ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
09.02.2021Справа № 910/627/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» (03030, м. Київ, с. Ганнопіль, вул. Миру, 16, Славутський район, Хмельницька область, код ЄДРПОУ 30929334)
до Київської філії Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» (04053, м. Київ, пров. Несторовський, 6-А, код ЄДРПОУ 26410346)
про визнання договору недійсним,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» до Київської філії Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» про визнання договору поруки № 09/Ю-П-7 від 07.10.2019 недійсним.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, відповідно до якого останній просить витребувати у Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» оригінал договору поруки № 09/Ю-П-7 від 07.10.2019, укладеного між ПАТ «Місто Банк», ПрАТ «Авіакомпанія Буковина» та ТОВ «СГП «Дніпро» та рішення Загальних зборів ТОВ «СГП «Дніпро» щодо повноваження директора ТОВ «СГП «Дніпро» на підписання договору поруки № 09/Ю-П-7 від 07.10.2019.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.01.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
02.02.2021 до суду від позивача засобами поштового зв'язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Розглянувши матеріали позовної заяви та надані документи, господарським судом встановлено наступне.
Суд зазначає, що судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
Відповідно до ч.1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами ч. 3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно із ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.
Суд зазначає, що у відповідності до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Частиною 1 ст. 95 ЦК України визначено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Відповідно до ч. 3 наведеної статті Цивільного кодексу України філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Тобто, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи наділяються певною господарською компетенцією. Втім, не маючи статусу юридичної особи, такі підрозділи не наділяються самостійною господарською процесуальною правоздатністю та дієздатністю.
Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.
У даному випадку, за поданим до суду позовом позивачем визначено відповідачем Київську філію Публічного акціонерного товариства «Місто Банк».
Отже, в силу наведених норм, Київська філія Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» не може виступати самостійною стороною спору в господарському судочинстві, адже не є самостійним суб'єктом господарювання та не має статусу юридичної особи, що також підтверджується відсутністю записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про таку особу.
Окремо суд відзначає, що право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні №2-рп/2007 від 12.06.2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Так, в силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Виходячи з викладених норм, спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам ст. ст. 4, 45 Господарського процесуального кодексу України, а спірне правовідношення носить господарський характер.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що спір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» та Київською філією Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» щодо визнання договору поруки недійсним не підлягає розгляду в господарському суді.
Частиною 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Одночасно судом роз'яснюється, що позовна заява може бути розглянута в порядку господарського судочинства, якщо вона буде подана до юридичної особи або до юридичної особи в особі відокремленого підрозділу, за наявності відповідних повноважень у останнього, докази яких мають бути додані позивачем до позовної заяви.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 4, 20, 44, 45, 175 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Дніпро» до Київської філії Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» про визнання договору недійсним.
2. Роз'яснити заявнику, що позовна заява може бути розглянута в порядку господарського судочинства, якщо вона буде подана до юридичної особи або до юридичної особи в особі відокремленого підрозділу, за наявності відповідних повноважень у останнього, докази яких мають бути додані позивачем до позовної заяви.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 09.02.2021 року та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання ухвали 09.02.2021
Суддя І.О. Андреїшина