вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2021 р. Справа№ 910/1246/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Руденко М.А.
Поляк О.І.
при секретарі: Пересенчук Я.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Грабовський О.О.;
від відповідача : не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 (повний текст складено 15.07.2020)
у справі № 910/1246/20 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Саліта-Трейд"
до Міністерства оборони України
про визнання недійсними договорів від 03.09.2019 №303/26/234-19 та від 03.09.2019 №303/26/234-19, -
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Саліта-Трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання недійсними укладених сторонами договорів:
- від 03.09.2019 №303/26/234-19 про закупівлю товарів, робіт або послуг;
- від 03.09.2019 №303/26/230-19 про закупівлю товарів, робіт або послуг.
Позов мотивовано тим, що спірні договори зі сторони Міністерства підписані начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України полковником ОСОБА_1 на підставі довіреності від 26.01.2019 №220/185/д, проте станом на 03.09.2019 вказана довіреність відкликана Міністерством оборони України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року позовні вимоги повністю задоволено.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що полковник ОСОБА_1, укладаючи від Міністерства оборони України спірні договори, діяв поза межами своїх повноважень, оскільки довіреність, на підставі якої він діяв, була скасована.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі №910/1246/20 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що скасування довіреності від 26.01.2019 № 220/185/д обумовлює припинення представництва за цим документом. В той же час, як зазначає апелянт, датою підписання договору не можна вважати 03.09.2019, оскільки остання є датою реєстрації такого документа; у розділі реквізитів сторін відсутня дата його підписання. Апелянтом зазначено, що Міністром оборони України видано керівнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України довіреність від 15.10.2019 № 220/613/д із аналогічними повноваженнями. За твердженням апелянта, у даному випадку взято до уваги пояснення свідка, який є зацікавленою особою - керівником позивача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/1246/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Калатай Н.Ф., Поляк О.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 18.11.2020.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. на лікарняному.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020 року для розгляду справи № 910/1246/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Руденко М.А., Поляк О.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України прийнято до свого провадження.
В судовому засіданні 18.11.2020 року було оголошено перерву до 13.01.2021 року.
Засідання суду, призначене на 13.01.2021 року, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 розгляд справи призначено на 03.02.2020.
Явка представників сторін
Представник відповідача у судове засідання 03.02.2021 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Колегією суддів також враховано, що 16.12.2020 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 03.02.2021 за відсутності представника відповідача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
03.09.2019 між Міністерством оборони України (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Саліта-Трейд" (постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/234-19 (далі - договір № 303/26/234-19).
Відповідно до п. 1.1 договору № 303/26/234-19 постачальник зобов'язався у 2019 році поставити - код предмета закупівлі (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015), Столи, серванти, письмові столи та книжкові шафи (3912) (стіл розкладний) Лот 2. Столи 39121200-8 (стіл розкладний), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно з положеннями Договору.
Ціна договору становить 1 279 080 грн., у тому числі ПДВ - 213 180 грн. (пункт 3.1 договору 303/26/234-19).
Відповідно до п. 11.1. договору 303/26/234-19 він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019.
Додатковою угодою від 03.09.2019 №1 до Договору 303/26/234-19 погоджено, зокрема, строк поставки до 09.09.2019 включно.
03.09.2019 між Міністерством оборони України (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Саліта-Трейд" (постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю товарів, робіт або послуг (за кошти Державного бюджету України) № 303/26/230-19 (далі - договір № 303/26/230-19).
Відповідно до п. 1.1 договору № 303/26/230-19 постачальник зобов'язується у 2019 році поставити, код предмета закупівлі (за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015), Столи, серванти, письмові столи та книжкові шафи (3912) (стіл розкладний) Лот 3. Столи 39121200-8 (стіл розкладний), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами відповідно до положень договору.
Згідно з п. 3.1 договору № 303/26/230-19 ціна договору становить 1 476 756,00 грн.
Пунктом 11.1. договору № 303/26/230-19 передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019.
Додатковою угодою від 03.09.2019 №1 до Договору 303/26/230-19 погоджено, зокрема, строк поставки до 09.09.2019 включно.
Зазначені вище договори зі сторони Міністерства оборони України були підписані полковником ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності № 220/185/д від 26.01.2019.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що на момент підписання договорів довіреність № 220/185/д від 26.01.2019 на ім'я полковника ОСОБА_1 була відкликана Міністерством оборони України, а тому відповідні договори підлягають визнанню недійсними на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
З преамбули спірних договорів вбачається, що ці договори від імені Міністерства оборони України підписано начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковником ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/185/д від 26.01.2019.
В матеріалах справи міститься довіреність № 220/185/д від 26.01.2019, згідно якої Міністерство оборони України уповноважило начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України полковника ОСОБА_1 укладати від імені Міністерства оборони України договори (додаткові угоди) на закупівлю котельного палива, меблів, обладнання комунальної техніки, іншого квартирного майна, вчиняти інші дії, пов'язані з її виконанням, відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік за бюджетною підпрограмою 2101020/2 "Квартирно-експлуатаційне забезпечення". Довіреність видана без права передоручення і діє до 31.12.2019.
Згідно зі ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 238 Цивільний кодекс України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 Цивільного кодексу України).
Стаття 244 Цивільного кодексу України визначає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Статтею 246 Цивільного кодексу України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Як визначено ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.
Стаття 248 Цивільного кодексу України встановлює, що представництво за довіреністю припиняється зокрема у разі скасування довіреності особою, яка її видала.
Відповідно до ч. 1 ст. 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Згідно з ч. 2 ст. 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2019 о 09:44 год. Міністром оборони України видано окреме доручення за № 13591/з згідно якого з 03.09.2019 довіреності, зокрема, на полковника ОСОБА_1 на право укладання договорів (угод, контрактів), здійснення інших дій, пов'язаних з їх виконанням, від імені Міністерства оборони України, термін яких не закінчився скасовано, крім довіреностей виданих для представництва Міністерства оборони України в судах та інших юрисдикційних органах.
У зв'язку з цим доручено:
- проінформувати підпорядковані органи військового управління, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України, суб'єктів господарювання, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, посадовим особам яким видавалися зазначені довіреності, про їх скасування;
- повідомити контрагентів за договорами (угодами, контрактами), що укладалися (супроводжувалися) на підставі зазначених довіреностей, про припинення представництва за ними у зв'язку з їх скасуванням.
З наданої копії окремого доручення Міністра оборони України за № 13591/з від 03.09.2019 вбачається, що воно зареєстровано Головним квартирно-експлуатаційним управлінням 03.09.2019 за вх. № 14133 о 10:08 год.
У поданій заяві свідка ОСОБА_2 , від 11.03.2020, посвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащуком В.О. та зареєстрованій у реєстрі за №361, директор зазначила таке:
"…договори були безпосередньо підписані 04.09.2019 р., що підтверджується копією одноразової перепустки № 1510 коли мене запросили до Головного квартирно - експлуатаційного управління ЗСУ на підписання договорів, в той час як окремим дорученням міністра оборони України від 03.09.2019 р. № 13591/з, згідно якого до Головного квартирно - експлуатаційного управління Збройних сил України було доведено про скасування довіреностей на право укладання договорів (угод, контрактів), здійснення інших дій, пов'язаних з їх виконанням, від імені Міністерства оборони України, термін яких не закінчився, в тому числі було скасовано повноваження начальника Головного управління ОСОБА_1 з 03.09.2019 р.";
"…окреме доручення було видано міністром оборони України 03.09.2019 р. о 9:44 ранку, про що зазначено в самому окремому дорученні, а отже підписант зі сторони Міністерство оборони України знав про відкликання доручення, а отже знав про відсутність у нього повноважень на укладання будь - яких, в тому числі оспорюваних, договорів.";
"Про описані обставини щодо видання окремого доручення я дізналася від співробітника Міністерства оборони України ОСОБА_3 (що представився старшим інспектором командування Головного квартирно - експлуатаційного управління ЗСУ), який зателефонував мені 05.09.2019 р. з телефону НОМЕР_1 , і повідомив, що Міністерство оборони України не буде здійснювати оплату за майбутні поставки, оскільки договори № 303/26/234-19 від 03.09.2019та № 303/26/230-19 від 03.09.2019 р. підписані неуповноваженою особою.".
З наданої Головним управлінням засвідченої копії сторінки з Книги обліку видачі одноразових перепусток за період з 03.09.2019 по 04.09.2019 вбачається про надання 04.09.2019 дозволу на вхід до Головного управління представнику Товариства ОСОБА_4. При цьому запис про те, що 03.09.2019 представникам Товариства було видано дозвіл на вхід до Головного управління у журналі відсутній.
Відповідачем не наведено обґрунтованих заперечень щодо викладених в заяві свідка від 11.03.2020 обставин, що підтверджує ту обставину, що спірні договори фактично були підписані 04.09.2019.
Крім того, відповідачем не доведено того, що спірні договори були укладені раніше 03.09.2019.
Доказів того, що ні 03.09.2019 ні 04.09.2019 полковник ОСОБА_1 не був ознайомлений із окремим дорученням Міністра оборони України за № 13591/з від 03.09.2019 не подано.
Частиною 3 ст. 249 Цивільного кодексу України визначено, що права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 на момент укладення спірних договорів був ознайомлений про скасування виданої йому довіреності № 220/185/д від 26.01.2019, що підтверджується наданою відповідачем копію доручення Міністра оборони України за № 13591/з від 03.09.2019 з датою його реєстрації Головним квартирно-експлуатаційним управлінням 03.09.2019 за вх. № 14133 о 10:08 год., а тому положення ч. 3 ст. 249 Цивільного кодексу України в даному випадку не застосовуються.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірні договори підписано від імені Міністерства оборони України особою з перевищенням повноважень.
Посилання апелянта на те, що спірні договори укладені в межах компетенції начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, колегія суддів також відхиляє, оскільки, як вже було зазначено вище, спірні договори укладались від імені Міністерства оборони України, а не від імені Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до положення про Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 448 від 29.08.2016, головне управління не є юридичною особою, тоді як керівник Головного управління може представляти інтереси такого управління в публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні лише за дорученням Міністра оборони України та його заступників.
Як вже було зазначено вище, підписуючи оспорювані договори, ОСОБА_1 діяв на підставі довіреності (доручення) Міністерства оборони України № 220/185/д від 26.01.2019, яка 03.09.2019 була відкликана окремим дорученням Міністра оборони України.
Відповідно до приписів п. 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Пункт 3 даної статті передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
З огляду на викладене є вірний висновок суду першої інстанції, що полковник ОСОБА_1, укладаючи від Міністерства оборони України спірні договори, діяв поза межами своїх повноважень, оскільки довіреність, на підставі якої він діяв, була скасована.
Також, суд звертає увагу на неможливість застосування положень ст. 241 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Загальне правило, що випливає зі змісту норм статті 241 Цивільного кодексу України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов'язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій.
При оцінці судами обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
За відсутності жодних доказів вчинення будь-яких дій однієї із сторін спірних договорів щодо його виконання, як то повна/часткова поставка товару або повна/часткова сплата його вартості відсутні підстави вважати що договори є схваленими.
Посилання апелянта на направлення позивачу претензій не може бути доказом схвалення Міністерством оборони України спірних договорів, оскільки вказані претензії не є підтвердженням вчинення відповідачем дій, спрямованих на виконання договору. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази надсилання даних претензій на адресу позивача.
Більше того, претензії № 303/26/1163 від 27.09.2019 та № 303/26/1164 від 27.09.2019 підписані ОСОБА_1 на підставі довіреності. В той же час, в матеріалах справи відсутні документи (відповідні довіреності), які б підтверджували право підпису даних претензій на момент їх складання.
Посилання відповідача на те, що договори є розірваними з 12.10.2019 не підтверджуються належними засобами доказування, оскільки відповідачем не подано доказів направлення постачальнику цінним листом з описом письмових повідомлень № 303/26/1181 та № 303/26/11182 від 30.09.2019 про розірвання договорів в односторонньому порядку, як це визначено п. 12.11. договорів. Крім того, вказані повідомлення про розірвання договору також підписані ОСОБА_1, тоді як відповідачем не було надано довіреності, яка б підтверджувала права підпису на момент їх складення.
Крім того, як вірно вказав суд першої інстанції, розірвання сторонами договору, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.
Посилання відповідача на видачу Міністром оборони України нової довіреності від 15.10.2019 № 220/613/д із аналогічним повноваженнями колегією суддів відхиляються, оскільки по-перше вона видана після укладення спірних договорів, а по-друге вона довіреність взагалі відсутня в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсними договорів № 303/26/234-19 від 03.09.2019 та № 303/26/230-19 від 03.09.2019.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі № 910/1246/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі № 910/1246/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі № 910/1246/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року у справі № 910/1246/20.
5. Матеріали справи № 910/1246/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 09.02.2021 р.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді М.А. Руденко
О.І. Поляк