ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.02.2021Справа № 910/18984/20
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (вул. Левченка, буд. 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд.5, м. Київ, 03150) про стягнення 42699,30 грн,
Без виклику сторін
Позивач - Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» штраф за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 42699,30 грн та судові витрати.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної доставки вантажу, що стало підставою для нарахування останньому штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін, запропоновано відповідачу не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу визначено строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (якщо така буде подана) для подання заперечень на відповідь на відзив.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі позивачем отримано 15.12.2020, відповідачем - 14.12.2020, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
25.01.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.
01.02.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд прийняти відзив до розгляду та у разі задоволенні позовних вимог зменшити розмір штрафу до 50%.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі судом встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, враховуючи дату отримання відповідачем копії ухвали суду про відкриття провадження у справі (14.12.2020), відзив на позовну заяву мав бути поданий до суду у строк до 29.12.2020 включно. В той же час відзив на позовну заяву направлено до суду з боку відповідача 29.01.2021, тобто з пропуском встановленого строку.
Відповідно до п. 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Зі змісту поданого відзиву вбачається, що відповідач вважає, що строк для подачі відзиву на позовну заяву пропущений з поважних причин. Відповідач згідно наказу від 24.12.2020 № 455/Н з 20.03.2020 по 28.02.2021 знаходиться у простої, а з 01.07.2020 наказом № 165/Н від 29.04.2020 введено 4-денний робочий день, що має наслідком відсутність необхідної кількості працівників.
В той же час суд не приймає наданий відзив на позовну заяву, оскільки відповідачем у поданому відзиві не надано власної заяви (клопотання) про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи у квітні 2020 року Акціонерним товариством «Українська залізниця» до станції призначення «Порт-Велике Запоріжжя» були прийняті до перевезення власні вагони, одержувачем яких визначено АСК «Укррічфлот», що підтверджується залізничними накладними № № 48392484, 48392526, 48394068, 48403851, 48404552, 48405914, 48410708, 48413660, 48414064, 48414106, 48416846, 48416952, 48425995, 48429328, 48457659, 48490825, 48494322, 48494348, 48535256, 48538227, 48628283.
Згідно залізничної накладної № 48392484 вагон відправлений зі станції відправлення 03.04.2010, прибули та видані 10.04.2020; згідно залізничних накладних № № 48392526, 48394068 вагони відправлені 03.04.2020, прибули та видані 09.04.2020; згідно залізничних накладних №№ 48403851, 48404552 вагони відправлені 04.04.2020, прибули та видані 10.04.2020; згідно залізничних накладних № № 48405914, 48410708, 48413660, 48414064, 48414106 вагони відправлені 05.04.2020, прибули та видані 13.04.2020; згідно залізничних накладних № № 48416846, 48416952, 48425995 вагони відправлені 06.04.2020, прибули та видані 13.04.2020; згідно залізничної накладної № 48429328 вагон відправлений 07.04.2020, прибув та виданий 13.04.2020; згідно залізничної накладної № 48457659 вагон відправлений 09.04.2020, прибув та виданий 16.04.2020; згідно залізничної накладної № 48490825 вагон відправлений 12.04.2020, прибув та виданий 19.04.2020; згідно залізничних накладних №№ 48494322, 48494348 вагони відправлені 13.04.2020, прибули та видані 19.04.2020; згідно залізничних накладних №№ 48535256, 48538227 вагони відправлені 17.04.2020, прибули та прийняті 23.04.2020; згідно залізничної накладної № 48628283 вагон відправлений 26.04.2020, прибув та виданий 02.05.2020, про що свідчать календарні штемпелі станції відправлення, прибуття та одержання.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає, що за вказаними накладними порушено термін доставки у зв'язку з чим позивачем нараховану до сплати відповідачу штраф.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Цивільні права та обов'язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами фактично укладено договір перевезення вантажу, у зв'язку з чим виникли відносини, які підпадають під правове регулювання статті 909 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначає Закон України «Про залізничий транспорт».
Статтею 1 Закону України «Про залізничий транспорт» визначено, що залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначається Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 N 457 (далі - Статут).
Згідно із п. 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця
зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Відповідно до п. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Відповідно до п. 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Відповідно до п. 23 розділу ІІІ Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції.
Згідно з пунктами 1.1,1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в МЮ України 24.11.2000 № 644 (далі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажів (статті 41, 116 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ____число _____місяць" (п. 2.1. Правил).
Згідно з п. 2.4. наведених Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п. 2.9. Правил).
Відповідно до п.2.10. Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою перевізної плати, мають статус "вантажу", який залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати його одержувачу, зазначеному в накладній.
Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджується факт здійснення відповідачем перевезення власних вагонів, відправником яких є позивач. Відповідно до означених залізничних накладних вагони, які прямували до станції призначення «Порт-Велике Запоріжжя» Акціонерним товариством «Українська залізниця» доставлені після закінчення встановленого строку доставки, про що свідчать відповідні календарні штемпелі видачі вантажу на цих накладних.
Зі змісту наданих залізничних накладних, за якими Акціонерним товариством «Українська залізниця» допущено прострочення доставки вантажу, відмітки про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку суми штрафу загальний розмір штрафу за прострочення термінів доставки вантажу за накладними становить 42699,30 грн, при цьому терміни прострочення доставки вказані з розрахунку дві, три та чотири доби, що відповідачем не заперечувалося.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно із п. 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Враховуючи наведене суд доходить висновку про обґрунтованість нарахування відповідачу штрафу за прострочення доставки вантажу. Перевіривши розрахунок позивача на відповідність вимогам Статуту залізниць України та Правил, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок відповідає фактичним обставинам справи. Заперечень щодо розрахованого штрафу відповідачем не надано. Підстав для зменшення суми штрафу судом не встановлено.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню з покладенням на відповідача у справі судових витрат зі сплати судового збору, на підставі положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем також заявлено позовну вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2391,80 грн.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 1-3 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ч. 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як вбачається з матеріалів справи позовна заява складена та підписана представником позивача Костіковою О.О.
На підтвердження повноважень вказаного представника суду надані договір № 845 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018, додаткові угоди до вказаного договору, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок розміру винагороди, довіреність позивача за № 162 від 28.10.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3495 від 14.07.2020.
Відповідно до умов договору № 845 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Всеукраїнська адвокатська допомога» та позивачем, вказане адвокатське об'єднання взяло на себе зобов'язання надавати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Додатковою угодою № 223/2 від 19.11.2020 сторонами погоджено детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, згідно якого такі витрати становлять 4837,03 грн.
Додатковою угодою № 230 від 22.12.2020 сторонами внесено зміни до укладеного договору та визначено зокрема, що вартість послуг за виконання покладених клієнтом на адвокатське об'єднання завдань складає 5000,00 грн без ПДВ на місяць. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021.
Згідно розрахунку розміру винагороди від 14.01.2021 за договором про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845 від 30.03.2018 розмір винагороди адвоката Костікової О.О. за надання правничої допомоги у даній справі складає 2391,80 грн.
14.01.2021 сторонами даного договору складено та підписано акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 223/2 від 19.11.2020, за яким вартість послуг Адвокатського об'єднання «Всеукраїнська адвокатська допомога» за цим актом становить 2391,80 грн.
За приписами частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частинах 3, 4 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Таким чином оскільки витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, а виходячи із того, що за положеннями ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суд може, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, а таке клопотання відсутнє, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, витрати позивача на правничу допомогу мають бути йому відшкодовані за рахунок відповідача у розмірі заявленої суми 2391,80 грн.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (вул. Левченка, буд. 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504, ідентифікаційний код 00191129) штраф у розмірі 42 699 грн 30 коп, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2391 грн 80 коп, а всього 47 193 (сорок сім тисяч сто дев'яносто три) грн 10 (десять) коп.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Дата складення та підписання рішення 10.02.2021.
Суддя В.О.Демидов