46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
про вжиття заходу забезпечення позову
10 лютого 2021 року м.Тернопіль Справа № 921/58/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
розглянув заяву №44 від 05.02.2021 (вх.№1122 від 08.02.2021), подану Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», м.Тернопіль
про забезпечення позову
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», м.Тернопіль
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБУД», м.Тернопіль
про стягнення 1139601,82грн,
без виклику (повідомлення) учасників справи.
Зміст поданої заяви.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», м.Тернопіль, звернулося 08.02.2021 (згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції суду за вх.№65) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБУД», м.Тернопіль, про стягнення 1139601,82грн, з яких 1108277,00грн основного боргу, 24492,92грн інфляційних нарахувань та 6831,90грн - 3% річних, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору субпідряду №ТБЦ 2206-20 від 24.06.2020 до договору №14Е від 19.12.2019 в частині проведення розрахунків за виконані позивачем роботи.
Одночасно з поданням позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» звернулося до господарського суду із заявою №44 від 05.02.2021 (вх.№1122 від 08.02.2021) про забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на усі банківські рахунки відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБУД», у межах розміру заявлених позовних вимог.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на укладення між ТОВ «БМБУД» як Генпідрядником та ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» як Субпідрядником 24.06.2020 договору субпідряду №ТБЦ 2206-20 до договору №14Е від 19.12.2019, за умовами якого визначено виконання позивачем субпідрядних робіт, а саме: ДК 021:2015: 45230000-8 - Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь (Експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Тернопільській області (влаштування технічних засобів організації дорожнього руху), котрі і виконані останнім, що підтверджує підписаними сторонами Актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень-жовтень 2020 року на загальну суму 1108277,00грн.
ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», спираючись на п.4.1 договору №ТБЦ 2206-20 від 22.06.2020, вказує, що розрахунки за виконані роботи Генпідрядник здійснює після підписання сторонами акта форми КБ-2в і довідки КБ-3, протягом трьох банківських днів з дати надходження коштів на ці цілі на рахунок Генпідрядника від Служби автомобільних доріг у Тернопільській області. Натомість, порушуючи дані умови договору субпідряду, Генпідрядник не оплатив вартість виконаних робіт Субпідрядником, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 1108277,00грн.
Лист-вимогу позивача №14 від 21 січня 2021 року про погашення заборгованості відповідач відмовився отримувати, про що свідчить довідка відділення поштового зв'язку від 29.01.2021, а суму заборгованості не погасив.
При цьому ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» зауважує, що згідно інформації, отриманої з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів - Spending, кошти по основному договору №14Е від 19.12.2019 надійшли 20.11.2020 та 24.11.2020 на рахунок ТОВ «БМБУД» від Служби автомобільних доріг у Тернопільській області, однак, в порушення умов п.4.1 договору субпідряду №ТБЦ 2206-20 від 24.06.2020 ТОВ «БМБУД» отримані кошти позивачу не перерахував протягом трьох днів, тобто у даному випадку до 23.11.2020 та до 27.11.2020.
Заявник наголошує, що відповідач впродовж майже трьох місяців не сплачує заборгованість за виконані роботи за договором субпідряду, посадові особи ТОВ «БМБУД» не відповідають на телефонні дзвінки, причини прострочення оплати виконаних робіт ніяк не коментують, будь яких пропозицій щодо врегулювання спору мирним шляхом не вносять, відповіді на претензію, надіслану позивачем не надають, оскільки свідомо відмовились від її приймання та намагаються вивести грошові кошти з рахунків у банківських установах.
Вищезазначена інформація додатково підтверджує свідоме ухилення відповідача ТОВ «БМБУД» від оплати заборгованості перед ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» та ризику позивача фактичного стягнення боргу у розмірі заявленої ціни позову.
ТОВ «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР» зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань статутний капітал ТОВ «БМБУД» складає 10000,00грн; відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна від 05.02.2021 у відповідача відсутнє нерухоме майно, на яке можна буде звернути стягнення у разі задоволення позову.
На думку заявника, наведені обставини свідчать про наявність значних ризиків невиконання ТОВ «БМБУД» взятих на себе договірних зобов'язань та можливість задоволення позивачем своїх вимог до ТОВ «БМБУД» лише за рахунок грошових коштів. Спираючись на приписи ст.ст.136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на усі банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБУД» у межах суми заявлених позовних вимог.
Вирішення процесуальних питань.
Згідно з ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У даному випадку суд не вбачає необхідності здійснення виклику учасників справи для з'ясування додаткових обставин, з огляду на долучені до заяви матеріали, вказані заявником підстави та спосіб забезпечення позову, а також зважаючи на процесуально стислі строки розгляду заяви.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд вважає, що у даному випадку наявні підстави для її задоволення, виходячи з таких мотивів.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п.1 ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Положення ч.4 ст.137 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами у справі виник з приводу невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт згідно договору субпідряду №ТБЦ 2206-20 до договору №14Е від 19.12.2019, тобто оплати вартості виконаних та прийнятих робіт. При цьому, з долучених до заяви матеріалів, зокрема з деталей трансакцій Єдиного веб-порталу використання публічних коштів - Spending вбачається, що від Замовника робіт (Служби автомобільних доріг у Тернопільській області) відповідачем отримано грошові кошти, сума яких відповідає договору №14Е від 19.12.2019 та договору субпідряду №ТБЦ 2206-20. Однак, з невідомих причин, ТОВ «БМБУД» грошові зобов'язання перед позивачем залишаються не виконаними.
Отже, виконання судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язано із наявністю у боржника (ТОВ «БМБУД») грошових коштів у присудженій до стягнення сумі.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем на підтвердження відсутності у відповідача іншого майна, крім грошових коштів, за рахунок якого можливо було б забезпечити виконання рішення у даній справі у випадку задоволення позовних вимог, надано суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за даними якого слідує, що розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «БМБУД» складає 10000грн, а також Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна №243307248 від 05.02.2021 щодо ТОВ «БМБУД», згідно якої підтверджується факт відсутності у відповідача на праві приватної власності об'єктів нерухомого майна.
Таким чином, заявником надано докази, з яких вбачається, що у ТОВ «БМБУД» відсутні будь які інші альтернативні фінансові чи майнові можливості задоволення вимог позивача у випадку задоволення його позовних вимог, аніж як за рахунок коштів, що акумулюються (перебуватимуть) на банківських рахунках, належних відповідачу.
Докази, які б підтверджували, що у власності відповідача наявне майно, достатнє для забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення, у суду відсутні.
За висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 07.09.2020 у справі №921/634/19, накладення арешту в межах ціни позову на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним із визначених законом способів забезпечення позову.
Обраний позивачем захід до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни не суперечить зазначеним вище вимогам законодавства, є адекватним вимогам, на забезпечення яких він вживається. Такий захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а спрямований саме на збереження грошових коштів останнього до вирішення спору по суті та забезпечує збалансованість інтересів сторін.
Заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Висновки суду.
Дослідивши подані позивачем до суду докази, господарський суд вважає, що товариством в повній мірі наведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві; такий захід є адекватним, оскільки наведені вище обставини дають підстави для висновку про те, що невжиття зазначених заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду в майбутньому.
З огляду на вищезазначене та враховуючи значний розмір заявленої до стягнення суми, ухилення боржника від переговорів щодо можливості врегулювання спору чи погашення заборгованості перед позивачем, що є предметом спору, тривалість невиконання договірних зобов'язань, суд приходить до висновку про задоволення поданої позивачем заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову, оскільки їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Подібний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 921/634/19.
Вживаючи даний захід забезпечення позову судом також враховується таке.
Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти, що знаходяться на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 916/73/19.
За таких обставин, судом при постановленні даної ухвали взято до уваги доведеність факту отримання відповідачем від Замовника коштів, в тому числі за виконані позивачем згідно договору субпідряду роботи, можливість здійснення відповідачем подальшої господарської діяльності, ухилення останнього від виконання грошових зобов'язань, відсутність нерухомого майна.
Частиною 6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст.1, 4, 42, 46, 136-140, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», м.Тернопіль, №44 від 05.02.2021 (вх.№1122 від 08.02.2021) про вжиття заходів забезпечення позову у справі №921/58/21, - задовольнити.
2. З метою забезпечення позову, до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили у справі №921/58/21, накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «БМБУД» (вул.Текстильна, 30, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 41037833) та наявні на його рахунках в усіх банківських установах в межах заявленої до стягнення суми 1139601,82грн.
3. Дана ухвала є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили, - до 10.02.2024.
4. Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», вул.Шептицького, 4, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 33768346.
Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «БМБУД» вул.Текстильна, 30, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 41037833.
5. Оригінал ухвали направити: Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР», вул.Шептицького, 4, м.Тернопіль, 46008; а копію: Товариству з обмеженою відповідальністю «БМБУД» вул.Текстильна, 30, м.Тернопіль, 46400 (адреса зареєстрованого місцезнаходження), вул.Танцорова, 14, м.Тернопіль, 46008 (адреса для листування).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання згідно ст.235 ГПК України та відповідно до пункту 3 частини 1 ст.т.255, підпункту 17.5 п.17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня підписання.
Ухвали складено та підписано 10.02.2021.
Суддя Н.О. Андрусик