"22" березня 2010 р. Справа № 16/219
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., з секретарем Волна С.В., за участі представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;
від відповідача: Гороль С.М. - за довіреністю;
розглянувши справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Центрального Смілянського відділення Черкаської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсними договорів,
Заявлено позов про визнання недійсними кредитного договору № 012/02-44/422-08 від 14.03.2008 р., договору застави транспортного засобу № 012/02-44/422-08З від 14.03.2008 р. та договору застави транспортного засобу № 012/02-44/422-08З1 від 20.08.2009 р., укладених між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Центрального Смілянського відділення Черкаської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 з мотивів, що спірний кредитний договір укладений у валюті. Використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, суперечить вимогам законодавства, а саме спірне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Ухвалою від 09.03.2010 р. відповідач по справі був замінений на публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Черкаської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль".
Представник позивача свої позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечує повністю, з підстав того, що вимоги позивача є необґрунтованими та суперечать положенням діючого законодавства.
Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, які надавалися в ході розгляду справи, дослідивши наявні у справі документи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з наступного:
З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2008 р. між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Кредитор) в особі начальника Центрального Смілянського відділення Черкаської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Раффайзен Банк Аваль" Дудченка Василя Володимировича, що діє на підставі довіреності від 23.11.2006 р. № 11388, посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т.І., та особі заступника начальника Центрального Смілянського відділення Черкаської обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Раффайзен Банк Аваль" Щербака Олега Леонідовича, що діє на підставі довіреності від 23.11.2006 р. № 11389, посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т.І., та Положення про дирекцію, зареєстрованого Головним управлінням Національного банку України по м. Києву і Київської області 01.11.2006 р. з однієї сторони та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - Позичальник) було укладено кредитний договір № 012/02-44/422-08 (кредит на придбання транспортного засобу) ( а.с. 11-14), у відповідності до умов якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредит у сумі 43 995,00 дол. США, зі строком сплати по 13.03.2013 р., зі сплатою 13,0 % річних за користування кредитними коштами, призначений для купівлі екскаватора шляхом здійснення оплати по Договору купівлі - продажу від 31.01.2007 р., укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю "Техноторг" та Позичальником - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3.
Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. Графік повернення кредиту та сплати відсотків є додатком до кредитної угоди (а.с. 15).
Відповідно до п. 3.4. Кредитного договору видача кредитних коштів Позичальнику здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника.
Відповідно до п. 6.14 Кредитного договору Позичальник зобов'язався здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів - у валюті, що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату інших комісій, пені, та штрафів в національній валюті України (по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті).
Заперечень проти неотримання кредитних коштів позивач суду не надав, за доводами сторін кредитний договір між сторонами виконується.
На забезпечення виконання кредитних зобов'язань між сторонами по справі також було укладено і договір застави транспортного засобу № 012/02-44/422-08З 1 від 20.08.2009 року (на автомобіль марки ГАЗ 3302-418) та договір застави транспортного засобу № 012/02-44/422-08 З від 14.03.2008 року (на екскаватор марки Борекс 2201).
Позивач просить визнати недійсними кредитний договір та обидва договори застави з таких мотивів:
- кредитний договір укладено у валюті, а не у грошовій одиниці України, а використання за ним валюти як засобу платежу суперечить законодавству України;
- валютні операції повинні проводитися на підставі відповідної ліцензії НБУ (генеральна та індивідуальна), які сторонами по справі не одержувалися;
- при недійсності кредитного договору є недійсним і договори на його забезпечення.
У відповідності до ст. 1 ГПК України до господарського суду можуть звертатися юридичні особи та фізичні особи, які в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Постановою пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.
Тобто, для визнання договору недійсним слід довести невідповідність його положень вимогам чинного законодавства та порушення спірним договором прав та інтересів особи, яка оспорює договір.
На питання про суть порушеного права, яке захищається позивачем шляхом визнання спірного договору недійсним, суду було надано пояснення, що внаслідок укладення спірного договору позивач змушений переплачувати кошти внаслідок стрімкого збільшення курсу долара до гривні, а також позивач переживає, що без наявності ліцензії на проведення розрахунків у валюті він порушує чинне законодавство.
Суд вважає, що порушенням прав позивача в даному випадку є повністю відсутнім, виходячи з такого:
- кредитування суб'єктів господарювання в іноземній валюті чинним законодавством на момент укладення спірних договорів не було заборонено;
- позивач отримав кредит у повній сумі та у бажаній валюті кредитування, які він обирав добровільно та без примусу. Кредитні кошти ним було використано за призначенням на власну користь.
- позивач є суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює свою діяльність на власний страх і ризик ( ст. 42 ГК України). Тому всі зміни, що стосуються економічних відносин (курс долара до гривні, зміна законодавства, введення нових податків та ін.) стосуються діяльності на страх і ризик підприємця, а тому саме підприємець несе негативні ризики настання цих обставин і не може перекладати їх на свого контрагента, який є рівноправним з ним суб'єктом господарювання.
- позивача ніхто не притягував до відповідальності за відсутність ліцензії на проведення розрахункі в іноземній валюті і реальність цієї загрози позивачем також не доведено;
З приводу доводів позивача про необхідність одержання індивідуальної ліцензії НБУ на проведення валютних операцій, судом було встановлено наступне:
Підставами для визнання кредитного договору недійсним позивач зазначає, що кредитний договір повинен бути укладений тільки у валюті України - гривні, тому банк не мав права надавати кредит в доларах США, а зобов'язаний був надати лише у гривні, і відповідно, позичальник - виконати зобов'язання лише у гривнях. Для одержання і здійснення платежів у валюті слід мати індивідуальну ліцензію, чого сторонами не було дотримано.
Дійсно, згідно умов чинного законодавства валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Суд вважає, що відносини сторін по кредитному договору від 14.03.2008 р., умови якого не передбачають проведення розрахунку у валюті України - гривні, як і визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, відповідно до норм чч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" - операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Відповідно до ч. 2, 6 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки у своїй діяльності керуються цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами.
Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківський операцій, і їх основними видами є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором та позичальником. Такі положення закріплені у ч. 1 ст. 339, ст. 345 Господарського кодексу України та в положеннях Закону України "Про банки та банківську діяльність".
У відповідності до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Кредитування у валюті чинним законодавством не заборонено.
Як кредитні у ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розглядаються операції, зазначені у п. 3 частини першої та п. п. 3 - 7 частини другої ст. 47 цього Закону. Розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснення фінансового посередництва у формі кредитних операцій на підставі кредитного договору, є правом банку, що здійснюється на підставі банківської ліцензії. Відповідач надав у справу копії банківської ліцензії № 10 від 11.10.2006 року, дозволу № 10-4 від 11.10.2006 року, додаток до дозволу на "Райффайзен Банк Аваль" і на дозволу на Черкаську обласну дирекцію банку з яких вбачається право банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України ( а.с. 66-68).
Таким чином відповідач має право здійснювати фінансове посередництво у формі валютних кредитних операцій.
За кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
19.02.1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
За змістом вказаного Декрету валютними операціями є в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пунтом 4 Декрету визначено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Поняття разової валютної операції в декреті не розкрито. Натомість вказано, що індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
Оскільки сплата процентів є невід" ємною умовою надання банківського кредиту, то суд вважає, що п. в) п. 4 Декрету повністю охоплює всі відносини по кредиту між банком та позичальником, а тому окремо виділяти в цих відносинах сплату процентів (і трактувати її як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу) - безпідставно. Якщо одержання кредиту резидентом потребує індивідуальної ліцензії, то вона в обов'язковому порядку охоплює і сплату процентів за таким кредитом. Тому п. г) п. 4 Декрету про те, що індивідуальної ліцензії потребує використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави - не може одночасно поширюватися і на операцію по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті. Пункти в) і г) п. 4 Декрету є самостійними та такими, що відносяться до окремих і самодостатніх обставин.
Однак, для застосування п. в) п. 4 Декрету законодавцем повинно бути визначено межі для перевищення термінів і суми таких кредитів. Такого визначенням в чинному законодавстві наразі немає, а тому п. в) п. 4 Декрету неможливий до застосування і тому суд не може констатувати, що згідно вимог Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" надання і одержання кредитів (зі сплатою процентів по них) в іноземній валюті підлягає індивідуальному ліцензуванню.
Постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 було затверджено Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, яке розроблено відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет), а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України" та регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. За змістом цього положення, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.
Як вказано вище, суд прийшов до висновку, що в кредитній операції окремо виділяти операцію по проведенню розрахунку у валюті ( сплата процентів) - безпідставно, а тому вказане Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу - на кредитний договір між сторонами не поширюється. Крім того, при виконанні кредитного договору безготівкові розрахунки між сторонами не проводилися.
У зв'язку із запитами банків щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті НБУ листом від 07.12.2009 N 13-210/7871-22612 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" повідомив, що уповноважені банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.
Що стосується вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, Нацбанк роз'яснив, що оскільки на сьогодні законодавчо не визначені межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії. Такого ж змісту був і лист НБУ від 29.05.2001 року № 28-313/2178.
На підставі викладеного, позивач не довів порушення свого права наданням йому кредиту в іноземній валюті, порушення кредитним договором норм чинного законодавства та не довів необхідність отримання індивідуальної ліцензії для здійснення банком кредитування та сплати позичальником процентів по кредиту, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору позивачу слід відмовити повністю.
За таких умов відсутні й підстави для визнання недійсними договору застави транспортного засобу № 012/02-44/422-08З від 14.03.2008 р. та договору застави транспортного засобу № 012/02-44/422-08З1 від 20.08.2009 р., оскільки їх недійсність позивач базував на задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору № 012/02-44/422-08 від 14.03.2008 р.
На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
При відмові у позові судові витрати на відповідача не покладаються.
Керуючись ст. 49,82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Київського міжобласного апеляційного господарського суду протягом 10 днів.
Суддя Н.М. Спаських
Повний текст рішення підписано 24 березня 2010 року.