08 лютого 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7305/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Куць А.С.,
представника відповідача - Гриценко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
09 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-09466-51/6114.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що з 16.07.2003 працює в ПАТ "Укртатнафта" та з 28.12.2006 переведений на посаду заступника начальника юридичного управління по претензійно-позовній роботі, а роботодавець сплачує відповідні внески, а тому не має підстав сплачувати єдиний соціальний внесок.
Ухвалою від 14 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Відповідач, Головне управління ДФС у Полтавській області, з поданим позовом не погодився, надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач здійснює адвокатську діяльність, а тому має обов'язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розумінні Закону №2464-VI.
Позивач в судове засідання не з'явився, явку в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 з 16.07.2003 прийнятий на роботу в ПАТ "Укртатнафта" та наразі займає посаду заступника начальника юридичного управління із претензійно-позовної роботи, що підтверджено копією довідки ПАТ "Укртатнафта" від 03.12.2020 вих.№4/565 та трудової книжки серії НОМЕР_1 .
На підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22.03.2007 №2 позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.03.2007 №510.
Залученою до матеріалів справи копією посадової інструкції заступника начальника управління претензійно-позовної роботи юридичного управління ПАТ "Укртатнафта", затвердженої 03.09.2018, підтверджено, що за займаною позивачем посадою передбачено наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Докази фактичного ведення позивачем адвокатської діяльності окремо від займаної посади упродовж 2017-2020 років у матеріалах справи відсутні. Звітність за спірний період ОСОБА_1 до фіскального органу не подавалась. Відомостей про отримання позивачем доходу, відмінного від заробітної плати, суду не надано.
Разом з цим, довідкою ПАТ "Укртатнафта" від 02.12.2020 вих.№13-6485 підтверджено, що упродовж 2020 року позивачу щомісяця нараховувалась заробітна плата, з якої роботодавцем сплачено єдиний внесок.
Крім того, судовими рішенням у справі №440/2629/19 та у справі №440/2438/20 підтверджено, що упродовж 2017-2019 позивачу щомісяця нараховувалась заробітна плата, з якої роботодавцем сплачено єдиний внесок.
06.11.2020 ГУ ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9466-51/6114, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 35588,74 грн.
Зазначена вимога не містить посилань на підстави виникнення недоїмки та її розрахунку. Водночас у відзиві на позов відповідач пояснив, що недоїмка загалом у розмірі 35588,74 грн складається з визначеного фіскальним органом зобов'язання зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн, за І-ІV квартали 2018 року загалом у розмірі 9828,72 грн (по 2457,18 грн за кожний квартал), за І-ІV квартали 2019 року загалом у розмірі 11016,72 грн (по 2754,18 грн за кожний квартал), за І-ІІІ квартали 2020 року загалом у розмірі 6295,30 (2078,12 грн. за І квартал 2020 року, 1039,06 грн. за ІІ квартал 2020 року, 3178,12 грн. за ІІІ квартал 2020 року).
Не погодившись з вимогою ГУ ДПС у Полтавській області від 06.11.2020 №Ф-9466-51/6114 про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ (надалі також - Закон №2464-VІ) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19 та від 05.03.2020 у справі №460/943/19.
Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 28.03.2019 у справі №820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з положеннями статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 16.07.2003 перебуває у трудових відносинах з ПАТ "Укртатнафта" на посаді, пов'язаній із юридичною практикою, тобто здійснює діяльність у сфері права в межах трудових відносин з ПАТ "Укртатнафта" та не отримує дохід від незалежної професійної діяльності як самозайнята особа.
Наданою позивачем до суду довідкою ПАТ "Укртатнафта" та рішеннями суду підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) протягом 2017-2020 років сплачено страхувальником - його роботодавцем ПАТ "Укртатнафта" (ідентифікаційний код 00152307).
В свою чергу, відповідачем до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.
Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 06.11.2020 №Ф-9466-51/6114 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 35588,74 грн фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача.
Водночас, суд враховує, що положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" чітко не врегульовано особливості сплати єдиного внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 у справі №520/3939/19.
За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), яким встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 .
Таким чином, вимога ГУ ДПС у Полтавській області від 06.11.2020 №Ф-9466-51/6114 про визначення недоїмки з єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважає за доцільне відмітити також ту обставину, що винесенню спірної вимоги передувало винесення контролюючим органом інших вимог про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 №Ф-9466-51/4474, від 12.02.2020 №Ф-9466-51/1972, які з аналогічних підстав були визнані протиправними та скасовані в судовому порядку (справа №440/2629/19, справа №440/2438/20).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне стягнути на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2020 року №Ф-9466-51/6114.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43142831).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10 лютого 2021 року.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва