ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" лютого 2021 р. справа № 300/910/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Могили А.Б.,
за участі:
секретаря судового засідання Фолизюк Р.В.,
представника позивача Жарського Т.В.,
представника відповідача Бабій Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" до Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" звернулося в суд із позовом до Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000720502 від 30.01.2020, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 4878273 грн., №0000710502 від 30.01.2020, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 13123 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 13 листопада по 23 грудня 2019 року посадовими особами відповідача проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року, за результатами якої складено акт за № 1/09-19-05-02/30610569 від 02.01.2020.
Актом перевірки відображено порушення, які з точки зору відповідача були допущені позивачем, зокрема заниження податку на прибуток на загальну суму 12113 грн. Висновок про таке порушення ґрунтується на думці, що обладнання, яке перебуває на праві власності Товариства обліковано на невірному бухгалтерському рахунку, та як наслідок встановлення строку амортизації такого обладнання з порушенням п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 Податкового кодексу України; завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за І квартал 2017 року на загальну суму 4486 грн.; заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 4131611 грн., в тому числі: на суму 31308 грн. внаслідок отримання від контрагентів товару на безоплатній основі, що на думку контролюючого органу було оплатою за маркетингові послуги; на суму 17746 грн. внаслідок здійснення, на думку контролюючого органу, реалізації товару за ціною, що є нижчою за ціну придбання; на суму 4082577 грн. внаслідок ведення, на думку відповідача, діяльності «без відповідного (дозволу) ліцензії».
Щодо здійснення господарської діяльності з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання відповідного дозволу (ліцензії), позивач зазначив про відсутність законодавчої вимоги щодо отримання відокремленими підрозділами окремих ліцензій чи будь-яких інших дозволів, а лише необхідність подачі уточнюючих відомостей про адреси ведення господарської діяльності з медичної практики. У порушення вимог ст.19 Конституції України, Положення про Державну податкову службу України, що затверджене Постановою КМУ №227 від 06 березня 2019 року відповідач вийшов за межі своїх повноважень, а саме замість здійснення контролю лише за наявністю відповідної ліцензії у позивача, здійснив аналіз його підрозділів на предмет відповідності ліцензійним умовам (дане повноваження належить до компетенції МОЗ). Крім цього вказує, що Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", як спеціальним нормативно-правовим актом, за порушення, які були допущені позивачем передбачена адміністративна відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення України.
Що стосується амортизації обладнання вказав, що позивач є користувачем приміщення площею 509,6 м2. Дане приміщення було обладнане «системою вентиляції та кондиціонування приміщення». На думку контролюючого органу вказане обладнання є поліпшенням орендованого майна. Позивач вважає таку позицію безпідставною, оскільки вказане обладнання є відокремленим від об'єкту нерухомого майна та може розцінюватися як його окремий елемент, може бути демонтоване без спричинення будь-яких пошкоджень об'єкту нерухомого майна (приміщення), працює автономно та відокремлено від загальної вентиляційної системи приміщення. Питання правильності облікування основного засобу «Система вентиляції та кондиціонування» не було в повній мірі та всебічно вивчене інспекторами, що призвело до їх помилкового висновку про необхідність облікування даного основного засобу на субрахунку 109 «інші основні засоби».
Щодо класифікації «бонусної винагороди» як маркетингової послуги вказав, що контролюючий орган безпідставно дійшов висновку про те, що безкоштовне отримання товарів позивачем за договорами купівлі-продажу мають розцінюватися як мотиваційні виплати за укладеними дестриб'юторськими договорами і відповідно кваліфікуватися як маркетингові послуги. Товар, а саме від Diagon Gesellschaft mbH та Apacor Ltd, позивачем отримано безкоштовно та був чітко кваліфікований сторонами договорів як товар, який отримується на безоплатній основі, а не плата/бонус за маркетингові послуги.
Вказує, що все вищевикладене спростовує висновки відповідача щодо вчинення податкових правопорушень позивачем, що стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 26.05.2020 (т.1, а.с.188-194). Позовні вимоги не визнав і вказав, що за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача встановлено ряд порушень, на підставі чого контролюючим органом винесено спірні податкові повідомлення рішення. По суті спору зазначив, що позивач орендує приміщення в якому ним встановлено систему вентиляції та кондиціонування, яку за даними бухгалтерського обліку відносить на рахунок 104 «машини та обладнання». Проте, на думку контролюючого органу таку систему слід віднести на рахунок 109 «інші основні засоби», оскільки вона є швидше дообладнанням приміщення та призначена для більш комфортних умов персоналу та відвідувачів. Таким чином, позивачем занижено податок на прибуток в сумі 12113 грн., відповідно контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000710502, яким, з урахуванням терміну давності сума зобов'язань визначена у розмірі 10498 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2625 грн.
Що стосується спірного в цій справі податкового повідомлення-рішення №0000720502, то сума ПДВ визначена по трьох обставинах, зокрема: безоплатне отримання товару на умовах визначених в контрактах та додатках до них, в результаті чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 31308 грн.; застосування пільгового режиму оподаткування без наявності обов'язкового документа, який дозволяє застосовувати таку пільгу, в результаті чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 4082557 грн. (а з урахуванням терміну давності 3853564 грн.); заниження задекларованих позивачем показників у рядку 1.2 Декларацій з податку на додану вартість «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 7%», в результаті чого занижено податкові зобов'язання по податку в загальній сумі 17746 грн.
По першому пункту «безоплатно отриманий товар» зазначив, що висновки викладені в акті перевірки, здійснені за результатами аналізу договірних відносин, зокрема ТОВ "ДІАМЕБ", як дистриб'ютор зобов'язується скеровувати свій персонал з продажу та агентів активно рекомендувати використання всієї продукції клієнтам, періодично представляти всю продукцію в бюлетенях новин і прес-релізах дистриб'ютора тощо. Оскільки мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси) які надаються постачальником продукції, зокрема за точність закупівельних прогнозів, виконання узгодженого плану закупівель, дотримання асортименту товарів, спрямовуються на стимулювання збуту продукції, такі витрати відносяться до маркетингових послуг. Таким чином, позивач взяв на себе зобов'язання по виконанню певних послуг, які містять у собі ознаки маркетингових послуг, і враховуючи те, що оплату за надані послуги отримано (хоча і товаром), відповідно надання таких послуг підлягало декларуванню.
По наступному пункту зазначив, що позивач, в порушення Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", здійснив господарську діяльність з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання відповідного дозволу (ліцензії).
В жовтні 2012 року Міністерство охорони здоров'я України видало позивачу ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики серії АД № 071129, за адресою провадження діяльності: м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97.
Перевіркою встановлено, що відповідач за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року здійснював господарську діяльність з медичної практики за рядом інших адрес, без отримання відповідної ліцензії, чим порушив пункти 1-5 статті 1, пункт 3 статті 2, пункт 15 частини 1 статті 7, пункти 1, 2, 8, 9 частини 1, пункт 11 статті 9, пункти 9, 11, 12, 16 статті 11, пункт 2 статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", пункти 2, 4, 9 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 за №285 "Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики".
Ліцензіат має право провадити господарську діяльність з медичної практики виключно в місцях, зазначених в ліцензії, і відповідно має право застосовувати пільговий режим оподаткування по операціях, які здійснені виключно в таких місцях.
По третьому пункту зазначив, що Товариство визначало податкові зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з бази оподаткування операцій постачання товарів за ціною, нижче ціни придбання таких товарів, в результаті чого занижено базу оподаткування на загальну суму 253515 грн. та суму податкових зобов'язань на суму 17746 грн. (7%). Вказане мало місце по реалізації товарів ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Враховуючи викладене, вказав, що контролюючий орган приймаючи спірні в цій справі податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі і в межах закону, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
У додаткових поясненнях, які надійшли на адресу суду 22.06.2020, відповідач посилаючись на низку нормативних актів вказав, що провадження позивачем діяльності в місцях, які не охоплюються отриманою ліцензією, прирівнюється саме до діяльності без ліцензії. Законодавець виокремлює умову для отримання пільги, а саме наявність ліцензії на здійснення діяльності. В даному випадку місцем реєстрації визначено лише вул.Чорновола, 97 м.Івано-Франківськ , відповідно операції, які здійснюються за межами вказаного місця є порушенням, як ліцензійних умов, так і вимоги до ліцензування (т.2, а.с.146-148).
У додаткових поясненнях, які надійшли на адресу суду 01.09.2020, відповідач вказав, що згідно листа Міністерства охорони здоров'я України від 23.07.2020 позивачем 26.11.2019 повідомлено орган ліцензування про створення структурних підрозділів. Наказом МОЗ України від 20.01.2020 №116 затверджено рішення про залучення до ліцензійної справи повідомлення про зміну даних. Тобто зміна даних, зазначених в документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики та внесення до Ліцензійного реєстру МОЗ України відомостей про ряд додаткових місць провадження діяльності, відбулася вже після контрольного заходу. Таким чином, в період, який перевірявся контролюючим органом (01.01.2016 по 30.09.2019), діяльність позивача в структурних підрозділах провадилася поза межами виданої в 2012 році ліцензії, тому така діяльність підлягає оподаткуванню податком на додану вартість (т.2, а.с.186-187).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та заявах по суті позовних вимог. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 закрито підготовче провадження у справі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №300/959/20.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 поновлено провадження у справі.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку у відповідача, як платник податків та зборів, здійснює: діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; оптову торгівлю фармацевтичними товарами; загальну медичну практику; неспеціалізовану оптову торгівлю; роздрібну торгівлю медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування.
Міністерство охорони здоров'я України 10.10.2012 видало позивачу ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики серії АД № 071129, за адресою провадження діяльності: м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97 (т.1, а.с.129). Товариством також отримано акредитаційний сертифікат Міністерства охорони здоров'я серії М3 №014637 від 24.10.2019 (т.2, а.с.173).
У період з 13 листопада по 23 грудня 2019 року посадовими особами відповідача проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року до 30 вересня 2019 року, за результатами якої складено акт документальної планової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за № 1/09-19-05-02/30610569 від 02.01.2020 (т.1, а.с.22-77).
Висновки контролюючого органу в основному зводяться до того, що Товариством занижено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 4082557 грн. внаслідок здійснення господарської діяльності з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню у структурних підрозділах позивача, без отримання відповідного дозволу (ліцензії); надання маркетингових послуг, чим занижено податкові зобов'язання по ПДВ на суму 31308 грн.; віднесення системи вентиляції та кондиціонування на рахунок 104 «машини та обладнання», замість рахунку 109 «інші основні засоби» чим занижено податок на прибуток в сумі 12113 грн.
Не погодившись із висновками акту перевірки, позивачем скеровано контролюючому органу заперечення за №2020/01-05 (т.1. а.с.78-89).
За результати розгляду заперечення, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області висновки акту перевірки залишено без змін, про що 27.01.2020 надано відповідь позивачу (т.1, а.с.90-96).
Як наслідок, контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0000720502 від 30.01.2020, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 4878273 грн., №0000710502 від 30.01.2020, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 13123 грн. (т.1, а.с.15-16). В матеріалах справи також містяться розрахунок розміру фінансових санкцій по акту перевірки від 02.01.2020 (т.1, а.с.19-21).
Не погодившись із прийнятими податковими повідомлення-рішеннями позивачем подано до ДПС України скаргу №2020/02-23 від 10.02.2020 (т.1, а.с.98-111), за результатами розгляду якої, останньою прийнято рішення №13134/d99-00-08-05-07-06 від 13.04.2020, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення (т.1, а.с.112-118).
Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення такими, що не ґрунтується на вимогах закону, позивач звернувся із даним позов до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Що стосується заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суму 4082557 грн. (а з урахуванням терміну давності 3853564 грн.), внаслідок здійснення господарської діяльності з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню структурними підрозділами позивача без отримання відповідного дозволу (ліцензії), судом встановлено наступне.
Дана сума є складовою загальної суми 4878273 грн. податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №0000720502 від 30.01.2020.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності", який визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.
Згідно з ч.4 ст.2 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" суб'єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з дня внесення відомостей до ліцензійного реєстру щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" видача ліцензії - надання суб'єкту господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.
Здобувач ліцензії - суб'єкт господарювання, який звернувся в установленому законодавством порядку до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Ліцензіат - суб'єкт господарювання, який має ліцензію. Ліцензія - право суб'єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Місце провадження виду господарської діяльності - місце (об'єкт, приміщення, будівля, земельна ділянка та/або територія), на якому (у межах якого) суб'єкт господарювання провадить господарську діяльність або яке використовується в його провадженні (може збігатися з місцезнаходженням суб'єкта господарювання).
Пункт 15 ч.1 ст.7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачає, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як медична практика.
Згідно п.15 ч.1 ст.7 і абз.1 ч.2 ст.9 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" постановою Кабінету Міністрів України за № 285 від 02.03.2016 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики.
У відповідності до п.1 цієї Постанови ці ліцензійні умови встановлюють організаційні, кадрові і технологічні вимоги до матеріально-технічної бази ліцензіата, обов'язкові для виконання під час провадження господарської діяльності з медичної практики, а також визначають вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ліцензія).
Ліцензіат зобов'язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії - їм відповідати (п. 2).
Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики (п. 3).
Господарська діяльність з медичної практики (далі - медична практика) - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (п. 4).
Медична практика ліцензіатом провадиться: за лікарськими спеціальностями та спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою, перелік яких затверджений МОЗ; за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація); за місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання ліцензії та в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них змін, поданих ліцензіатом органові ліцензування) (п. 9).
Крім того, п.п.10 п.13 згаданих вище Ліцензійних умов передбачає, що ліцензіат зобов'язаний повідомляти органу ліцензування про всі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії. Повідомлення про зміни даних надсилається у будь-який зручний для ліцензіата спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) у місячний строк з дня настання таких змін. У повідомленні зазначаються тільки ті відомості, які змінилися.
Таким чином, враховуючи наведені вище правові норми, можна дійти висновку про те, що суб'єкт господарювання (у спірних правовідносинах - ліцензіат) може провадити діяльність виключно за місцем (місцями) провадження, які були зазначені в заяві про отримання ліцензії та документах, що додавалися до неї. У разі зміни даних, які були зазначені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, у спірних правовідносинах-зміни (доповнення) місць провадження діяльності, суб'єкт господарювання (ліцензіат) зобов'язаний повідомляти про це орган ліцензування та діяти в порядку визначеному цими Ліцензійними умовами.
З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2012 позивачу видано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики серії АД № 071129 за адресою провадження діяльності: місто Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97 (т.1, а.с.129-130).
Перевіркою встановлено, що позивач за період з 01.01.2016 до 30.09.2019 здійснював господарську діяльність з медичної практики за адресами: місто Івано-Франківськ: вулиця Тичини, будинок 8-А, вулиця Гната Хоткевича, будинок 65, вулиця Мазепи, будинок 114-Б, вулиця Стуса, будинок 15-А, офіс 39, вулиця Федьковича, будинок 7-А, вулиця Івасюка, будинок 32 А , місто Долина, вулиця Грицей, будинок 15, селище міського типу Богородчани, вулиця Шевченка, будинок 35, місто Городенка, вулиця Шептицького, будинок 24-Е, місто Рогатин вулиця Чорновола, будинок 9, місто Бережани, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 52-А, кімната 19, селище міського типу Перегінське, вулиця Січових Стрільців, будинок 6, без отримання відповідної ліцензії.
До 21.11.2019 позивач не звертався до Міністерства охорони здоров'я України з повідомленням про зміни даних, які були зазначені в його документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії щодо зміни (доповнення) вказаних адрес провадження господарської діяльності з медичної практики.
Відповідно до даних бухгалтерського обліку (обороти рахунку 36) та відомостей реєстраторів розрахункових операцій, які використовуються Товариством для проведення розрахунків із споживачами за вищевказаними адресами, сума коштів отриманих від здійснення господарської діяльності з медичної практики за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 становить 20 412 770,77 грн., в тому числі за 2016 рік - 1 347 687, 80 грн., за 2017 рік - 4 996 345, 11 грн., за 2018 - 6 874 305, 90 грн., за 9 місяців 2019 - 7 194 431, 96 грн.
При цьому, як стверджують матеріали справи, позивач лише 21.11.2019 звернувся до Міністерства охорони здоров'я з повідомленням № 905/11-19 про створення структурних підрозділів за адресами: вулиця Гната Хоткевича, будинок 65, вулиця Івасюка, будинок 32 А, вулиця Федьковича, будинок 7-А, вулиця Стуса, будинок 15А, вулиця Мазепи, будинок 114-Б, селище міського типу Перегінське, вулиця Січових Стрільців, будинок 6а, місто Городенка, вулиця Шептицького, будинок 24-Е, селище міського типу Богородчани, вулиця Шевченка, будинок 35, місто Бережани, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 52-А, місто Рогатин вулиця Чорновола, будинок 9, місто Долина, вулиця Грицей, будинок 15 (т.2, а.с.193).
Крім того, згідно витягу з Переліку ліцензіатів, за повідомленнями яких прийнято рішення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 20.01.2020 №116, залучено до ліцензійної справи повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики та внесено до Ліцензійного реєстру відомості про місце провадження діяльності структурних підрозділів ТОВ "ДІАМЕБ" (т.2, а.с.188-192).
В провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала справа за №300/959/20 за позовом Головного управління Державної податкової служби України в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку в розмірі 20 412 770, 77 грн.
Звертаючись з даним позов контролюючий орган виходив з того, що сума коштів отриманих Товариством від здійснення господарської діяльності з медичної практики, яка підлягає ліцензуванню за місцем її провадження, без отримання дозволу (ліцензії), за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 в розмірі 20 412 770, 77 грн. є прибутком (доходом), одержаним відповідачем внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а тому така підлягає стягненню в дохід державного бюджету.
За результатами перегляду судового рішення по даній справі, Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 09.12.2020 вказав, що позивачем порушено Ліцензійні умови, зокрема не повідомлено у встановлені строки орган ліцензування про зміни, які стосувалися його структурних підрозділів.
В той же час, суд апеляційної інстанції послався на ч.1 ст.20 Закону України " Про ліцензування видів господарської діяльності", яка передбачає, що за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи у період зупинення дії ліцензії повністю або частково, невиконання ліцензіатом розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, порушення ліцензіатом строку повідомлення про всі зміни даних, зазначених у заяві та документах, а також за наявності контролю за діяльністю ліцензіата у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України", суб'єкти господарювання притягаються до адміністративної відповідальності, передбаченої Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності", як спеціальним нормативно-правовим актом, за вказані вище порушення, передбачена адміністративна відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст.164, про що зазначало і Міністерство охорони здоров'я у своєму листі до податкового органу (т.2, а.с.158-159)).
Колегія суддів дійшла висновку, що підстави для стягнення з ТОВ "ДІАМЕБ" адміністративно-господарських санкцій у виді вилучення прибутку у спірних правовідносинах відсутні, контролюючий орган діяв не у спосіб визначений Законом, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.п.197.1.5 п.197.1 ст.197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання послуг з охорони здоров'я закладами охорони здоров'я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг реабілітаційними установами для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства.
Як уже зазначено вище, позивачу видана ліцензія АД №071129, початок дії якої розпочався 10.10.2012 та є безстроковою.
Разом з тим, позивачем відкрито відокремлені підрозділи, за адресами зазначеними вище, і як видно із Статутів таких, без створення юридичної особи (т.2, а.с.3-140 ). У відповідності до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" такі відокремлені підрозділи не можуть отримати ліцензію та в силу п.1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом МФУ №1307 від 31.12.2015, а також беручи до уваги, що спір стосується саме оподаткування ПДВ, відокремлені підрозділи позивача в принципі не можуть бути зареєстровані як окремі платники ПДВ.
Таким чином, аналіз приписів згаданих вище нормативно-правових актів свідчить про відсутність обов'язку отримувати ліцензії на кожен відокремлений структурний підрозділ, а лише вказують на необхідність подачі уточнюючих відомостей про адреси ведення господарської діяльності з медичної практики.
При цьому, позивач слушно зауважив стосовно відсутності компетенції у відповідача на перевірку дотримання позивачем ліцензійних умов провадження діяльності з медичної практики та встановлення невідповідності чи порушення таких умов.
Відповідно до частини 7 статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" здійснення контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюють у межах своїх повноважень органи ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" № 609 від 05.08.2015, органом ліцензування з медичної практики є Міністерство охорони здоров'я України. Тобто органом уповноваженим на здійснення перевірки дотримання ліцензійних умов є власне Міністерство охорони здоров'я України.
У свою чергу, відповідно до п.п. 19-1.1.4 п. 19-1.1 ст. 19-1 та п.п. 20.1.10 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право на здійснення контролю лише за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, а не самих ліцензійних умов.
В підсумку, суд вважає, що в періоді, за який здійснювалася перевірка позивач являвся закладом охорони здоров'я та мав діючу ліцензію на надання послуг з охорони здоров'я, тому такі послуги звільняються від оподаткування ПДВ згідно п. 197.1.5 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України.
Дана норма закону не містить обмеження щодо звільнення від оподаткування послуг з охорони здоров'я ліцензіата, який не повідомив орган ліцензування про зміни, які стосуються його відокремлених підрозділів, наслідком такого правопорушення може бути притягнення ліцензіата до адміністративної відповідальності, а не позбавлення пільг, передбачених п. 197.1.5 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України.
Порушення умов провадження ліцензійної діяльності в жодному разі не може ототожнюватися з безліцензійною діяльністю, яка по своїй суті, передбачає те, що така ліцензія відсутня взагалі.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в цій частині. Його доводи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки спростовуються наведеними вище обставинами, встановленими судом, та нормами права, застосованими при вирішенні цього спору.
Таким чином, з мотивів зазначених вище, податкове повідомлення-рішення №0000720502 від 30.01.2020 в частині збільшення податкового зобов'язання на суму 4082557 грн. підлягає скасуванню.
Що стосується цього ж податкового повідомлення-рішення, яким також збільшено Товариству податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 31308 грн., а підставою для цього слугувала позиція контролюючого органу про отримання позивачем безоплатно товару, що має наслідком сприяння збуту такого, відповідно має ознаки маркетингових послуг, слід відзначити таке.
По класифікації контролюючим органом бонусних винагород у правовідносинах позивача з Diagon Gesellschaft mbH та Apacor Ltd, як маркетингових послуг, судом встановлено наступне.
Згідно договору купівлі-продажу №DGN/11/17 від 01.11.2017, проформи-інвойс №КВ00083/19 від 11.04.2019, митної декларації №002932 від 17.04.2019 позивачем безкоштовно отримано товар (напівавтоматичний 4-канальний коагулометр Cong4D Д-димер) з Diagon Gesellschaft mbH (т.1, а.с.136-145).
На підставі договору купівлі-продажу №APC/10/17 від 25.10.2017, проформи-інвойс 18354а від 14.03.2019, митної декларації №002257 від 27.03.2019, проформи-інвойс №19227А від 16.07.2019 та митної декларації №006930 від 05.08.2019 позивачем безкоштовно отримано товар (станція паразитологічна ParaSys) з Apacor Ltd (т.1, а.с.146-157).
Відповідно до висновків відповідача, позивачем допущено порушення пп.14.1.108, 14.1.185 п.1.4.1 ст.14, п.185.1 ст.185, ст.186, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України і таким чином занижено податкові зобов'язання по ПДВ на суму 31308 грн. Такі висновки відповідача ґрунтуються на тому, що безкоштовне отримання товарів позивачем за договорами купівлі-продажу мають розцінюватися як мотиваційні виплати за укладеними дистриб'юторськими договорами і відповідно кваліфікуватися як маркетингові послуги.
Суд не погоджується із такою позицією контролюючого органу, вважаючи її помилковою з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Як передбачено п.п.14.1.203 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 розділу V Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 розділу цього Кодексу розташоване на митній території України.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Кодексу).
За змістом п. 188.1 ст. 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
Зміст наведених правових норм свідчить про те, що надання маркетингових послуг повинно виражатися в певних діях виконавця таких послуг щодо, зокрема, розміщення продукції платника податку в місцях продажу, вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) постачальника до інформаційних баз продажу, збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги) тощо. Під продажем маркетингових послуг розуміються операції з надання таких послуг за умови компенсації їх вартості.
Тобто отримання маркетингових послуг передбачає наявність двостороннього зобов'язання між сторонами, де одна сторона має зобов'язання надати послуги, інша - зустрічний обов'язок оплатити їх. В той же час знижки і бонуси передбачають виключно одностороннє зобов'язання однієї сторони здійснити конкретну дію при належному виконанні іншою стороною договору (основного зобов'язання).
Додаткова ж бонусна винагорода, премія або знижка на вартість товару, надана продавцем покупцеві відповідно до умов угоди про купівлю-продаж, яка не передбачає виконання жодних зобов'язань щодо надання послуг на користь продавців, чи окремої згоди сторін для зацікавлення (винагороди) постійних покупців у подальшій співпраці, не може розцінюватися як оплата вартості послуг в сфері маркетингу, операції з надання яких є об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція вже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2018 року по справі №808/3341/16.
Із встановлених судом обставин вбачається, що предметом укладених Товариством із фірмами-нерезидентами Diagon Gesellschaft mbH (Австрія) та Apacor Ltd (Англія) договорів є купівля-продаж товарів, де позивач виступає покупцем й не бере на себе жодних зобов'язань щодо надання послуг на користь продавців чи виконання будь-яких інших спеціальних дій, спрямованих на просування/стимулювання збуту конкретних товарів. Тим більше, придбаними товарами являються вироби медичного призначення - лабораторна напівавтоматична паразитологічна станція та напівавтоматичний 4-канальний коагулометр, які, як вказав представник позивача, були придбані для використання у наданні послуг з охорони здоров'я, а не для подальшого продажу. За умовами контрактів Товариством здійснювалася купівля товарів, отримання знижок (бонусів) залежало виключно від об'ємів придбаних товарів, а не подальшого їх продажу.
І хоча між позивачем та фірмами-нерезидентами були укладені дистриб'юторські угоди, контролюючим органом ні в акті перевірки, ні в ході розгляду даної справи не зазначено та не підтверджено належними та допустимими доказами факти того, що зі сторони позивача мало місце просування продукції, активна рекомендація використання її, реклама продукції в рекламах чи прес-релізах тощо.
З урахуванням наведеного, висновок контролюючого органу про надання позивачем на користь таких осіб маркетингових послуг, операції з яких є об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні п. 185.1 ст. 185 ПК України зводиться до переоцінки доказів, є помилковим та не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
В ході перевірки контролюючий орган також дійшов висновку стосовно заниження Товариством задекларованих показників у рядку 1.2 Декларації з податку на додану вартість «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 7%», в результаті чого занижено податкові зобов'язання по ПДВ в загальній сумі 17746 грн., яка в тому числі є складовою загальної суми грошового зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення №0000720502 від 30.01.2020.
Представник позивача вказав, що визначені контролюючим органом зобов'язання в сумі 17746 грн. Товариством не оспорюються.
Суд зазначає, що оскільки контролюючим органом за результатами перевірки прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000720502 від 30.01.2020, в якому об'єднано збільшення/зменшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість по різних об'єктах оподаткування, а суд не є органом, який визначає податкове зобов'язання, то як наслідок, спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в цілому. При цьому контролюючий орган не позбавлений права визначити податкове зобов'язання по господарських правовідносинах, де на його думку Товариство визначало податкові зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з бази оподаткування операцій постачання товарів за ціною, нижче ціни придбання таких товарів, в результаті чого занижено базу оподаткування на загальну суму 253515 грн. та суму податкових зобов'язань на суму 17746 грн. (7%), що мало місце по реалізації товарів ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , прийнявши нове податкове повідомлення-рішення, за умови дотримання вимог податкового законодавства щодо строків для визначення такого.
Що стосується правомірності податкового повідомлення-рішення №0000710502 від 30.01.2020, то сума податку на прибуток 12113 грн. визначена як 18% (базова ставка на прибуток п.136.1 ст.136 Податкового кодексу України) від суми 67294 грн., яка в свою чергу є різницею між сумою витрат, визначених позивачем при розрахунку амортизації основних засобів, та сумою витрат, які на переконання контролюючого органу повинні були розраховуватися в іншому порядку при розрахунку амортизації, суд виходить з такого.
Згідно договору оренди від 01.07.2015 (зі змінами в 2018 році орендодавця), у позивача в користуванні перебуває приміщення площею 509,6 м.2, що знаходиться за адресою м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97 (т.1, а.с.131-135, т.2, а.с.220-224).
Представником позивача до матеріалів справи долучено ряд експертних висновків, щодо орендованого приміщення, виготовлених в 2010 році, які були передумовою реконструкції самого приміщення (т.1, а.с.225-239). У цих висновках вивчалися документи технічного облаштування в будинку різних систем, в тому числі вентиляційної. Таким чином, наявність системи вентиляції (невід'ємної її частини - припливно-витяжної з природнім і механічним спонуканням руху повітря, каналів) передбачено конструкцією самої будівлі. Позивачем в свою чергу дане приміщення було обладнане деякими пристроями системи вентиляції та кондиціонування приміщення та обліковане на бухгалтерському рахунку 104 «машини та обладнання», з терміном амортизації 8 років. Балансова вартість системи 430685 грн.
З позиції контролюючого органу, вказане обладнання слід було облікувати на субрахунку 109 «інші основні засоби», оскільки воно є поліпшенням орендованого майна.
На думку суду не можуть вважатися обґрунтованими такі доводи відповідача з огляду на таке.
Згідно паспортів вентиляційних систем офісних приміщень і приміщень-клініко-діагностичної лабораторії по вул.Чорновола, 97 в м.Івано-Франківську вбачається, що вказане обладнання є відокремленим від об'єкту нерухомого майна, працює автономно та відокремлено від загальної вентиляційної системи приміщення та може бути демонтоване без спричинення будь-яких пошкоджень об'єкту нерухомого майна.
Суд вважає вірною та підтвердженою належними доказами позицію позивача, що система вентиляції та кондиціонування сама по собі це деякий комплект пристроїв і пристосувань. Складається вона з внутрішніх та зовнішніх блоків, системи повітропроводів і автоматики. Враховуючи конструкцію такого устаткування, воно, по суті, є відокремленим і може бути вилучене після закінчення договору оренди офісу без ушкодження приміщень.
У відповідності до п.29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну №561 від 30.09.2003 рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об'єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат.
Таким чином, враховуючи можливість відокремити дану систему, Товариство розпорядилося на власний розсуд - облікувало як свій власний окремий об'єкт активів (субрахунок 104), а не як об'єкт під назвою «поліпшення орендованого об'єкта».
До того ж, за умовами договору оренди м. Івано-Франківськ, вулиця Чорновола, будинок 97, самостійне покращення приміщення без відповідної згоди орендодавця не можливе. Зокрема, п.7.1.4 розділу 7 договору передбачає не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та переобладнання об'єкта оренди. В той же час, згідно п.6.1.6 протягом десяти робочих днів орендодавець зобов'язаний погодити або надати орендарю обґрунтовану відмову щодо погодження перебудови, перепланування, реконструкції, переоснащення приміщення, а також щодо здійснення орендарем невідокремлених покращень приміщення (т.1, а.с.132). І як встановлено в ході розгляду справи, позивач, в період, що підлягав перевірці, до орендодавця із письмовою заявою з приводу здійснення невідокремлених покращень не звертався.
Таким чином, позиція контролюючого органу з цього приводу є невірною. На переконання суду відповідач приймаючи спірне рішення діяв не на підставі, що визначена законами України та необґрунтовано.
Слід також зазначити, що відповідач законодавчо не обґрунтував та не надав докази на підтвердження власної позиції щодо віднесення окремого об'єкту системи кондиціонування, як поліпшення основних засобів.
Відповідно помилковим є визначення здійснення амортизаційних витрат об'єкта на суму 67294 грн. та встановлення заниження податку на прибуток на суму 12113 грн.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позовних вимог з викладених вище підстав.
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при їх прийнятті відповідач діяв не на підставі закону, яким врегульовано спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення; нерозсудливо; непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області в розмірі 21 020 грн.
Вирішуючи питання витрат позивача на професійну правничу допомогу суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст.132 Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 134 Кодексу розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В даному випадку, витратами позивача, що пов'язані з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, що надавалася адвокатським об'єднанням "Юридична компанія "Лігал Групп" на підставі договору від 03.01.2020 №Д20-01-02 (т.1, а.с.29-30).
Відповідно до додатку №1 від 04.05.2020 до договору, клієнт уповноважив адвокатів Об'єднання (виконавців) на представництво інтересів клієнта у всіх судових засіданнях підготовки та ведення справи в Івано-Франківському окружному адміністративному суді по справі №300/910/20. Вартість послуг складає: проведення перемовин щодо предмету спору та обсягу спірних правовідносин та попереднє формування правової позиції по справі вартістю 1500 грн.; збирання, формування та аналіз первинних бухгалтерських документів та інших документів, які стосуються спірних правовідносин вартістю 2500 грн.; підготовка справи до розгляду, в тому числі збір доказів по справі, написання позовної заяви, надсилання адвокатських запитів, фактичне оформлення позовної заяви з додатками вартістю 5000 грн.; представництво адвокатом інтересів позивача в судових засіданнях в суді першої інстанції вартістю 5000 грн.; підготовка, формування та надсилання заяв, клопотань та інших процесуальних документів необхідних для належного розгляду справи вартістю 2000 грн. (т.1, а.с.172).
Оплата вартості послуг представництва в загальному розмірі 16260 грн. здійснена шляхом безготівкового розрахунку, про що свідчить платіжне доручення №8889 від 04.05.2020 (т.1, а.с.173).
Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 06.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Суд вважає, що відповідна сума 16260 грн., обумовлена сторонами до сплати належить до судових витрат та не виходить за розумні межі визначення розміру витрат.
Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, суд вважає обґрунтованою та об'єктивною, і такою, що підпадає під критерій розумності, суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16260 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000720502 від 30.01.2020, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 4 878 273 грн., №0000710502 від 30.01.2020, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 13 123 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43142559, вул.Незалежності, 20, м.Івано-Франківськ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМЕБ" (код ЄДРПОУ 30610569, вул.Чорновола, 97, м.Івано-Франківськ) сплачений судовий збір у розмірі 21 020 (двадцять одна тисяча двадцять)грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 260 (шістнадцять тисяч двісті шістдесят)грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.
Рішення складене в повному обсязі 10 лютого 2021 р.