вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/3520/20
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.
Суд, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом державного підприємства “Поліське лісове господарство”
до товариства з обмеженою відповідальністю “Женгімас Україна”
про стягнення заборгованості в сумі 49 360,19 грн.,
без виклику учасників справи
07 грудня 2020 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява державного підприємства “Поліське лісове господарство” (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю “Женгімас Україна” (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 49 360,19 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу необробленої деревини №09 ПЛ/Ж від 03.01.2019 року, згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач товар, переданий позивачем, оплатив частково.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 48 392,34 грн. боргу та 967,85 грн. штрафу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 11.01.2021 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ухвалу суду отримав 22.12.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0103275855794, проте заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву (зустрічний позов) не подав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:
03 січня 2019 року між державним підприємством “Поліське лісове господарство” (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Женгімас Україна” (далі - відповідач) був укладений договір купівлі - продажу необробленої деревини №09 ПЛ/Ж (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору, за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 1 кварталу 2019 року, який відбувся 29.12.2018, позивач зобов'язується передати, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з п. 3.1 договору, приймання товару по кількості і якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкції про порядок приймання лісо продукції по кількості і якості - П-6, П-7; ДСТУ 4020-2-2001, ДСТУ EN 1315-1- 2001, ДСТУ EN 1315-2/2001; ДСТУ EN 1316-1-2005, ДСТУ EN 1316-2/2005, ДСТУ EN 1316-3:2005, ДСТУ ENV 1927-1:2005, ДСТУ ENV 1927-2:2005, ДСТУ ENV 1927-3:2005.
Відповідно до п. 3.2 договору, позивач передає товар у власність відповідача за умовами франко-склад позивача (франко-нижній, франко - верхній, EXW - нижній) відповідно до специфікацій, що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.3 договору встановлено, що позивач зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів передати відповідачу товар після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару. Під час передачі товару позивач надає відповідачу наступні документи: товарно - транспортна (залізнична) накладна, рахунок - фактура.
Згідно з п. 3.4 договору, датою передачі товару позивачем та прийому його відповідачем, тобто датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної.
Відповідно до п. 3.5 договору, перехід права власності на товар відбувається з моменту відвантаження придбаного товару відповідно до умов цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що загальна вартість товару, що є предметом цього договору, складає вісімсот сорок тисяч вісімсот п'ятдесят грн. 00 коп.
Згідно з п. 2.4 договору, відповідач здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в сумі, що зазначається в рахунку (рахунках) протягом 3 (трьох) банківських днів після дня отримання рахунку (рахунків). При відвантаженні товару залізничним транспортом, відповідач додатково сплачує позивачу вартість послуг по перевезенню товару залізничним транспортом, вартість пакувальних реквізитів, карантинних та радіологічних сертифікатів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано, а відповідачем прийнято товар, на загальну суму 243 817,88 грн., що підтверджується товарно - транспортними накладними з додатками №268062 від 09.01.2019 року на суму 46 760,94 грн., №268063 від 09.01.2019 року на суму 18 842,10 грн., №285991 від 09.01.2019 року на суму 9 915,40 грн., №285992 від 09.01.2019 року на суму 41 281,98 грн., №257521 від 10.01.2019 року на суму 63 777,61 грн., №573813 від 11.01.2019 року на суму 40 761,59 грн., №573814 від 11.01.2019 року на суму 9 652,62 грн., №573815 від 11.01.2019 року на суму 12 825,64 грн.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За твердженнями представника позивача, відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, а саме в сумі 195 425,54 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №230 від 06.07.2020 року з вимогою оплатити заборгованість.
Відповідач відповіді на претензію №230 від 06.07.2020 року не надав, заборгованість не оплатив.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, сторонами підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2019 року - вересень 2020 року.
Факт підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
У зв'язку з тим, що відповідач борг не оплатив, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 48 392,34 грн.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач жодних документів, що підтверджували б оплату поставленого позивачем товару, суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 48 392,34 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню
Крім стягнення боргу, позивач просив стягнути з відповідача штраф у сумі 967,85 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Так, штраф застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що за несвоєчасну або неповну оплату товару відповідач несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 2% від вартості неоплаченої продукції. Якщо затримка в оплаті триває більш ніж 5 (п'ять) банківських днів, позивач має право відмовитись від цього договору з обов'язковим письмовим повідомленням відповідача, що не звільняє останнього від сплати штрафу.
Судом встановлено, що відповідач переданий позивачем товар оплатив частково, а саме в сумі 195 425,54 грн.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Представник відповідача доказів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували б повну оплату переданого товару, суду не надав.
Оскільки 2% штрафу від вартості неоплаченої продукції (48 392,34 грн.) становлять 967,84 грн., то вимога позивача про стягнення з відповідача 967,85 грн. штрафу за неповну оплату товару є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530, ст. 549, ч. ч. 1, 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ст. 655, ч. 1 ст. 656, ст. 663, ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 238, ч. 4 ст. 240, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов державного підприємства “Поліське лісове господарство” до товариства з обмеженою відповідальністю “Женгімас Україна” про стягнення заборгованості в сумі 49 360,19 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Женгімас Україна” (07201, Київська область, Іванківський район, селище міського типу Іванків, вулиця Запрудська, будинок 50 Г, ідентифікаційний код 39738233) на користь державного підприємства “Поліське лісове господарство” (07024, Київська область, Поліський район, село Радинка, вулиця Миру, будинок 48, ідентифікаційний код 00992125) 48 392,34 грн. (сорок вісім тисяч триста дев'яносто дві грн. 34 коп.) основного боргу; 967,85 грн. (дев'ятсот шістдесят сім грн. 85 коп.) штрафу; 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 10.02.2021 року.
Суддя С. Грабець