4 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 128/2478/17
провадження № 61-1217св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Просто»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Бондаренко О. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» (далі - ТОВ «Авто Просто») про визнання договору недійсним.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 27 жовтня 2011 року ним та ТОВ «Авто Просто» з метою придбання автомобіля марки Chevrolet Aveo за ціною 91 920,00 грн укладена угода № 371794, предметом якої є надання учаснику системи «АвтоТак» послуг, спрямованих на придбання автомобіля.
27 червня 2012 року сторонами укладений додаток № 3 до угоди № 371794, згідно з яким загальна сума грошових зобов'язань учасника на день підписання цього додатку становить 163 963,36 грн. На день підписання цього додатку учасник сплатив 55 028,48 грн і розмір його загальної заборгованості складає 108 934,88 грн.
23 липня 2012 року згідно з актом передачі-приймання автомобіля № 01 позивач отримав автомобіль ЗАЗ Forza AF 6854 вартістю 90 620,00 грн від ПАТ «Вінниччина-Авто» АТ «Українська автомобільна корпорація» та того ж дня позивачем та відповідачем укладений договір застави вказаного автомобіля.
Починаючи з 14 серпня 2012 року, щомісячний цілий чистий внесок у процентах, визначений у додатку № 1 до угоди № 371794, який мав би складати 0,8333% в оплату вартості автомобіля, відповідач в односторонньому порядку кожного поточного місяця змінював, що погіршувало умови учасника. Сума в оплату вартості автомобіля в кожному наступному місяці суттєво відрізняється при зарахуванні щомісячного внеску в оплату вартості автомобіля, що призвело до різниці в сумі платежів за 2013 та 2014 роки у розмірі 6 929,29 грн. Від суми, яку він щомісяця сплачував, оплата вартості автомобіля мала складати 25 568,00 грн, натомість відповідач, змінивши проценти, зарахував тільки 18 638,71 грн. За 2015-2016 роки розрахунок, наданий відповідачем, взагалі не відповідає формулі, передбаченій угодою.
Позивач зазначив, що договір укладався із застосуванням нечесної підприємницької практики зі сторони відповідача та шляхом введення споживача в оману, оскільки при підписанні договору йому надана нечітка та неправдива інформація, що суперечить вимогам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Такі умови договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, адже при укладенні оспорюваного правочину сторонами не визначена ціна автомобіля.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсною угоду від 27 жовтня 2011 року № 371794.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року у позові відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у діяльності ТОВ «Авто Просто» під час укладення оспорюваної угоди ознак нечесної підприємницької практики.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 5 грудня 2018 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з'ясованих обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вирішуючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.
Заявник вказує на те, що апеляційний суд, всупереч статті 12 ЦПК України, не обґрунтував та не мотивував судове рішення, не надав належної правової оцінки та не навів жодних висновків з питань, які порушені у позові і які становили предмет позову, зокрема, щодо дотримання істотних умов договору; кінцевої сукупної вартості товару; зміни в односторонньому порядку процентної ставки щомісячного цілого чистого внеску; ненадання учаснику графіку погашення заборгованості; несправедливих умов договору, що суперечать принципу сумлінності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків, які створені на погіршення становища споживача, що в свою чергу є самостійною підставою для визнання такого договору недійсним.
Також заявник у касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідачем навмисно не дотримано та грубо порушено встановлені вимоги чинного законодавства України для укладення оспорюваного виду договору, визначені законом як істотні та необхідні, зокрема, частини четвертої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових послуг». Відповідачем не надано учаснику повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови послуги перед укладенням та під час укладення договору; прихована від учасника повна та об'єктивна інформація щодо кінцевої сукупної вартості товару, чим фактично ввів учасника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми придбаного товару, яку мав сплатити учасник товариству. Крім того, товариство в односторонньому порядку змінило процентну ставку щомісячного цілого чистого внеску, що обумовлено між сторонами договору, її розмір був визначений при розрахунку 0,8333%, що зазначено в додатку № 1 до угоди, а також не надало учаснику графік погашення заборгованості всупереч пунктів 2.1 та 2.3 статті 2 додатку № 2 до угоди.
Заявник звертає увагу касаційного суду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не врахували висновок експертного економічного дослідження № 1503/16, складеного 29 березня 2017 року ТОВ «Експертно-юридичної фірми Соломон» (далі - експертний висновок), відповідно до якого позивачем на виконання оспорюваного договору сплачено всього 165 563,79 грн, та яким підтверджено доводи позивача про порушення відповідачем чинного законодавства при укладенні цього договору, а саме введення в оману щодо реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання послуги на придбання автомобіля.
Посилаючись на зазначене, заявник просив судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року ТОВ «Авто Просто» подало відзив на касаційну скаргу, у якому посилається на безпідставність її доводів. Вказувало, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, та дійшли обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами введення його в оману при укладенні оспорюваного договору.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 жовтня 2011 року ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1 укладена угода № 371794, предметом якої є надання учаснику системи «Авто Так» послуг, спрямованих на придбання автомобіля. Угода укладається шляхом підписання сторонами угоди, додатку № 1 та додатку № 2, які є невід'ємними частинами угоди.
Відповідно до додатку № 1 до угоди сторони дійшли згоди щодо надання автомобіля Chevrolet Aveo за ціною 91 920,00 грн з графіком внесення 120 платежів, зі сплатою послуги, пов'язаної зі вступом до системи, у розмірі 3,00%, що складає 3 309,12 грн, щомісячного цілого чистого внеску у розмірі 0,8333%, 0,5% щомісячного внеску в оплату послуг, 0,055% щомісячного внеску в оплату страхового платежу, 3,00% за оплату послуг, пов'язаних з видачею автомобіля за системою.
Пунктом 2.1 статті 2 додатку № 2 до угоди визначено, що поточна ціна автомобіля є критерієм для розрахунку розміру складових повних внесків та інших платежів, передбачених угодою, протягом всього строку існування групи, та повідомляється «Авто Просто» постачальником.
Позивач скористався наданим йому правом, передбаченим статтею 7 додатку № 2 до угоди, та звернувся до відповідача із заявою про вибір іншого автомобіля, який він бажає отримати.
Цей факт свідчить про те, що ТОВ «Авто Просто» належним чином виконало умови статті 3 угоди та статті 8 додатку № 2 до угоди, відповідач належним чином організував та створив умови для придбання автомобіля позивачем, здійснив оплату автомобіля та забезпечив передачу автомобіля.
Позивач отримав у власність від ПАТ «Вінниччина-Авто» АТ «Українська автомобільна корпорація» автомобіль марки ЗАЗ Forza AF685430, кузов № НОМЕР_1 , 2011 року випуску вартістю 90 620,00 грн, що підтверджується актом передачі-прийняття від 25 липня 2012 року № 01.
Статтею 5 угоди та додатком № 1 до угоди передбачене зобов'язання позивача щодо здійснення платежів за угодою та їх розмір, а саме: сплатити плату за послуги, пов'язані зі вступом до системи при укладенні угоди у розмірі 3% із ПДВ від поточної ціни автомобіля; сплатити плату за послуги, пов'язані з видачею автомобіля за системою при наданні такого права у розмірі 3% із ПДВ від поточної ціни автомобіля; щомісячно сплачувати повні внески; сплачувати внески зі страхування автомобіля після отримання автомобіля.
Відповідно до розділу 1 додатку № 2 до угоди повний внесок - щомісячний платіж, який складається з чистого внеску, щомісячного внеску в оплату послуг та щомісячного внеску в оплату страхового платежу, і підлягає сплаті учасником у порядку та строки, визначені угодою.
Розмір складових повного внеску зазначено в додатку № 1 до угоди, зокрема:
1) чистий внесок - 0,8333% від ціни автомобіля;
2) внесок в оплату послуг - 0,5% від ціни автомобіля + ПДВ;
3) страховий платіж - 0,065% від ціни автомобіля.
Загальна кількість внесків вказана в угоді як «графік внесків», зокрема відповідно до додатку № 1 до угоди графік внесків становить 120, тобто всього 120 внесків.
«Продукцією» за угодою про надання послуг є не автомобіль, а послуги, які надаються за системою «Авто Так». Тобто, предметом угоди, укладеної між сторонами, є надання учаснику послуг, спрямованих на придбання автомобіля, а не купівля-продаж автомобіля в кредит чи в лізинг, тому ціна послуги не є ціною автомобіля.
Сторонами погоджено, що розмір кожного повного щомісячного внеску визначатиметься у процентах до встановленої щомісячно виробником чи імпортером актуальної ціни автомобіля.
Встановлені судами обставини свідчать про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Статтями 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
За приписами частин першої, другої і шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення угоди, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Пунктом 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не надано належного підтвердження, що під час укладення оспорюваного договору йому не була надана інформація у повному обсязі.
Посилання позивача на несправедливість оскаржуваних умов договору у зв'язку з тим, що розмір кожного платежу визначається на час проведення оплати і залежить від поточної ціни автомобіля, дійсної на момент оплати -є безпідставним, оскільки саме такі умови були погоджені сторонами при укладенні договору, і вони є зрозумілими.
Зазначений правовий висновок щодо застосування статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» викладений у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 та від 25 червня 2014 року у справі № 6-74цс14, підстав для відступлення від якого немає.
Укладений сторонами договір у межах системи придбання товарів у групах не є утворенням та розвитком пірамідальних схем у розумінні пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ТОВ «Авто Просто» надає споживачам послуги на основі системи, кінцевим результатом якої на підставі договору з учасниками групи є отримання автомобілів усіма учасниками, а споживачі сплачують кошти саме за одержання послуги, яка споживається у процесі її виконання. Крім того, кожний учасник отримує автомобіль відповідно до платежів, здійснених ним самим, та продовжує сплачувати за автомобіль до повної виплати.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 380/63/16-ц (провадження № 14-230цс18).
Доводи позивача про несправедливість умов договору у зв'язку з тим, що розмір кожного платежу змінювався, є безпідставними, оскільки їх розмір визначався на час проведення оплати і залежав від поточної ціни автомобіля, дійсної на момент оплати, оскільки саме такі умови погоджені сторонами при укладенні договору, і вони є зрозумілими. За змістом цих умов поточна ціна автомобіля - це ціна транспортного засобу, яка встановлена постачальником в останній робочий день кожного місяця, є змінною величиною, яка може змінюватися як у бік збільшення, так і у бік зменшення.
Визначення розміру щомісячних платежів залежно від поточної ціни автомобіля, а не від інших чинників, наприклад зміни курсу валют, підвищення облікової ставки Національного банку України, рівня інфляції, які також можуть впливати на вартість товарів та послуг на ринку, не можна вважати несправедливими умовами договору.
За системою «Авто Так» транспортний засіб можна викупити лише за дійсною вартістю на момент викупу, яка в залежності від ринкових тенденцій може відрізнятися від вартості автомобіля, виданого учаснику раніше. Визначення щомісячних внесків та інших платежів відповідно до ціни автомобіля, встановленої постачальником в останній день кожного місяця, не призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та відповідає умовам ринку, обраному позивачем порядку придбання автомобіля та інтересам інших учасників системи, а тому не є несправедливими умовами у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 357/13841/16-ц (провадження № 61-30638св18), від 22 травня 2019 року у справі № 285/1777/17 (провадження №61-39721св18), та від 30 жовтня 2019 року у справі № 141/480/17 (провадження № 61-31528св18).
З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів про недоведеність позивачем несправедливості умов договору, введення його в оману відповідачем та ведення товариством нечесної підприємницької практики.
Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанції експертного висновку є необґрунтованими, оскільки дослідження, яке проводилось на замовлення позивача, здійснене поза межами провадження у цій справі, тобто до звернення позивача до суду з позовом, без урахування інформаційної документації, наявної у відповідача, яка мала бути врахована при його проведенні. Отже суди першої та апеляційної інстанцій правильно відхилили цей доказ як неналежний та недопустимий. При цьому позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про проведення відповідної експертизи.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 03 жовтня 2017 року, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 5 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук