ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 лютого 2021 року м. Київ №640/7936/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві (04053, м Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) щодо застосування при виплаті пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) здійснити виплату пенсії за віком на загальних підставах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2017 по 01.12.2019 та у майбутньому - без застосування положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що застосування до неї вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанов Кабінету Міністрів України, яким визначений порядок призначення, поновлення та припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставним, оскільки фактично проживає та зареєстрована в м.Київ. Між тим, нарахування та виплата пенсії їй здійснюється відповідачем не на загальних підставах, а з урахуванням законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, чим порушуються її пенсійні права.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2020 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
У встановлений судом строк від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував,вказавши, що на позивача поширюється законодавство, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання соціальних здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам", постанова Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Крім того, відповідач зазначив, що 26.12.2016 року позивачем надано довідку з Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві Державної адміністрації про те, що вона відмовилась від довідки внутрішньо переміщеної особи згідно з ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в результаті чого були призупинені виплати пенсії за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до пункту 1 Постанови КМУ №637. Таким чином, скасування довідки унеможливлює підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи з метою призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. При цьому зазначив, що право на отримання пенсії передбачене ст.. 46 Конституції України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» залишається за особою. Крім того зауважив, що право на отримання пенсії на загальних підставах може бути реалізовано шляхом відмови від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, підтверджене відповідним рішенням, у порядку передбаченому ч.1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» із подальшим поданням заяви про призначення пенсії на загальних підставах.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як внутрішньо переміщена особа.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , відповідно до довідки від 21.11.2014 року №1989 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції взята на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами з 01.03.2017 року позивачу призупинено виплату пенсії відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року, з тих підстав, що нею не надано довідку з Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про те, що вона відмовилась від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
У зв'язку з зазначеним, позивач неодноразово зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з завами щодо поновлення виплати пенсії та роз'яснення причин нездійснення виплат на що отримувала відмову.
Водночас, листом від 06.12.2019 року №296403/02 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що відповідно до абз.20 п.1 Постанови КМУ №637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Позивач вважає, що застосування до нього вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок призначення, поновлення та припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставним, у зв'язку з чим звернувся до суду з вимогами про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії за віком на загальних підставах, тобто без врахування особливостей, передбачених для внутрішньо переміщених осіб.
Суд зазначає, що спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно застосування до пенсії позивача законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу вимог статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Суд зауважує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право громадянина на призначення пенсії не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне місце проживання або реєстрація місця проживання, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, пенсія якій призначена.
Згідно статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії матеріали справи не містять.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Таким чином, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року.
Щодо тверджень позивача, що положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на неї не поширюється, а отже відповідач безпідставно застосував до пенсії законодавство, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, суд зазначає наступне.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон №1058-VI).
Частиною 1 ст.47 Закону № 1058-VI встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 4.12 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Постанова № 22-1) передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до положень ст. 33 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Позивач реалізувала своє право щодо вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Київ, де зареєструвалась за новою адресою у встановленому Законом порядку.
Доводи відповідача щодо розповсюдження на позивача положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706 є необґрунтованими, оскільки позивач з 27.07.2016 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання у м. Київ та знятий з реєстрації у АДРЕСА_2 .
Також безпідставними є посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» та Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовується до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що виплата належної позивачу пенсії має бути здійснена управлінням за її заявою на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI.
Суд зазначає, що позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
За положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Крім того, право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, зміна місця проживання позивача не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Отже, Головне управління безпідставно застосовує при поновленні та виплаті пенсії ОСОБА_1 положень, що регулюють порядок призначення, поновлення та припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві щодо застосування при виплаті пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам є протиправними та з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність і обґрунтованість позовної вимоги позивача зобов'язального характеру, та, як наслідок, про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату пенсії за віком на загальних підставах ОСОБА_1 без застосування положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
При цьому суд враховує, що обов'язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Захист прав особи на майбутнє не відповідає меті адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов'язані із розглядом цієї справи.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві (04053, м Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) щодо застосування при виплаті пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) здійснити виплату пенсії за віком на загальних підставах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2017 по 01.12.2019 без застосування положень, що регулюють питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа