Постанова
Іменем України
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 643/696/20
провадження № 61-15849св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку у сумі 256 428 грн 60 коп.
Позов мотивовано тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 серпня 2019 року право власності на нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 1 810,4 кв. м (частка 63/100) по АДРЕСА_1 з 14 квітня 2016 року зареєстроване за ОСОБА_1 . Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 серпня 2019 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:09:005:0092 зареєстрована як об'єкт цивільних прав 07 грудня 2017 року. Категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання - для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» (майстерня). Форма власності - комунальна. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 серпня 2019 року речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані. Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням статей 12, 80, 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельна ділянка площею 0,4455 га з кадастровим номером 6310137500:09:005:0092 по АДРЕСА_1 , перебуває у власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради. Відповідач у період з 01 лютого 2018 року по 30 вересня 2019 року не сплачував кошти за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти, які підлягають стягненню у судовому порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 липня 2020 року про виправлення описки, позов Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 256 428 грн 60 коп. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2020 року скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених частиною першою статті 377, пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в засіданні суду відповідач заявив клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він є фізичною особою - підприємцем та використовує в господарській діяльності приміщення та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій воно розташоване. Вказані обставини були підтверджені належними і допустимими доказами, та не спростовані позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 922/3204/17 та від 27 серпня 2020 року у справі № 350/874/17. Отже, касаційна скарга обґрунтована посиланням на положення пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він як фізична особа - підприємець використовує належну йому нежитлову будівлю в господарській діяльності та земельну ділянку, на якій вона розташована.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
22 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
18 січня 2021 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Калараша А. А., Петрова Є. В.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У пункті 15 частини першої статті 20 ГПК України (у вказаній редакції) зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).
Тобто для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач має довести суду факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).
Такого висновку дійшли суди у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 922/3204/17 та від 27 серпня 2020 року у справі № 350/874/17, на які посилається Харківська міська рада в обґрунтування поданої ним касаційної скарги в порядку пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, постанова якого є предметом оскарження, встановив, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем (а. с. 51). Відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку основними видами господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є: виробництво верхнього одягу, роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля, що здійснюється через мережу Інтернет, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, оптова торгівля одягом і взуттям, ремонт інших побутових виробів і предметів особистого вжитку, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (а. с. 50). Судом встановлено, що належну йому на праві власності нежитлову будівлю (майстерню) та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій вона розташована, він використовує для здійснення господарської, зокрема підприємницької діяльності, що відповідає видам його діяльності, зазначеним вище. Вказане не заперечував сам відповідач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та це підтверджено наявними у справі доказами, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку. Позивач не надав доказів на спростування цих обставин та не довів протилежне.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як суб'єктом господарювання і цей спір пов'язаний зі здійсненням останнім підприємницької діяльності на вказаній земельній ділянці.
Такі висновки суду узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19), від 14 листопада 2018 року у справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18).
Підстав вважати, що оскаржувана постанова, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема наведених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 922/3204/17 та від 27 серпня 2020 року у справі № 350/874/17, у колегії суддів не має.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до власної переоцінки позивачем встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу скаргою Харківської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: О. С. Ткачук
А. А. Калараш
Є. В. Петров