Справа № 752/13765/20
Провадження № 2/752/2753/21
Іменем України
02.02.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, -
В липні 2020 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кузьміна Д.Л. звернувся до суду із позовом до відповідача ПрАТ «СК «Уніка» в якому просив суд стягнути із відповідача на користь позивача суму в розмірі 224902,94 грн., з яких: 139810,88 грн. - сума невиплаченого страхового відшкодування, 69191,54 грн. - пеня за період із 19.07.2019 р. по 07.07.2020 р., 7998,00 грн. - 3 % річних за період із 19.07.2019 р. по 07.07.2020 р.. 7902,52 грн. - інфляційні втрати за період із серпня 2019 р. по червень 2020 р., а також судові витрати у справі.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником автомобіля «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 . 11.04.2019 року близько 16-30 год. в м. Києві по вул.. Вишгородській, 67 сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Хонда» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на належний позивачу автомобіль «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 . Причиною наїзду став пішохід ОСОБА_3 , який переходив проїзну частину поза межами пішохідного переходу. Постановою Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі № 758/10702/19, водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 було визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. ОСОБА_2 застрахував свою відповідальність в ПрАТ «СК «Уніка» згідно полісу № АК/9057668 від 05.05.2018 р. та договору добровільного страхування № 030131/4409/1000345 із загальним розміром страхової суми 300000,00 грн. за шкоду заподіяну майну потерпілих. 17.04.2019 року позивач звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, надавши всі необхідні документи. ПрАТ «СК «Уніка» розрахувало позивачу розмір збитків, який було завдано позивачу в сумі 279621,75 грн. 22.06.2020 року страхова компанія здійснила часткову виплату позивачу страхового відшкодування в сумі 139810,88 грн., тобто 50 % від розрахованих страховиком збитків. Іншу частину страхового відшкодування відповідач відмовляється виплачувати, оскільки, на думку страхової компанії, у спричиненні збитків позивачу винен як водій ОСОБА_2 , так і пішохід ОСОБА_3 , а тому розмір страхового відшкодування має складати половину від суми 279621,75 грн. Позивач вважає, що відмова у виплаті решти суми страхового відшкодування є незаконною, а відтак зі страхової компанії слід стягнути на його користь суму недоплаченого страхового відшкодування в розмірі 139810,88 грн. Крім того, з огляду на те, що відповідач з дня звернення позивача до страхової компанії (17.04.2019 р.) не сплатив впродовж 90 днів всю суму страхового відшкодування, а тому із 17.07.2019 року страховик вважається таким, що прострочив виплату страхового відшкодування, в зв'язку із чим має сплатити позивачу пеню за період із 17.07.2019 р. по 22.06.2020 р. (дата часткової виплати страхового відшкодування) в сумі 67898,09 грн., пеню за період із 23.06.2020 р. по 07.07.2020 р. в сумі 69191,54 грн., а також 3 % річних за період із 19.07.2019 р. по 22.06.2020 р. в сумі 7837,00 грн., № % річних за період із 23.06.2020 р. по 07.07.2020 р. в сумі 161,00 грн., а також інфляційні втрати за період із серпні 2019 р. по червень 2020 р. в сумі 7902,52 грн. З огляду на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22.07.2020 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.10.2020 року, було вирішено перейти до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився, судом про дату судового розгляду повідомлений належним чином, згідно відзиву просив в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що страховою компанією було виконано перед позивачем свій обов'язок за полісом і договором, та виплачено страхове відшкодування з огляду на те, що винними в аварії було визнано двох осіб, - в сумі 139810,88 грн., а також пеню в сумі 24285,10 грн. Крім того, в зв'язку із тим, що заяву про виплату матеріального збитку страховою компанією було отримано лише 27.05.2020 року, то на підставі страхових актів від 19.05.2020 р. та від 27.05.2020 р., позивачу були виплачені суми в розмірі 100000,00 грн. та 39810,88 грн., відповідно, а відтак відсутні підстави для стягнення зі страхової компанії пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Суд, вислухавши пояснення сторіни позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
11.04.2019 року близько 16-30 год. в м. Києві по вул. Вишгородській, 67 сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «Хонда» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на належний позивачу автомобіль «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 . Причиною наїзду став пішохід ОСОБА_3 , який переходив проїзну частину поза межами пішохідного переходу.
ОСОБА_2 застрахував свою відповідальність в ПрАТ «СК «Уніка» згідно полісу № АК/9057668 від 05.05.2018 р. та договору добровільного страхування № 030131/4409/1000345 із загальним розміром страхової суми 300000,00 грн. за шкоду заподіяну майну потерпілих.
15.04.2019 року власник автомобіля «Хонда» д.н.з. НОМЕР_2 подала до ПрАТ «СК «Уніка» заяву про подію, що має ознаки страхового випадку.
15.04.2019 р. ОСОБА_2 подав до ПрАТ «СК «Уніка» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі № 758/10702/19, водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 було визнано винними у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Позивач вказує, що ним 17.04.2019 року було подано до страхової компанії заяву про виплату страхового відшкодування, однак, копія зазначеного документа в матеріалах справи відсутня, натомість, міститься пам'ятка клієнта, надана стороною позивача, відповідно до якої було вказано, що 17.04.2019 року страховій компанії було подано заяву про виплату страхового відшкодування, яка, на думку суду, не є достатнім доказом, який свідчить та фіксує дату звернення позивача до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування.
Відповідачем надано копії документів страхової справи, відповідно до яких було встановлено, що 26.05.2020 року позивач звернувся до ПрАТ «СК «Уніка» із заявою, до якої приєднав заяву про виплату страхового відшкодування, а також страховою компанією було надано заяву позивача про виплату страхового відшкодування від 15.05.2020 року.
Відповідно до страхового акту/наказу № 00297601 від 19.05.2020 року, було вирішено на підставі цього акту та полісу РСЦПВВНТЗ № АК/9057668 виплатити позивачу страхове відшкодування в сумі 100000,00 грн.
Відповідно до страхового акту/наказу № 00355753 від 27.05.2020 р., було вирішено на підставі цього акту та полісу № 030131/4409/1000345 виплатити позивачу страхове відшкодування в сумі 39810,88 грн.
22.06.2020 року позивачу було сплачено страховою компанією суму в розмірі 100000,00 грн. та суму в розмірі 39810,88 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.
Із листа ПрАТ «СК «Уніка» від 24.06.2020 року № 2354 вбачається, що позивачу було повідомлено про те, що розмір пошкодженого автомобіля «Мерседес» д.н.з. НОМЕР_1 було розраховано на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ № 11109 від 23.05.2019 р., складеного ТОВ «ЕК «Фаворит». Згідно звіту, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та ПДВ становить 279621,75 грн. З огляду на те, що винними в аварії було визнано двох осіб, розмір страхового відшкодування за кожну із таких осіб визначено шляхом поділу заподіяної шкоди на кількість таких осіб, а тому розмір збитку, який підлягає сплаті позивачу, - становить суму в розмірі 139810,88 грн.
Крім того, позивачем зазначено та підтверджено стороною відповідача те, що 14.08.2020 року ПрАТ «СК «Уніка» було добровільно сплачено на користь ОСОБА_1 суму пені в розмірі 24285,10 грн., однак, документальних доказів наведеному матеріали справи не містять.
Позивач вказує, що, виплативши лише половину суми страхового відшкодування, відповідач порушив вимоги закону, а сторона відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, вказувала на те, що в аварії було визнано винними двох осіб, а відтак страховою компанією було правомірно виплачено позивачу лише половину завданих збитків.
Суд, перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень відповідача, приймає до уваги те, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Основні ознаки джерела підвищеної небезпеки також наведено у пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Тобто правила статей 1187, 1188 ЦК України діють тільки тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкта, завдяки яким діяльність з ними визнається джерелом підвищеної небезпеки.
При цьому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (частина перша статті 1188 ЦК України).
У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України.
Відповідно до положень частини другої статті 1188 ЦК України, іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини.
Тобто, за змістом цієї норми, обов'язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них, якщо не доведуть, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Суд при вирішенні даного спору приймає до уваги те, що винними у завданні позивачу шкоду є водій автомобіля «Хонда» д.н.з. НОМЕР_2 , відповідальність якого була застрахована ПрАТ «СК «Уніка» та пішохід ОСОБА_3 , відповідальність якого згідно закону застрахована бути не може.
Частиною першою статті 1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК України).
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Відтак, положення пункту 36.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосування не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пасажира не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (абзац перший пункту 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений у статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (пункт 37.2 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Здійснюючи виплату страхового у меншому розмірі, ПрАТ «СТ «Уніка» повідомило позивача про зменшення розміру страхового відшкодування.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 979 ЦК України, договір страхування є правовідношенням, в якому страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак, таке правовідношення є грошовим зобов'язанням.
Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, суд вважає, що в даному випадку страховик безпідставно зменшив розмір страхового відшкодування, оскільки, позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх винних у скоєнні ДТП осіб, так і від будь-кого з них окремо.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що неправильне застосування відповідачем норм Закону №1961-IV призвело до порушення прав позивача та отримання, останнім, відшкодування шкоди не в повному розмірі, а тому суд вважає, що позовна вимога про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування в розмірі 139810,88 грн. підлягає задоволенню.
В частині позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат слід зазначити наступне.
Відповідно до пункту 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення щодо виплати страхового відшкодування.
Стаття 36 Закону № 1961-IV встановлює певний порядок прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати, зокрема: - страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку; - у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ); - уразі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК).
Пунктом 21 цієї ж постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).
Як вже зазначалось вище, позивач вказував, що звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування 17.04.2019 року, однак, достатніх доказів наведеним твердженням матеріали справи не містять, а наявна в матеріалах справи пам'ятка клієнта, надана стороною позивача переконливо про дату звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, - не свідчить.
Разом з тим, стороною відповідача було надано суду заяву позивача про виплату страхового відшкодування від 15.05.2020 року та заяву позивача від 26.05.2020 року, до якої в додатку було долучено заяву про вирлату страхового відшкодування.
19.05.2020 року та 27.05.2020 року відповідачем були затверджені страхові акти/накази про виплату позивачу суми в розмірі 100000,00 грн. та суми в розмірі 39810,88 грн.
22.06.2020 року зазначені суми були перераховані позивачу, що підтверджено, останнім, в ході розгляду справи.
З будь-якими клопотаннями, зокрема, після отримання відзиву на позов з додатками, про витребування доказів на підтвердження дати звернення позивача до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, сторона позивача до суду не зверталась.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача достатніми доказами не доведено подання заяви страховику саме 17.04.2019 року, а відповідачем надані докази подання відповідних заяв лише в травні 2020 року, а відтак визначений законом 90 денний строк з моменту подання заяви про виплату страхового відшкодування як на час виплати частини страхового відшкодування (22.06.2020 р.), так і на час звернення позивача із позовом (17.07.2020 р.), - не сплинув, в зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування та сплати страховою компанією пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід розподілити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 22, 25, 27, 34, 36 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 525, 526, 530, 625, 1187 ЦК України, ст. ст. 4, 11, 12, 13, 62, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 невиплачену суму страхового відшкодування в розмірі 139810 (сто тридцять дев'ять тисяч вісімсот десять) грн. 88 коп.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1398 (одна тисяча триста дев'яносто вісім) грн. 09 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення.
Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Н.П. Чередніченко