Справа № 752/9883/19
Провадження № 2/752/975/21
Іменем України
02.02.2021 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору про поділ спільного сумісного майна подружжя та витребування майна, -
в травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив суд розірвати договір про поділ спільного майна подружжя, укладений 04.06.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 511; витребувати у ОСОБА_3 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_4 Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_4 та Ѕ частину нежилих приміщень з 1 по № 9 (групи приміщень № 255) в офісі за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину машиномісця АДРЕСА_4 та на Ѕ частину нежилих приміщень з 1 по № 9 (групи приміщень № 255) в офісі за адресою: АДРЕСА_3 .
В обгрунтування позову зазначено, що із 23.11.2001 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2016 р. у справі № 752/10398/15-ц. В період перебування в шлюбі у сторін народились діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після припинення шлюбних відносин, між ними, як батьками їх неповнолітніх дітей була досягнута домовленість, що мати і діти залишаються проживати в квартирі АДРЕСА_1 , яка була придбана в сій час для сім'ї. 04.06.2015 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про поділ спільного сумісного майна подружжя, який був посвідчений нотаріально. За умовами цього договору ОСОБА_2 отримала в особисту приватну власність: квартиру АДРЕСА_1 ; машиномісце АДРЕСА_4 ; нежилі приміщення з 1 по № 9 (групи приміщень № 255) в офісі за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 . За умовами цього договору ОСОБА_1 отримав в особисту приватну власність корпоративні права та частку у статутному капіталі ТОВ «Вітера Україна» (ідентифікаційний код 34575942) в розмірі внеску 6000000 (шість мільйонів) грн., що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства. Позивач вказує, що при здійсненні поділу спільного майна подружжя позивач фактично відступив від рівності часток, керуючись при цьому тим, що він залишає у власності дружини майно з метою створення, останньою, гідних умов для проживання та утримання спільних дітей. В пункті 12 укладеного між сторонами договору, ОСОБА_2 заявила, що у випадку продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 255)-офіс, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (літера А), а також квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані та проживають спільні неповнолітні діти, ОСОБА_2 зобов'язувалась забезпечити дітям належні умови проживання та користування іншим належним позивачу нерухомим майном, а також отримати письмову згоду на продаж від батька дітей ОСОБА_1 до моменту продажу. Однак, після укладення договору про поділ майна подружжя відбулась істотна зміна обставин, якими ОСОБА_1 керувався при укладенні договору про поділ майна подружжя. Так, із січня 2015 року по 09.07.2015 р. відповідач ОСОБА_2 проживала разом з неповнолітніми дітьми в квартирі АДРЕСА_1 , однак, із 09.07.2015 року і на даний час діти проживають разом із батьком - позивачем в орендованій ним квартирі за адресою: АДРЕСА_5 ., який опікується ними без участі матері. Остання, вихованням та утримуванням дітей не займається, в зв'язку з чим, за рішенням суду із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти. Крім того, ОСОБА_2 всупереч взятих на себе зобов'язань порушує права дітей та 23.03.2016 року зняла їх з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 з наступним проведенням реєстрації їх нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_6 в будинок, який їй не належить. 07 квітня 2016 року ОСОБА_2 подарувала вищевказану квартиру своєму батьку ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 28 вересня 2016 року ОСОБА_2 подарувала нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 255) - офіс за адресою: АДРЕСА_3 (літера А) своїй матері ОСОБА_4 . Також відповідач продала легковий автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 . Позивач вважає, що вказані дії щодо продажу нерухомого майна були здійснені із порушенням інтересів дітей, які зобов'язалась виконувати відповідач в пункті 12 спірного договору. Враховуючи дії відповідача, позивач вважає, що обставини, за яких ним укладався договір з істотним порушенням дисбалансу у поділі спільної сумісної власності змінились настільки, що наявні підстави для його розірвання в порядку ст. 652 ЦК України, в зв'язку з чим він вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_7 від 27.05.2019 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_7 від 29.08.2019 року, в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову було відмовлено.
В зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_7 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 03.06.2020 року, справу було повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю Чередніченко Н.П.
До суду від представника відповідачів надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідачів просить відмовити в задоволенні позову, оскільки, спірний договір не порушує принцип рівності прав подружжя на майно, придбане в період шлюбу, права позивача при його укладенні порушені не були. Крім того, умовами договору не було досягнуто домовленостей та не визначено умови утримання та проживання спільних дітей, а лише визначено правовий режим спільно нажитого майна сторін. Відчуження квартири ОСОБА_2 не погіршено умови проживання дітей, оскільки, на дату укладення договору про відчуження діти проживали разом із батьком, де були створені всі належні умови. Також той факт, що діти були зареєстровані в будинку, який належить на праві власності їх бабусі також не свідчить про погіршення умов проживання дітей. Відповідач вказує, що доказів, які б свідчили, що спірний договір будь-яким чином призвів до порушення інтересів дітей немає, як і відсутні докази наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, які б давали можливість розірвати спірний договір. В частині позовних вимог про витребування майна та визнання права власності, то на момент відчуження ОСОБА_2 майна, останнє, було її особистою власністю, жодних заборон та арештів на це майно не було, а тому відповідач законно скористалась своїм правом на вільне розпорядження майном. Крім того, наслідками розірвання договору не може бути витребування майна у його добросовісних набувачів на користь позивача, за яким спірне майно ніколи не було зареєстроване. Також стороною відповідачів було зазначено про пропуск позивачем строків позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.11.2020 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні просила позов задовольнити з викладених в ньому підстав.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на підстави, які викладені у відзиві на позов, одночасно, вказавши на пропуск позивачем строків позовної давності.
Інші відповідачі в судове засідання не з"явилися. Судом про дату судового розглдяу повідомлялися належним чином .
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 23.11.2001 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28.01.2016 р. у справі № 752/10398/15-ц.
В період перебування в шлюбі у сторін народились діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
04.06.2015 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про поділ спільного сумісного майна подружжя, який був посвідчений нотаріально.
За умовами цього договору ОСОБА_2 отримала в особисту приватну власність: квартиру АДРЕСА_1 ; машиномісце АДРЕСА_4 ; нежилі приміщення з 1 по № 9 (групи приміщень № 255) в офісі за адресою: АДРЕСА_3 ; автомобіль марки Land Rover, модель Range Rover, 2013 року випуску д.н.з. НОМЕР_2 .
За умовами цього договору ОСОБА_1 отримав в особисту приватну власність корпоративні права та частка у статутному капіталі ТОВ «Вітера Україна» (ідентифікаційний код 34575942) в розмірі внеску 6000000 (шість мільйонів) грн., що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства.
В пункті 12 укладеного між сторонами договору, ОСОБА_2 заявила, що у випадку продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 255)-офіс, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (літера А), а також квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані та проживають спільні неповнолітні діти, ОСОБА_2 зобов'язувалась забезпечити дітям належні умови проживання та користування іншим належним позивачу нерухомим майном, а також отримати письмову згоду на продаж від батька дітей ОСОБА_1 до моменту продажу.
З січня 2015 року по 09.07.2015 р. відповідач ОСОБА_2 проживала разом з неповнолітніми дітьми в квартирі АДРЕСА_1 .
Однак, із 09.07.2015 року діти проживають разом з батьком - позивачем у справі, який виховує та забезпечує дітей матеріально в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_5 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.10.2015 року у справі № 752/12795/15-ц, було визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.05.2016 року, залишену без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.07.2016 р.н., - рішення Голосіївського районного суду м Києва від 13.10.2015 року було залишено без змін.
З мотивувальних частин зазначених рішень вбачається, що діти бажають проживати разом із батьком та наголошують на неможливість їх роз'єднання.
23.03.2016 року ОСОБА_2 зняла з реєстраційного обліку неповнолітніх дочок в квартири АДРЕСА_1 з наступним проведенням їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_6 , в будинок, якій не належить їй на праві власності.
07.04.2016 року ОСОБА_2 подарувала квартиру своєму батьку ОСОБА_3 , а 28.09.2016 року подарувала своїй матері ОСОБА_4 машиномісце машиномісце АДРЕСА_4 ; нежилі приміщення з 1 по № 9 (групи приміщень № 255) в офісі за адресою: АДРЕСА_3 .
Попереднього дозволу на відчуження квартири АДРЕСА_1 , в якій мало забезпечуватись проживання неповнолітніх дітей, Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державна адміністрація та позивач у справі не надавали.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12.04.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.07.2016 року, було надано дозвіл ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд за межі території України малолітньої ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 без згоди і супроводу ОСОБА_2 для відпочину та оздоровлення.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.03.2017 року у справі № 752/1983/16-ц, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в розмірі 1/3 частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із 08.02.2016 р.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.03.2019 року, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дочок за період із 01.02.2017 р. по 31.12.2017 р. в розмірі 26693,00 грн.
Крім того, судом встановлено, що в провадженні суду перебувала справа № 752/18987/16-ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 03.04.2018 року, залишеною без змін постановою Верховного суду від 31.10.2018 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про поділ спільного майна подружжя, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, було відмовлено.
З мотивувальних частин вказаних рішень вбачається, що, укладаючи договір про поділ майна подружжя сторони визначили частки кожного у спільному сумісному майні, позивач підписуючи договір погодився з його умовами.
Судом констатовано, що відповідачем при відчуженні спірного майна не було порушено майнові права її спільних дітей з позивачем.
Так, умови договору про поділ спільного сумісного майна подружжя не передбачають умови, що спільні діти будуть проживати з матір'ю.
На час укладення спірного договору спільні діти проживали з позивачем, що сторонами не заперечувалося, а тому ОСОБА_2 при відчуженні нерухомого майна не потрібно було отримувати дозвіл Служби у справах дітей Печерської РДА в м. Києві.
Жодна норма чинного законодавства України, яка регулює відносини права власності подружжя не передбачає необхідність при поділі майна власників, за домовленістю сторін, встановлювати умови щодо місця проживання дітей, оскільки, фактично у зв'язку з існуванням шлюбних відносин між чоловіком та дружиною діти такого подружжя не набувають прав та обов'язків співвласників щодо майна, набутого подружжям, а тому договір про поділ майна подружжя стосується виключно поділу майна між співвласниками з наступним виникненням прав власності (володіння, користування, розпорядження).
Договір про проживання та утримання дітей подружжя є іншим за своєю правою природою.
Таким чином, умовами договору про поділ спільного сумісного майна подружжя та сторонами такого договору не було досягнуто домовленостей та не визначено умови утримання та проживання спільних дітей, а лише визначено правовий режим спільного майна подружжя.
При укладенні спірного договору, обтяження з приводу арешту майна не існувало, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16.11.2015 року, від 16.11.2015 року .
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстнції дійшов до висновку, що договір про поділ спільного сумісного майна подружжя від 04.06.2015 року відповідає вимогам чинного законодавства, а підстави для визнання його недійсним відсутні.
В травні 2019 року позивачем було пред'явлено вимогу про розірвання договору про поділ спільного майна подружжя від 04.06.2015 року, в обгрунтування якої позивач вказує, що при здійсненні поділу спільного майна подружжя позивач фактично відступив від рівності часток, керуючись при цьому тим, що він залишає у власності дружини майно з метою створення останньою гідних умов для проживання та утримання спільних дітей. Враховуючи дії відповідача, позивач вважає, що обставини, за яких ним укладався договір з істотним порушенням дисбалансу у поділі спільної сумісної власності змінились настільки, що наявні підстави для його розірвання, в порядку ст. 652 ЦК України, в зв'язку з чим він вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Заперечуючи проти позовних вимог сторона відповідачів вказувала, зокрема, на те, що підстави, передбачені ст. 652 ЦК України для розірвання договору відсутні та позивачем не доведені, а відтак позов задоволенню не підлягає.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Виходячи із аналізу наведених вимог ст. 652 ЦК України, позбавлення заінтересованої сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору, поширюється виключно на позитивний ефект від укладення такого договору, пов'язаний із його виконанням, а не на весь майновий стан сторони договору.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На думку суду, враховуючи те, що за умовами спірного договору сторони за спільною згодою здійснили поділ майна, придбаного ними за час перебування у шлюбі, підстави недійсності, останнього, відсутні, та вказаним договором не закріплено умови утримання та проживання спільних дітей сторін, а тому доводи позивача в даному випадку про істотну зміну обставин та необхідність розварння договору, - не ґрунтуються на вимогах закону і відхиляються судом.
Крім того, слід зазначити про те, що стороною позивача не доведено, а судом не встановлено, що виконання договору порушило співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
Посилання позивача на те, що відповідачем було порушено умови спірного договору при укладенні договорів, за якими було відчужено майно, оскільки, він не надавав письмову згоду на це, що прямо передбаченого п. 12 спірного договору, а відтак договір слід розірвати, суд до уваги не приймає, оскільки, наведена обставина за відсутності інших обов'язкових умов для розірвання договору, передбачених ст. 625 ЦК України, не є достатніми для розірвання спірного договору, яким за спільною згодою сторонами було здійснено поділ майна.
Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку про наявність істотних обставин, які є підставою для розірвання спірного договору в розумінні положень ст. 652 ЦК України, а тому в задоволенні позову в частині розірвання договору про поділ спільного майна подружжя слід відмовити.
З огляду на те, що позовні вимоги про витребування майна та визнання права власності є похідними від первісної вимоги про розірвання договору, яка задоволенню не підлягає, а відтак в задоволенні зазначених вимоги слід також відмовити.
З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову по суті, пред'явлених позовних вимог, а відтак клопотання сторони відповідачів про застосування строків позовної давності судом не вирішувалось.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 354-356 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору про поділ спільного сумісного майна подружжя та витребування майна, - відмовити.
Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий Н.П. Чередніченко