Справа № 552/2889/20 Номер провадження 22-ц/814/66/21Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
09 лютого 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України Концерн «Військторгсервіс» на заочне рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2020 року (ухвалене суддею Кузіною Ж.В., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заробітної плати,-
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заробітної плати. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18.11.2019 року встановлений факт трудових відносин ОСОБА_1 з філією «Східна» Концерну «Військторгсервіс» та роботи на посаді начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерн «Військторгсервіс» в період з 01 січня 2018 року по теперішній час, поновлено на посаді начальника дільниці №3 за адресою: м. Полтава вул. 1100-річчя Полтави, 14А/22. На час звернення до суду, відповідачем рішення суду не виконане. В зв'язку з чим, позивач прохав суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену середню заробітну плату за період з 01.01.2018 року по 30.11.2018 року та не виплачену середню заробітну плату, обраховану за період з 01.12.2018 року по 29.05.2020 року, 3% річних за невиконання зобов'язань на суму 240 843 грн. Вказував, що діями відповідача йому завдана моральна шкода, яка полягає у неотриманні протягом певного періоду позивачем коштів, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї. Враховуючи розмір заборгованості,тривалість порушених прав позивача, виходячи з принципу об'єктивності, засад розумності, справедливості моральну шкоду оцінює в 25 000 грн., яку прохав стягнути з відповідача, а також понесені позивачем судові витрати в сумі 42 840,80 грн.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» про стягнення заробітної плати - задоволено частково.
Стягнуто з Філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій але не виплаченій заробітній платі у розмірі 233 626 грн. (двісті тридцять три тисячі шістсот двадцять шість гривень), моральну шкоду у розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень), судові витрати в сумі 42 840 грн. 80 коп. (сорок дві тисячі вісімсот сорок гривень 80 копійок), а всього 277 468 грн. 80 коп. (двісті сімдесят сім тисяч чотириста шістдесят вісім гривні 80 коп.)
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення допущено до негайного виконання в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 11 441 грн. 13 коп.
Роз'яснено відповідачу порядок оскарження заочного рішення.
Додатковим рішенням Київського районного суду від 10 листопада 2020 року стягнуто з Філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» на користь держави судовий збір 2336 грн. 26 коп. (дві тисячі триста тридцять шість гривень двадцять шість копійок
З вказаним рішенням суду не погодилось Міністерство оборони України Концерн «Військторгсервіс» (особа яка, не брала участі у розгляді вказаної справи, але вважає що оскаржуваним судовим рішенням суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки) та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно досліджено докази, що в результаті призвело до невідповідності висноків суду обставинам справи.
Зокрема вказує, що позивачем при подачі позову до суду невірно зазначено відповідача по справі, адже відповідач філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» є структурним підрозділом юридичної особи Концерн «Військторгсервіс» і не являється самостійною особою, оскільки не є юридичною особою, а тому не може бути належним відповідачем у справі. Також зазначає, що судом першої інстанції не було надано належним чином оцінки доказам, що були надані позивачем, особливо в частині нарахування заробітної плати та не виплаченої середньої заробітної плати. Крім того, вказує, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що між Позивачем та Відповідачем були встановлені трудові відносини, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Полтави по справі №552/3667/19, оскільки вказане рішення суду та постанову Полтавського апеляційного суду від 17.03.2020 року оскаржено відповідачами до суду касаційної інстанції.
Своє право на апеляційне оскарження Міністерство оборони України Концерн «Військторгсервіс» обґрунтовує тим, що філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» є відокремленим структурним підрозділом Концерну «Військторгсервіс» та саме Концерн «Військторгсервіс» є юридичною особою, та відповідно вважає, що саме він має бути належним відповідачем у вказаній справі.
Перевіркою обґрунтованості доводів апеляції щодо наявності прав у апелянта, на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення суду стосується їх прав та інтересів, оскільки до участі у розгляді даної справи вони не залучались.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За вказаних обставин Концерну «Військторгсервіс» має право на оскарження рішення суду в апеляційному порядку.
Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі, та підтримуючи рішення суду першої інстанції, прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішенння суду без змін.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду були присутні представники апелянта та відповідача, позивач та його представник.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає дозадоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 18.11.2019 року рішенням Київського районного суду м. Полтави по цивільній справі №552/3667/19 за позовом ОСОБА_1 до філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс», філії «Військторгсервіс» Концерну «Військторгсервіс» про встановлення факту перебування у трудових відносинах позовні вимоги - задоволено. Встановлений факт трудових відносин ОСОБА_1 з філією «Східна» Концерн «Військторгсервіс» та роботи на посаді начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерн «Військторгсервіс» за адресою м. Полтава вул. 1100-річчя Полтави, 14А/22 в період з 01.01.2018 року по теперешній час.
Зобов'язано начальника філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про прийняття на роботу на посаду начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» з 01.01.2018 року.Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника дільниці № 3 (м. Полтава) філії «Східна» Концерн «Військторгсервіс» за адресою м. Полтава вул. 1100-річчя Полтави, 14А/22.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 17.03.2020 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 18.11.2019 року залишено без змін. Рішення суду набрало законної сили.
Згідно ч.ч. 4, 5 ст.81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Приймаючи до уваги встановлені рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2019 року по цивільній справі № 552/3667/19 обставини, суд вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення недоплаченої заробітної плати виходив з наступного.
Згідно висновку № 2 експертного економічного дослідження за заявою від 13.05.2020 року встановлений розрахунок розміру недоплаченої середньої заробітної плати за період з 01.01.2018 року по 30.11.2018 року та невиплаченої середньої заробітної плати, обрахованої відповідно ст. 235 КЗпП за період з 01.12.2018 року по 29.05.2020 року начальнику дільниці № 3 філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_1 та 3% річних за невиконання грошових зобов'язань з урахуванням рішення Київського районного суду м. Полтави від 18.11.2019 року та даних Головного управління статистики у Харківській області за 2018-2020 роки» в сумі 240 843, з яких 7219 грн. 3% річних обрахованих за період з 01.01.2018 року по 30.05.2020 року. За період з січня по грудень включно 2018 року розмір середньої заробітної плати склав 82 820 грн., за період з січня по грудень включно 2019 року - 178 306 грн, а всього 261 126 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що недоплачена середня заробітна плата за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року та невиплачена середня заробітна плата за період з 01 грудня 2018 року по 29 травня 2020 року складає 233 626 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Що стосується стягнення 3% річних за невиконання грошових зобов'язань в сумі 7 217 грн, суд зазначив, що вимога позивача про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати недоплаченого середнього заробітку та невиплаченої середньої зарозбітної плати є безпідставною.
Разом з цим місцевий суд зазначив, що позивачу ОСОБА_1 неправомірними діями відповідача завдана моральна шкода, яка полягає у невиплаті заробітної плати тривалий час, що призвело до душевних та моральних страждань, необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення нормальних життєвих зв'язків, тому суд приходить до висновку, що з Філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1000 грн, у якості відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати у загальному розмірі 42840 грн. 80 коп.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 виконував трудові обов'язки без укладення трудового договору, а тому трудова книжка позивачу у день звільнення не вручена та не проведений повний розрахунок при звільненні, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18.11.2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17.03.2020 року.
Відповідно до частини другої статті 235 цього Кодексу, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробіткуза час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 зазначеного Кодексу).
Системний аналіз зазначених вище приписів статті 235 КЗпП України, дає підстави дійти висновку про те, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.
Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16-ц,який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Доводи апелянта, що рішення суду, яким встановлені трудові відносини позивача на даний час переглядається в касаційному порядку, що в свою чергу впливає на висновок про правомірність оскаржуваного рішення суду, є необгрунтованими, оскільки вказане рішення суду набрало законної сили і залишається чинним до даного часу.
Положеннями ч.7 ст.235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.
Так, згідно висновку № 2 експертного економічного дослідження за заявою від 13.05.2020 року встановлений розрахунок розміру недоплаченої середньої заробітної плати за період з 01.01.2018 року по 30.11.2018 року та невиплаченої середньої заробітної плати, обрахованої відповідно ст. 235 КЗпП за період з 01.12.2018 року по 29.05.2020 року начальнику дільниці № 3 філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_1 та 3% річних за невиконання грошових зобов'язань з урахуванням рішення Київського районного суду м. Полтави від 18.11.2019 року та даних Головного управління статистики у Харківській області за 2018-2020 роки» в сумі 240 843, з яких 7219 грн. 3% річних обрахованих за період з 01.01.2018 року по 30.05.2020 року. За період з січня по грудень включно 2018 року розмір середньої заробітної плати склав 82 820 грн., за період з січня по грудень включно 2019 року - 178 306 грн, а всього 261 126 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що недоплачена середня заробітна плата за період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2018 року та невиплачена середня заробітна плата за період з 01 грудня 2018 року по 29 травня 2020 року складає 233 626 грн., отже вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, суд першої інстанції враховуючи приписи ст. 430 ЦПК України, дійшов правильного висновку, що сума у розмірі 11 441 грн. 13 коп. підлягає негайному виконанню (261 126 грн : 24 міс.).
Доводи апелянта, щодо неправомірності наведених розрахунків, не береться до уваги колегією суддів, оскільки вони не спростовані належними доказами, це при тому, що апелянт, як власник мають таку можливість.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанціїпро те, що вимога позивача про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати недоплаченого середнього заробітку та невиплаченої середньої зарозбітної плати у розмірі 7217,00 грн є безпідставною, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Згідно висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Відповідна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13 ц.
Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм.
Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування морального (немайнового) збитку», відповідно до яких заподіяний моральний збиток відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені неправомірними діями інших осіб та положень статті 237-1 КЗпП України, згідно яких за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Встановивши, що відповідачем було порушено права позивача ОСОБА_1 , тому враховуючи фактичні обставини, при яких позивачу були спричинені моральні страждання, ступінь вини відповідача, істотність вимушених змін у способі життя та інші обставини, керуючись принципами виваженості та розумності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000 грн.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Доводи апелянта, що філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» не є належним відповідачем по справі, а відповідно рішення суду підлягає скасування з винесенням нового рішення про відмову у задоволені позову є необгрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до установчих документів відповідача у справі філії «Східна» Концерну «Військторгсервіс», останній хоч і не є юридичною особою, однак є відокремленим структурним підрозділом Концерну «Військторгсервіс». Філія має окремий баланс, веде окремий бухгалтерський облік активів і зобов'язань, відкриває рахунки в банківських установах, печатку зі своїм найменуванням, інші печатки та штампи. Філія сплачує податки, проводить інші розрахунки з бюджетом, а також забезпечує реєстрацію касових апаратів, товарно-касових книг та інших документів відповідно до чинного законодавства України. Виступає від імені Концерну «Військторгсервіс у відносинах з іншими органами та представляє його інтереси. Начальник філії має приймає та звільняє з роботи працівників та забезпечує їм виплату заробітної плати. Отже, філія «Східна» Концерну «Військторгсервіс» є належним відповідачем у вказаній справі, оскільки остання з питань, що є предметом позову виступає від імені апелянта та уповноважена на вирішення даних питань.
За таких обставин апелянт міг бути залучений до участі у справі в якості третьої особи, проте даний факт не впливає на законність прийнятого судом першої інстанції рішення та не є підставою для його скасування.
Приведені в апеляційних скаргах доводи про те, що суд не дав оцінки наданих сторонами доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського судуз прав людини усправі «Проніна проти України'від 18липня 2006року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України Концерн «Військторгсервіс» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2021 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ Т.В. Одринська_______________ О.О. Панченко