10 лютого 2021 року Чернігів Справа № 620/6130/20
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним (незаконним) рішення Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 26.11.2020 № 74014300005712 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про видачу позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну в зв'язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України понад два роки. Однак, відповідач відмовив у наданні дозволу на імміграцію в Україну з посиланням на п.4 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію».
Ухвалою суду від 14.12.2020 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику) сторін та встановлено відповідачу строк для подачі відзиву.
Від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову та зазначає, що у відповідності до законодавства про імміграцію заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. На момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач зазначив місце постійного проживання за яким він не проживав.
Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити та вказав, що обставини, на які посилається відповідач є неправомірними, оскільки хто саме проводив перевірку і якими доказами підтверджується факт не проживання позивача за вказаною ним адресою відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
З 17.04.2018 громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з громадянинкою України ОСОБА_3 , на підтвердження чого слугує свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .
16.06.2020 позивач відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» звернувся до управління міграційної служби із заявою про надання дозволу на імміграцію, з підстав того, що один з подружжя є громадянином України.
09.07.2020 Управлінням ДМС України у Чернігівській області здійснено запит до органів Національної поліції для перевірки відомостей, зазначених в заяві про надання дозволу на імігріцію.
11.08.2020 відповідач отримав відповідь на запит у якому зазначено про те, що проведено перевірку можливого місця реєстрації позивача та встановлено, що останній за адресою АДРЕСА_2 не мешкав.
26.11.2020 Управління ДМС України у Чернігівській області прийняло рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 з підстав передбачених п.4 ст.10 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка в заяві про надання дозволу на імміграцію зазначила свідомо неправдиві відомості щодо місця проживання на території України.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію регулюються Законом України «Про імміграцію» та Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Також ч.13 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, однією з підстав є прибуття на територію України іноземця з метою навчання і отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.
Згідно ст.1 Закону України «Про імміграцію» іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно п.2 ч.1 ст.9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (ч.5 ст.9 Закону України «Про імміграцію»).
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені у ст.10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до змісту якої дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Пунктом 10 Порядку №1983 встановлено, що провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
Пунктом 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам.
Територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у п. 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених ст.10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби (п.14 Порядку №1983).
Аналіз викладених норм законодавства свідчить про те, що заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну, а також надання такого дозволу надається територіальними підрозділами ДМС України особам, які на законних підставах перебувають на території України. При цьому, територіальні органи ДМС України зобов'язані перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не є вичерпним.
З матеріалів справи встановлено, що 16.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію до України згідно п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», а саме одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України.
Разом із заявою позивачем відповідно до Порядку №1983 подано необхідні документи, в тому числі документи про реєстрацію місця проживання в Україні за адресою АДРЕСА_3 (довідка Управління адміністративних послуг від 16.06.2020 №9164 а.с.47).
УДМС України у Чернігівській області здійснено запит від 09.07.2020 до органів Національної поліції для перевірки підстав про відмову у надані дозволу на імміграцію.
На виконання зазначеного запиту уповноваженими особами Управління стратегічних розслідувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України проведено перевірку перевірку можливого місця реєстрації позивача та встановлено, що останній за адресою АДРЕСА_2 не мешкав про що також зазначено у листі від 11.08.2020 (а.с.67-68).
На спростування позиції відповідача, позивачем надано договір №24 від 16.06.2020 найму житлового приміщення, за яким, ОСОБА_5 (адвокат позивача) здав у найм для проживання кімнату за адресою АДРЕСА_2 , за умовами якого, позивач мав проживати за вказаною адресою з 16.06.2020 по 16.07.2020.
Втім, ані договір від 16.06.2020 ані довідка від 16.06.2020 про реєстрацію місця проживання факт проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 не підтверджують. Станом на момент надання відповіді на запит відповідача (11.08.2020), договірні відносини між позивачем та гр. ОСОБА_5 закінчились, що випливає зі змісту договору, за яким встановлено термін проживання позивача за вказаною ним адресою.
Таким чином, за умови проведення перевірки вказаних позивачем даних вже після 16.07.2020, підстав для визнання їх такими, що не відповідають дійсності, об'єктивно відсутні та спростовуються наданими позивачем документами до матеріалів справи.
Суд зазначає, що місцем постійного проживання особи визначає житлове приміщення, в якому особа постійно проживає та має передбачені ст.64 Житлового кодексу права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності.
Місце проживання і місце реєстрації, на думку суду, не є тотожними поняттями, і реєстрація місця проживання особи у конкретному жилому приміщенні за відсутності інших достатніх належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному житловому приміщенні.
У разі виявлення факту, що особа яка подавала заяву про надання дозволу на імміграцію зазначила свідомо неправдиві відомості чи подала підроблені документи, то у контролюючого органу наявні усі підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Відтак, у день прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію особам або відмови у наданні такого дозволу ДМС аналізує у місячний термін отриману від уповноважених відповідно до Порядку №1893 органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Управлінням державної міграційної служби України у Чернігівській області було дотримано вказаного порядку.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції України).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем свідомо зазначено адресу за якою він лише зареєстрований, однак не проживав, рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України від 26.11.2020 №74014300005712 прийнято відповідачем в межах наданих повноважень відповідно до діючого законодавства України про імміграцію.
Згідно ч.1 та ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У позові громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу"Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач - громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 );
Управління державної міграційної служби в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а, м.Чернігів, Чернігівська область,14013, код ЄДРПОУ 37804450).
Повний текст рішення виготовлено 10 лютого 2021 року.
Суддя Л.О. Житняк