18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 2-1223/10
провадження № 61-19285ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт, дії якого оскаржуються, - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович,
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал»,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал»,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила:
- визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року скаргу задоволено.
Визнано дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1 неправомірними та зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. усунути порушення.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року,ОСОБА_1 26 грудня 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року залишити в силі.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 рокуОСОБА_1 визначаєнеправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що протиправність дій суб'єкта оскарження полягає у неврахуванні проживання у квартирі малолітньої дитини і відсутності дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.
Постановляючи ухвалу, Київський районний суд м. Харкова виходив із того, що приватним виконавцем розпочато процедуру щодо реалізації предмета іпотеки, у якому зареєстрована ОСОБА_1 та проживає малолітня дитина, за відсутності дозволу органу опіки та піклування. Крім того, на квартиру розповсюджується мораторій на примусове відчуження, передбачений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що дії державного виконавця вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» і права скаржника ним не порушені.
Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2010 року стягнено з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», заборгованість у розмірі 1 418 756,14 грн.
На виконання вказаного судово рішення видано виданий виконавчий лист, який перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. від 13 червня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59354765.
Також судом установлено, що у ОСОБА_1 відсутні доходи, наявне нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом договору іпотеки № PML-702/1053/2008р., укладеного 29 липня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № ML-702/1053/2008 від 29 липня 2008 року.
Приватний виконавець здійснив арешт та опис вказаної квартири, отримав звіт про вартість квартири та передав її до Державного підприєсмства «Сетам» на реалізацію.
При цьому приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. здійснено запит до реєстру територіальної громади м. Харкова щодо зареєстрованих осіб у квартирі та отримано довідки від 20 червня 2019 року та від 30 липня 2019 року про відсутність зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 .
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття перша Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Перелік обов'язків і прав виконавців, обов'язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Судом апеляційної інстанції установлено, що приватному виконавцю не вдалося встановити фактичне місце проживання ОСОБА_1 як запитами до компетентних органів, так і вчиненням інших виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення.
Харківський апеляційний суд дійшов висновку про вчинення приватним виконавцем всіх передбачених законодавством дій щодо встановлення місця проживання боржника. При цьому апеляційним судом досліджено докази, надані до суду першої інстанції: договір іпотеки від 29 липня 2008 року, виконавчий лист від 12 січня 2010 року, постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про арешт майна боржника від 12 грудня 2019 року, акт приватного виконавця від 23 липня 2019 року про відсутність доступу до квартири, яка є предметом іпотеки, запит щодо встановлення місця проживання ОСОБА_1 .
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд також урахував, що вся направлена ОСОБА_1 за адресою, вказаною у названих документах, поверталася неврученою саме у зв'язку із відсутністю адресата; надав оцінку довідкам від 20 червня 2019 року і від 30 липня 2019 року про відсутність зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 .
Тому суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав вважати, що квартира АДРЕСА_1 використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 і не поширив дію мораторію на примусове відчуження, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», врахувавши зміст рішення, що виконувалося.
Вирішуючи скаргу, суд апеляційної інстанції правильно виходив із відсутності правових підстав для її задоволення, оскільки приватний виконавець вжив всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання судового рішення і не допустив порушення прав боржника.
Доводи заявника про те, що протиправність дій суб'єкта оскарження полягає у неврахуванні проживання малолітньої дитини у квартирі, арештованій приватним виконавцем, і відсутності дозволу органу опіки та піклування, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції установлено, що на час направлення приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. до Державного підприємства «СЕТАМ» заявки на реалізацію арештованого майна (квартири АДРЕСА_1 ) у Реєстрі територіальної громади та в матеріалах виконавчого провадження були відсутні офіційні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини за вказаною адресою.
Відповідно до довідок з реєстру територіальної громади м. Харкова від 20 червня 2019 року та від 30 липня 2019 року, отриманих приватним виконавцем, дані про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.
При цьому, згідно з довідкою з реєстру територіальної громади м. Харкова від 20 січня 2020 року, наданою боржником, ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 22 квітня 2003 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 22 вересня 2006 року.
Рішенням 9 сесії 24 скликання Харківської міської ради від 25 грудня 2002 року затверджено Реєстр назв урбанонімів у місті Харкові. Відповідно до вказаного реєстру затверджено назву вулиці «Чернишевська». Вулиця з назвою «Чернишевського» в Реєстрі урбанонімів міста Харкова відсутня.
Судом апеляційної інстанції установлено, що у місті Харкові не існує двох різних вулиць «Чернишевська» та «Чернишевського», тому суд вважав, що при запиті інформації з Департаменту реєстрації Харківської міської осіб за приватний виконавець діяв добросовісно.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що приватний виконавець міг використовувати отриману інформацію при здійсненні виконавчих дій, у тому числі передаючи спірну квартиру на реалізацію.
Відтак, при проведенні процедури передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1 приватний виконавець міг використовувати отриману ним інформацію щодо відсутності зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене відсутність дозволу органу опіки та піклування не може слугувати підставою для скасування постанови апеляційного суду, який оцінив наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі учасникам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду апеляційної інстанції.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 рокує необґрунтованою, правильне застосування норм матеріального права та додержання норм процесуального права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки судове рішення є законним і обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для його скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 рокуу справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал».
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко
В. М. Ігнатенко
В. А. Стрільчук