10 лютого 2021 року Справа № 280/6369/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Лишенка Сергія Сергійовича (пр. Соборний, 155/79, м. Запоріжжя, 69035), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Лишенка Сергія Сергійовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства; зобов'язати відповідача розглянути повторно заяву про призначення позивачу пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 13.08.2020.
Крім того, просить стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є матір'ю та виховує ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом ІІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК. Зазначає, що чинним законодавством України передбачено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу, при цьому, до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Зазначає, що вона у встановленому законодавством порядку звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, проте, відповідачем було протиправно та необґрунтовано відмовлено призначенні пенсії. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 21.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6369/20. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив у якому зазначив, що відповідно до абзацу 3 п.3 Прикінцевих положень (Розділу XV) Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому, до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Згідно пункту 2.17 розділу «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №221 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року №13-1) при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини-інваліда, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть. Відповідно до п.2.18 Порядку визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Згідно медичного висновку дитина позивача був визнаний інвалідом у віці 8 років, тобто після досягнення шестирічного віку. Згідно із положеннями п.2.18 Порядку для підтвердження факту про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідом до досягнення шестирічного віку, подається висновок лікарсько-консультативної комісії, у якому має бути зазначено те, що інвалідність могла наступити до шестирічного віку (були медичні показання для її настання). Таким чином, відповідач вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 01.01.1991 (а.с. 5).
Відповідно до медичного висновку №4 від 13.04.1999 ОСОБА_2 встановлено захворювання «амбліопія лівого глаза» з висновком про існуюче захворювання та патологічний стан, що відповідають пункту 6 розділу III «Переліку медичних показань та порядок видачі медичних висновків дітям-інвалідам з дитинства віком до 16 років», затвердженого Наказом МОЗ №175 від 05.12.1991.
Даним медичним висновком встановлено, що син ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства і на момент встановлення інвалідності йому виповнилося 8 років (а.с. 7).
Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії виданого 12.12.2006 Запорізькою обласною клінічною дитячою лікарнею встановлено діагноз «амбліопія високого ступеня лівого ока» та зазначено, що дитині слід продовжити виплати соціальної допомоги, згідно п.п. 2.4 розділу XI «Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років» (далі Перелік медичних показань), затвердженого наказом МОЗ №454/471/516 від 08.11.2001 (а.с. 8).
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серія АД №101980 ОСОБА_2 встановлена ІІІ група інвалідності з 01.01.2009. У графі причина інвалідності зазначено, що ОСОБА_2 є інвалід з дитинства (а.с. 10).
Згідно пенсійного посвідчення серія НОМЕР_2 від 04.03.2009, ОСОБА_2 отримує пенсію довічно, вид пенсії: по інвалідності 3 група з дитинства (а.с. 6).
13.08.2020 позивач зверталася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства.
Рішенням №084850002102 від 18.08.2020 позивачу було відмовлено у задоволенні вищезазначеної заяви.
Повідомленням від 28.08.2020 за №0800-0232-3/43130 позивача було повідомлено, що право на призначення пенсії відсутнє, оскільки у довідці МСЕК серія АД №101980 від 18.02.2009 відсутній висновок про час настання інвалідності ОСОБА_2 до досягнення ним 18-ти років, саме як інваліда з дитинства (а.с. 9).
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до п.3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» тимчасово, до прийняття відповідного закону: жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно п.2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям інвалідів з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Пунктом 2.18 цього Порядку також визначено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення 18-річного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те,що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АД №101980, МСЕК дійшла висновку про наявність у сина позивача третьої групи інвалідності, при цьому в графі «причина інвалідності» зазначено - «з дитинства» (а.с. 10).
Також, в матеріалах адміністративної справи міститься медичний висновок №4 від 13.04.1999, яким ОСОБА_2 встановлено діагноз «амбліопія лівого глаза» та визнано його інвалідом з дитинства, та висновок лікарсько-консультативної комісії Запорізької обласної клінічної дитячої лікарні від 12.12.2006 яким встановлено діагноз «амбліопія високого ступеня лівого ока» та продовжено виплату соціальної допомоги (а.с. 7-8).
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 отримує у встановленому порядку державну соціальну допомогу, як інвалід з дитинства ІІІ групи (а.с. 6).
При цьому, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось відповідачем, що інвалідність з дитинства ОСОБА_2 була встановлена у віці 8 років.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач зобов'язана була додати до заяви про призначення пенсії висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності), оскільки ОСОБА_2 було визнано інвалідом з дитинства до досягнення ним 18 річного віку.
З системного аналізу пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що висновок лікарсько-консультаційної комісії про час настання інвалідності повинен додатково подаватися до органу Пенсійного фонду при призначенні дострокової пенсії, у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, інвалідом з дитинства - після досягнення 18-річного віку.
В даному випадку син ОСОБА_1 був визнаний інвалідом з дитинства, а не дитиною-інвалідом, у зв'язку з чим висновок про час настання інвалідності не повинен подаватись при призначенні дострокової пенсії його матері, оскільки ОСОБА_2 визнано інвалідом з дитинства до досягнення 18-річного віку, а саме у віці 8 років.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу (йдеться про Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Таким чином, застосуванню підлягає норма Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме абзац 3 пункту 3 Прикінцевих положень (Розділу XV), відповідно до якого, жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому для числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 3 статті 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що під час звернення позивача до суду з вищевказаною позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 2900,00 грн., які складаються з наступних складових: усна консультація - 400 грн., правовий аналіз документів, збір доказів для позову, підготовка та подача позовної заяви - 2500 грн.
В якості доказу понесення вищезазначених витрат позивачем додано до позову:
- Договір про надання правової допомоги від 04.09.2020 №ГН/2020;
- Акт завершення етапу робіт за договором на надання правової допомоги від 09.09.2020;
- Квитанція до прибуткового касового ордеру №35 від 09.09.2020 на суму 2900,00 грн.
Відповідно до частин 1-3 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 року у справі №826/856/18.
Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Проте, така послуга як: «консультація» є складовою процесу підготовки позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав для її відокремлення від послуги складання позовної заяви.
За таких обставин підлягає задоволенню тільки вимога щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2500,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути повторно заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком матері особи з інвалідністю з дитинства з моменту звернення з заявою про призначення пенсії, а саме з 13.08.2020, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
У задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 400,00 грн. - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.02.2020.
Суддя Р.В. Кисіль