25 березня 2010 р. Справа №14/434
Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Соколишиній І.А., за участю представника за довіреністю -Бурнашева П.В. (від позивача), Долженкова О.В. (від відповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду справу за позовною заявою
позивачаприватного підприємства «Бар'єр. Спешел Груп»
до відповідачавідкритого акціонерного товариства «Канівський маслосирзавод»
про стягнення 60152,36 грн., -
Заявлено позов про стягнення 60152,36 грн. (з них: 54774,19 грн. основного боргу, 5378,17 грн. пені за період з 09.10.2009 по 01.03.2010) у визначений договором строк за отримані відповідачем послуги з охорони та відшкодування у зв'язку з цим державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У ході розгляду справи позивач представник позивача зменшив свої вимоги щодо стягнення пені і просив її стягнути за інший період з -з 01.11.2009 по 01.03.2010 у сумі 3557,36 грн. У решті вимог позов підтримав. на запитання пояснив, що факт отримання ліцензії не має значення для вирішення спору по суті, що надання копії ліцензії відповідачу у додатку №7 пункт 2, що в цілому відповідачу було надано охоронних послуг за період дії договору на суму 896502,37 грн. і несплаченою залишилась лише та частина суми, на яку пред'явлено позов, що останній платіж відповідачем було здійснено 16.10.2009.
Відповідач відзиву на позов не надав, його представник позов не визнав повністю і у судовому засіданні на його заперечення вказав, що договір на надання охоронних послуг укладено без ліцензії, тому відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України такий правочин може бути визнано судом недійсним, отже позов на його підставі задоволенню не підлягає, що наданий позивачем розрахунок пені є необгрунтованим, оскільки він його не розуміє. На запитання суду пояснив, що доказів відсутності ліцензії у позивача він не має і надання таких доказів не можливе, що вказані у договорі відомості щодо ліцензії у нього викликають сумнів, що послуги були надані і факт їх надання він не заперечує, що власний розрахунок пені відповідно до ухвали суду від 12.03.2010 не надає, оскільки розрахунок він не підготував та оскільки його подання є правом відповідача, що у новому розрахунку, який подано представником позивача у судовому засіданні він також розібратись не може, оскільки не є спеціалістом.
До початку судового засідання представником заявлено клопотання про здійснення звукозапису, яке було задоволено, та про утворення колегії з розгляду спору, підстав задоволення якого головою суду не знайдено. У зв'язку з необхідністю розгляду останнього у судовому засіданні з 23.03.2010 оголошувалась перерва.
25.03.2010, до початку розгляду справи по суті, представником відповідача заявлено два клопотання: про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю витребування від відповідача копії ліцензії, та про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, у зв'язку з необхідністю вивчення наданого представником позивача розрахунку. Останні були відхилені судом.
У ході розгляду справи по суті представником відповідача повторно було заявлено два клопотання: про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, у зв'язку з необхідністю вивчення ним наданого представником позивача розрахунку та про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю витребування від відповідача копії ліцензії. Перше було задоволено та надано відповідачу таку можливість у день судового засідання. Останнє було відхилено, про що винесено ухвалу окремим документом.
У засіданні 25.03.2010 оголошувалось дві перерви: перша -з причин названих вище, друга -обідня. Після оголошення судом другої перерви представник відповідача у судове засідання не з'явився, що суд розцінює як залишення судового засідання без поважних на те причин. При цьому заяву представника відповідача про неможливість бути присутнім після перерви суд розцінює як чергову спробу у будь-який спосіб перешкодити розгляду справи по суті у даному судовому засіданні.
Відповідно до ст.75, 85 Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Заслухавши представників сторін та дослідивши наявні у справі докази суд встановив наступне.
Згідно з договором від 20.08.2008 №23 про надання охоронних послуг, додаткової угоди від 01.09.2009, акта здачі-прийняття робіт /надання послуг/ від 09.10.2009 за вересень -жовтень 2009 року позивач надав відповідачу послуги з охорони приміщень, споруд, складів, матеріальних цінностей, зовнішніх комунікацій та прилеглої території у м. Каневі, по вул. Леніна, 195, на загальну суму 84774,19 грн. Відповідно до пункту 7.2 договору (у редакції від 01.09.2009) відповідач зобов'язаний був сплатити усю наявну на час його підписання заборгованість за надані послуги у розмірі 150474,19 грн. трьома рівними платежами перший -до 01.11.2009, другий -до 01.12.2009 та третій - до 01.010.2010. Однак взятих на себе за договором зобов'язань відповідач повною мірою не виконав і заборгував позивачу суму, що є предметом позову.
Відповідач свої зобов'язання за договором, належним чином не виконав і станом на час розгляду спору за отримані продукцію розрахувався частково, заборгованість відповідача перед позивачем склала 54774,19 грн.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються і підтверджуються наявними у справі матеріалами, зокрема, вищеназваними договором, змінами до нього, актом приймання-здачі виконаних робіт, а також рахунком фактурою від 01.10.2009 на суму 84774,19 грн., витягом із установчих документів позивача, зафіксованими звукозаписувальним технічним засобом поясненнями представників сторін.
Заявлена позивачем до стягнення сума боргу менша від тієї, яка підтверджується поданими позивачем суду доказами, і на яку має право за договором позивач, тому позов підлягає задоволенню на заявлену до стягнення суму -54774,19 грн. При цьому суд приймає до уваги пояснення позивача про те, що в цілому за договором з часу його укладення відповідачу було надано послуг на суму 896502,37 грн. з яких усю заборгованість, крім пред'явлених до стягнення вимог, було оплачено. Відповідачем будь-яких доказів про погашення заявленої суми боргу не надано. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається. Невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання у строки, встановлені п.7.2 договору, є правовою підставою для стягнення заявленої суми основного боргу у примусовому порядку.
За невиконання грошового зобов'язання, відповідно до ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, п.7.2 договору, позивач має право на стягнення пені за прострочення сплати боргу у розмірі 1895,43 грн. за період з 01.12.2009 по 01.03.2010. Уточнений розрахунок позивача на суму 3557,36 грн. за вказаний ним період є невірним, оскільки здійснений: а) за неправильною формулою -мала б бути застосована інша формула для розрахунку (сума боргу х кіль. днів прострочення х 2 х ставка НБУ :365 :100); б) за невірно визначений період; в) з невірно визначеної простроченої суми. Так на час подання позову залишок боргу складає 54774,19. Отже з цієї суми відповідно до додаткової угоди №1 мало бути сплачено: а з 01.11.2009 до 01.12.2009 -4616,13 грн. (54774,19 -150474,19 : 3, залишок від третини) та з 01.12.2009 до 01.01.2010 -50158,06 грн. (150474,19 : 3, тобто третина). Таким чином у решті вимог про стягнення пені необхідно відмовити.
Заяву про уточнення позовних вимог в частині зменшення суми пені на 1825,81 грн. суд розцінює як відмову від позову у зв'язку з проведенням позивачем неправильного розрахунку. Оскільки така відмова не порушує прав сторін, суд її приймає. У цій частині провадження у справі в підлягає припиненню відповідно до п.4 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, однак сплачене державне мито позивачу не відшкодовується.
Твердження відповідача стосовно того, що договір між сторонами є недійсним, оскільки його укладено без наявності у позивача ліцензії на здійснення такого виду діяльності, як надання охоронних послуг суд відхиляє, оскільки питання про визнання договору недійсним з цих підстав може ставити орган ліцензування (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.01.2010 №01-08/12). Наявність чи відсутність ліцензії не спростовує факту надання цих послуг позивачем і використання цих послуг відповідачем.
Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обгрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 789,04 грн. (566,70 грн. витрат на оплату державного мита, 222,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
Керуючись ст.ст. 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, на підставі ст.193 ч.1, ст. 231 Господарського кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Канівський маслосирзавод»(м. Канів, вул. Леніна, 195, ідентифікаційний код 00447830) на користь приватного підприємства «Бар'єр. Спешел Груп» (м. Киїів, вул. Ялтинська, 5б, ідентифікаційний код 35837479) 54774,19 грн. основного боргу за надані послуги, 1895,43 грн. пені, 789,04 грн. судових витрат -разом 57458,66 грн.
Прийняти відмову позивача від позову і припинити провадження у справі про стягнення 1825,81 грн. пені.
У решті вимог за позовною заявою відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.
Суддя Ю.А. Хабазня
Повний текст рішення підписано 25.03.2010