятої статті 136 СК Українидля відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Відповідно до частини третьої статті 122 СК України подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.
Отже, законодавством передбачено для подружжя можливість подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.
Пунктом 19 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що якщо мати дитини, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі, під час державної реєстрації народження заявляє, що її чоловік не є батьком цієї дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження, її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини (додаток 4), а також заяви матері та батька дитини про визнання батьківства. У цьому разі державна реєстрація народження проводиться у порядку, передбаченому абзацом четвертим пункту 17 цієї глави.
Про подану заяву робиться такий запис у графі «Для відміток» актового запису про народження: «Мати дитини перебуває у шлюбі з ... (прізвище, власне ім'я, по батькові), який згідно із спільною заявою подружжя не є батьком цієї дитини», і обоє з подружжя розписуються в цій графі.
Якщо чоловік, який перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір'ю дитини, не може особисто з'явитись до органу державної реєстрації актів цивільного стану для подання такої заяви, то його заява, яка підтверджує, що він не є батьком дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника або надіслана поштою. Повноваження представника мають ґрунтуватись на нотаріально посвідченій довіреності.
Будучи обізнаним про відсутність кровної спорідненості з ОСОБА_3 позивач жодних заперечень щодо реєстрації себе батьком дитини, народженої у шлюбі, не висловлював. Із заявою про невизнання ОСОБА_1 батьком дитини подружжя до органу державної реєстрації актів цивільного стану не зверталось.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суди попередніх інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, зокрема, статтю 136 СК України, а також встановили, що на момент укладення шлюбу та народження дитини ОСОБА_1 був обізнаний, що він не є її батьком, і це ним не заперечується, у зв'язку з чим відсутні підстави для виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій відмовили ОСОБА_4 у задоволенні позову з різних підстав, зокрема суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у зв'язку з тим, що результат дослідження аналізу ДНК на батьківство від 28 лютого 2020 року, виконаного медико-генетичним центром «Мама Папа», не є належним та допустимим доказом, а апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, послався на частину п'яту статті 136 СК України, враховуючи наступне.
Керуючись Главою 1 Розділу V ЦПК України суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, і дійшов висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Оскільки суд першої інстанції послався на частину п'яту статті 136 СК України, то оцінивши в сукупності всі обставини справи суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову є законним та обґрунтованим.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач був обізнаний про те, що він не є батьком ОСОБА_3 , тому підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні.
Відсутність вказівки на зміну мотивів рішення суду першої інстанції в резолютивній частині рішення апеляційного суду не свідчить про порушення норм процесуального права, що потягли ухвалення незаконного рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення, а апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Натина Андрій Олексійович, залишити без задоволення.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв