26 січня 2021 року № 320/8719/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян та Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян та Київської обласної державної адміністрації, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, від 09.07.2020, яке оформлене протоколом №17-20 в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини та в частині зобов'язання Київську облдержадміністрацію звернутись до Донецької облдержадміністрації з приводу перегляду рішення щодо визначення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серія НОМЕР_1 від 20.12.2005 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядку;
- зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідацій ядерних аварій" (категорія 1) серія Я синього кольору відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551;
- стягнути з Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. у якості відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 20.12.2005 Донецькою державною адміністрацію йому було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, серії НОМЕР_1 .
Позивач повідомив, що у 2019 року він звернувся до Києво-Святошинської районної державної адміністрації із заявою про заміну посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) на посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій (категорії 1), однак за результатами розгляду відповідної заяви Комісією Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, було прийнято рішення, оформлене протоколом №17-20 від 09.07.2020, про відмову у підтвердженні статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складання ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, з підстав ненадання позивачем документів, передбачених Порядком віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведення на них регламентних робіт або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.1992 №674 (далі - Порядок №674).
Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що ним було надано усі необхідні документи, передбачені Порядком №674.
Так, позивач наголосив на тому, що ним було надано відповідачу висновок службового розслідування по факту отримання різних доз опромінення співробітниками Донецького УБОП і ОБР "Сокіл" УБОП УМВД України в Донецькій області, який безпосередньо підтверджує його участь у ліквідації ядерної аварії та отримання ним дози опромінення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання по справі.
Київська обласна державна адміністрація заперечуючи проти позовних вимог, зазначила, що позивачем не були надані документи, які підтверджують наявність підстав для віднесення ОСОБА_1 до осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та не надані документи, передбачені Порядком №674, на підтвердження його участі у ліквідації інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або інших обставин радіаційного опромінення не з власної вини.
Крім того, відповідач звернув увагу на те, що Донецькою обласною державною адміністрацією було повідомлено про неможливість підтвердження правомірності встановлення позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що спірне рішення було прийнято правомірно та обґрунтовано, а підстави для його скасування відсутні.
Комісія Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, правом на надання відзиву не скористалось.
Усною ухвалою суду від 24.11.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.
Присутній у судовому засіданні 26.01.2021 позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Присутній у судовому засіданні 26.01.2021 представник Київської обласної державної адміністрації заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Комісія Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, у судове засідання, призначене на 26.01.2021, не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином та своєчасно.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Ворошиловським РВ УМВС України в місті Донецьку 23.08.1997 (а.с.53-55).
З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2005 Донецькою обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_1 та вкладку до посвідчення № НОМЕР_3 (а.с.31).
Відповідно до довідки Міжрайонної МСЕК №4 серії ДОН-07 №093425 від 18.12.2008 позивачу довічно встановлено ІІІ групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків (а.с.29-30).
09.01.2009 Пролетарським УПСЗН м.Донецьк було видано позивачу посвідчення інваліда війни ІІІ групи серії НОМЕР_4 (а.с.31).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області із завою про заміну про заміну посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) на посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій (категорії 1).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, від 09.07.2020 №17-20 комісією було вирішено відмовити ОСОБА_1 у підтвердженні статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, у зв'язку з відсутністю підстав для віднесення відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та відсутністю документів, передбачених Порядком віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведення на них регламентних робіт або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.1992 №674, а також Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (а.с.96).
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення, визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1994 року № 796-XII (далі по тексту - Закон №796).
Відповідно до статті 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно з частиною третьою статті 14 Закону №796 громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 14 Закону №796 громадяни, які захворіли на променеву хворобу або захворювання яких пов'язане з переопроміненням внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, які сталися не з вини потерпілих, якщо такий зв'язок встановлено медичними закладами, належать до категорій, зазначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 65 Закону №796 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.
При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні (частина друга статті 65 Закону №796).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 65 Закону №796 посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій , у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2 або 3 категорій, встановлених статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначені Порядком №674.
Відповідно до пункту 2 Порядку №674 Громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, відносяться:
- до категорії 1 - особи з інвалідністю з числа учасників ліквідації ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з відповідною аварією, випробуванням або військовим навчанням, а також хворі на променеву хворобу внаслідок участі у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт;
- до категорії 2 - учасники випробувань ядерної зброї в атмосфері, бойових радіоактивних речовин і учасники військових навчань із застосуванням такої зброї та ліквідації наслідків ядерних аварій;
- до категорії 3 - особи, які складали ядерні заряди і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, брали участь у підземних випробуваннях ядерної зброї, а також ті, які переопромінились при охороні ядерних полігонів під час випробувань (якщо їх не віднесено до категорії 1).
Згідно з пунктом 4 Порядку №674 особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, видаються посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій відповідної категорії на підставі таких документів:
1) довідки, що підтверджує безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, виданої відповідною військовою частиною або архівною установою, до якої було передано первинні підтвердні документи на зберігання;
2) військового квитка (за необхідності);
3) завіреного в установленому порядку витягу з особової справи військовослужбовця (за необхідності).
Особам з інвалідністю і хворим на променеву хворобу із числа таких осіб посвідчення видаються на підставі довідки, зазначеної в підпункті 1 цього пункту, висновку міжвідомчої експертної ради про причинний зв'язок інвалідності чи захворювання з ядерною аварією, ядерними випробуваннями або військовими навчаннями із застосуванням ядерної зброї, складанням ядерних зарядів та проведенням на них регламентних робіт і довідки медико-соціальної експертної комісії.
Видача посвідчень указаним у цьому Порядку особам провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання (пункт 7 Порядку №674).
Згідно з пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Відповідно до абзацу 4 пункту 3 Порядку №551 особам з інвалідністю, віднесеним до категорії 1, з числа хворих на променеву хворобу внаслідок будь-якої радіаційної аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, що визначено актом за формою Н-1 (якщо захворювання пов'язано з виробничою або професійною діяльністю) або актом державної комісії про нещасний випадок (радіаційну аварію), якщо такий зв'язок установлено закладами охорони здоров'я, видаються посвідчення "Потерпілий від радіаційного опромінення" (категорія 1) серії Я синього кольору.
Пунктом 11 Порядку №551 визначено, що посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).
У разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.
Під час заміни посвідчення з однієї категорії на іншу попереднє посвідчення підлягає вилученню уповноваженим органом для подальшого зберігання в особовій справі постраждалої особи.
Відповідно до пункту 14 Порядку №551 видача посвідчень указаним у цьому Порядку особам провадиться Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Яке зазначено вище, рішенням комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, яке оформлено протоколом від 09.07.2020 №17-20, було відмовлено ОСОБА_1 у підтвердженні статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, у зв'язку з відсутністю підстав для віднесення відповідно до Закону №796 та відсутністю документів, передбачених Порядком №674 та Порядком №51.
У судовому засіданні 15.12.2020 в якості свідка був допитаний завідувач сектору юридично-правової роботи департаменту соціального захисту населення Київської облдержадміністрації та член Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян ОСОБА_2 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
ОСОБА_2 повідомив суду, що спірне рішення було прийнято у зв'язку з тим, що позивачем до заяви про заміну посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи не було надано довідки про участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, яка передбачена Порядком №674.
Крім того, свідок зазначив, що надана позивачем довідка МСЕК не відповідає за формою, оскільки в документі вказано, що причина захворювання пов'язана зі службою.
Також свідок повідомив, що спірне рішення було прийнято виключно на підставі документів, наданих ОСОБА_1 . Додаткові документи не витребовувалися.
Крім того, Донецька районна державна адміністрація повідомила, що документи, на підставі яких ОСОБА_1 було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, знаходяться в місті Донецьк, який на теперішній час непідконтрольний Україні.
Судом встановлено, що позивачем до заяви про заміну посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), серед іншого було надано висновок службового розслідування по факту отримання різних доз опромінення співробітниками Донецького УБОП і ОБР "Сокіл" УБОП УМВД України в Донецькій області, затверджений начальником УМВД України в Донецькій області генерал-лейтенантом міліції Селезньовим Ю.Ф. 05.05.2000.
У вказаному висновку зазначено, що у лютому 2000 року Донецьким УБОП була отримана інформація щодо групи осіб, які намагались збути іонізуюче джерело "Стронцій -90".
В ході проведення оперативно-пошукових дій по справі були встановлені мешканці м.Донецька, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які намагалися збути 30 контейнерів іонізуючої речовини "Стронцій -90".
23.02.2000 за згодою заступника начальника Донецького УБОП майора міліції Батишева А.А. в Будьоновському районі м.Донецька оперуповноваженими по ОВС відділу майором міліції ОСОБА_6 , капітаном міліції ОСОБА_7 та майором міліції ОСОБА_8 був затриманий ОСОБА_5 , у якого були вилучені контейнер з іонізуючим джерелом "Стронцій-90№ в комплекті з блоком живлення і документами.
В ході відпрацювання затриманого була отримана інформація про те, що інші контейнери знаходяться в м.Єнакієво.
Для її реалізації була створена оперативна група з числа співробітників Донецького ОБОП і ОБР "Сокіл" УБОП УМВС України в Донецькій області, у складі, зокрема, оперуповноваженого по ОВС капітана міліції ОСОБА_1 .
У висновку зазначено, що 24.02.2000 о 13:00 год. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на території місцевої автостанції затримали жителя м.Єнакієво ОСОБА_11 , у якого виявили та вилучили контейнер зі "Стронцій -90".
Затримані та вилучені контейнери були доставлені в Єнакіївський ОБОП для зберігання.
06.03.2000 співробітниками, які мали доступ до вилучених іонізуючим джерелам спеціалісти обласної СЕС встановили дози опромінення, зокрема, ОСОБА_12 - 25,3 мЗВ.
Допустиме річне навантаження складає 1 мЗв в рік.
З 09.03.2000 по 27.03.2000 ОСОБА_12 в умовах стаціонару пройшов обстеження в Донецькій обласній клінічній лікарні профзахворювання.
У висновку вказано, що за результатами службового розслідування встановлено, що оперуповноважений по ОВД Донецького ОБОП УБОП УМВД України в Донецькій області старший лейтенант ОСОБА_1 дозу радіаційного опромінення отримав в період проходження служби в ОВС під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в боротьбі зі злочинністю.
Суд зазначає, що Порядок №674 дійсно передбачено, що одним з документів, на підставі якого особі видається посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій є довідка, що підтверджує безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, виданої відповідною військовою частиною або архівною установою, до якої було передано первинні підтвердні документи на зберігання.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Порядок №674 не містить жодних вимог щодо форми або змісту такої довідки. Єдиною вимогою для даного документу є виключно наявність у ньому інформація, яка підтверджує факт участі особи у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт.
Дослідивши висновок службового розслідування по факту отримання різних доз опромінення співробітниками Донецького УБОП і ОБР "Сокіл" УБОП УМВД України в Донецькій області, суд дійшов висновку про те, що вказаний документ безпосередньо підтверджує участь позивача в операції щодо вилучення контейнерів з іонізуючою речовиною "Стронцій -90" та як наслідок отримання ним дози радіаційного опромінення під час виконання службових обов'язків.
На думку суду, в даному випадку, вказаний висновок службового розслідування за своїм змістом має бути розцінений саме як довідка, про яку вказано у Порядку №764, оскільки висновок містить інформацію, що підтверджує участь позивача під час виконання службових обов'язків в операції по вилученню іонізуючої речовини, яка в силу вимог чинного законодавства має бути зазначена у відповідній довідці.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки” (PincovdandPine v. The Czech Republic), “Ґаші проти Хорватії” (Gashiv. Croatia), “Трго проти Хорватії” (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу “належного урядування”, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок щодо запровадження (затвердження) певної форми довідки, що підтверджує безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, суд вважає, що негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу та не можуть бути перешкодою для реалізації особою своїх прав.
Суд вважає, що відповідачем під час дослідження наданих позивачем разом із заявою про заміну відповідного посвідчення не було надано належної уваги змісту висновку службового розслідування, що в свою чергу, зумовило помилкові висновки щодо ненадання позивачем документів, передбачених Порядком №764.
Щодо невідповідності форми наданої позивачем довідки Міжрайонної МСЕК №4 серії ДОН-07 №093425 від 18.12.2008, у зв'язку з тим, що у вказаному документі вказано про набуття позивачем інвалідності внаслідок захворювання, отриманого під час виконання службових обов'язків, то суд ставиться критично до таких зауважень відповідача.
Так, матеріали справи свідчать про те, що набуття позивачем інвалідності мало місце внаслідок захворювання, отриманого під час виконання службових обов'язків, зокрема, під час контакту з джерелом іонізуючого опромінення, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №204 від 13.11.2002, висновком Державної диспансерної комісії та листом Головного державного санітарного лікаря Донецької області від 06.03.2000 №1037/14, які були надані позивачем до заяви про заміну посвідчення.
Суд вважає непереконливими посилання відповідача на лист Департаменту соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації №01-21/858/0/201-20 від 11.02.2020, направлений на запит Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, оскільки у вказаному документі лише зазначено про те, що Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не передбачалось зберігання облдержадміністрацією чи Департаментом документів, на підставі яких пільговикам встановлено статуси потерпілих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружинам (чоловікам) або опікунам.
Свідок ОСОБА_2 зазначив, що Донецька районна державна адміністрація повідомила, що документи, на підставі яких ОСОБА_1 було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, знаходяться в місті Донецьк, яке на даний час є тимчасово окупованою територією.
Натомість, суд вважає, що відсутність у Донецької районної державної адміністрації документів, на підставі яких ОСОБА_1 було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1) серії НОМЕР_1 від 20.12.2005, не є обставиною, яка повинна ставити під сумнів правомірність набуття позивачем відповідного статусу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які свідчити про правомірність висновків, що надані позивачем документи не підтверджують факту отримання ним високої дози опромінення внаслідок контакту з іонізуючим джерелом під час виконання службових обов'язків, а тому суд вважає, що Комісія Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян протиправно відмовила позивачу у підтвердженні відповідного статусу.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, від 09.07.2020, оформленого протоколом №17-20, в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування спірного рішення в частині зобов'язання Київську облдержадміністрацію звернутись до Донецької облдержадміністрації з приводу перегляду рішення щодо визначення ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серія НОМЕР_1 від 20.12.2005 з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до норм Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядку, то суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки в даному випадку, ефективним способом захисту прав та інтересів позивача є саме визнання протиправним та скасування спірного рішення в частині непідтвердження позивачу відповідного статусу.
Крім того, позивачем не наведено нормативне обґрунтування зазначеної вимоги з посиланням на правові норми, які б забороняли відповідачу звертатися до інших органів з листами в рамках виконання суб'єктом владних повноважень своїх функцій.
До того ж, само по собі звернення відповідача до Донецької облдержадміністрації з приводу перегляду рішення щодо визначення ОСОБА_1 посвідчення не призводить безпосередньо до порушення прав, свобод чи інтересів позивача до моменту розгляду такого звернення та прийняття за результатом такого звернення владного управлінського рішення, а тому вимоги позивача в цій частині направлені на превентивний захист від порушення, яке ще відбулося, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, суд вважає за необхідне зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідацій ядерних аварій" (категорія 1) серія Я синього кольору відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Київської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. у якості відшкодування заподіяної моральної шкоди суд зазначає таке.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов'язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).
При цьому, Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 31.08.20210 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Кривошей і партнери" (Адвокатське бюро) було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого адвокатське бюро зобов'язалось надати клієнту правничу (правову) допомогу з питань захисту інтересів клієнта, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 1.2 договору факт надання правничої (правової) допомоги оформляється сторонами шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з пунктом 2.1 договору адвокатське бюро зобов'язується, зокрема, представляти інтереси клієнта в органах державної влади, зокрема, в будь-яких органах системи судоустрою України.
Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість послуг по даному договору може визначатися цим договором та/або протоколом погодження договірної ціни.
Протокол погодження договірної ціни у разі його підписання складає невід'ємну частину договору та являється Додатком №1 до даного договору.
За результатами надання юридичної допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами (а.с.56-58).
Також 31.08.2020 між сторонами було підписано протокол погодження договірної ціни, в якому сторони погодили вартість послуг, наданих за договором (а.с.60).
21.09.2020 між сторонами були підписані акт приймання-передачі наданих послуг та звіт про надані послуги, в яких сторони погодили, що адвокатським бюро надані позивачу наступні послуги: юридичне консультування - 10005,00 грн., підготовка проекту позовної заяви про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - 40020,0 грн.; підготовка адвокатського запиту до комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи - 3335,00 грн., що разом становить 53360,00 грн. (а.с.62-63).
15.12.2020 між сторонами були підписані акт приймання-передачі наданих послуг та звіт про надані послуги, в яких сторони погодили, що адвокатським бюро надані позивачу наступні послуги: підготовка проекту заяви про зміну підстав позову - 6778,00 грн.; підготовка відповіді на відзив - 10167,00 грн.; підготовка письмових пояснень - 6778,00 грн.; представництво інтересів в суді - 10167,00 грн., що в цілому становить 33890,00 грн. (а.с.193-194).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи квитанції до прибуткового касового ордера №09/21 від 21.09.2020 на суму 53360,00 грн. (а.с.61) та №12/16/2 від 16.12.2020 на суму 33890,00 грн.(а.с.195).
Відповідач надав до суду клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, у якому зазначив, що заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, витраченому адвокатом часу та об'єму наданих послуг.
Надаючи оцінку обставинам пов'язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам «неминучості» такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу:
- юридичне консультування (10005,00 грн.);
- підготовка адвокатського запиту до Комісії Київської обласної державної адміністрації (3335,00 грн.);
- підготовка відповіді на відзив (10167,00 грн.);
- підготовка письмових пояснень у справі (6778,00 грн.).
Такі процесуальні дії не були обов'язковими для розгляду та вирішення цієї справи та вчинені позивачем на власний розсуд, а тому не є неминучими, внаслідок чого їх вартість у загальному розмірі 30285 грн. не підлягає розподілу.
Таким чином, дослідженню на предмет розподілу підлягають лише витрати на правничу допомогу, пов'язані зі складанням позовної заяви (40020,00 грн.), підготовкою заяви про зміну підстав позову (6778,00 грн.) та здійсненням представництва у суді (10167,00 грн.).
Відповідач заперечуючи щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, зазначив про їх неспівмірність зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг правничої допомоги.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 56965,00 грн. на предмет їх співмірності на підставі заявленого відповідачем клопотання, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 91919350), за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд погоджується з твердженнями відповідача, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу не співмірна зі складністю справи, а тому вважає за доцільне обмежити цей розмір до 15000,00 грн., що орієнтовно дорівнює вартості 3 годин роботи адвоката за тією вартістю, яка була визначена сторонами у протоколі погодження договірної ціни від 31.08.2020 (150,00 євро за 1 годину).
У судовому засіданні 26.01.2021 були проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, від 09.07.2020, оформлене протоколом №17-20, в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з числа громадян, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини.
3. Зобов'язати Комісію Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян, прийняти рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення "Учасник ліквідацій ядерних аварій" (категорія 1) серія Я синього кольору відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.
4. В іншій частині в позові відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Комісії Київської обласної державної адміністрації з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян (адреса: 01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений та підписаний - 05.02.2021.
Суддя Дудін С.О.