Справа № 752/5868/17
Провадження № 2/752/2219/21
Іменем України
03.02.2021 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі головуючого по справі судді - Мазур Ю.Ю.
за участю секретаря - Воробйова І.О.
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У березні 2017 позивач, в особі представника, звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19.02.2013 року в розмірі 38331,96 грн. та стягнути судовий збір в розмірі 1600,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву б/н від 19.02.2013 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості, яка станом 28.02.2017 року складає 38331,96 грн., оскільки позичальником не виконується зобов'язання щодо погашення кредитного договору на умовах, які викладені у кредитному договорі №б/н від 19.02.2013 року, що призвело до утворення заборгованості.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05.12.2017, позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.02.2013 року у розмірі 38331,96 грн, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 1600,00 грн.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила переглянути заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.12.2017 по справі № 752/5868/17 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.02.2013.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.02.2020, визнано поважними причини пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено; скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05.12.2017 по цивільній справі № 752/5868/17, за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіта призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи в судове засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача. Окрім того, в заяві представник позивача просить застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позову.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Частиною першою статті 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною другою статті 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
На підтвердження того, що між банком і ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту, позивачем приєднано до матеріалів справи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (яка разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять договір про надання банківських послуг) від 19.02.2013 року.
Однак, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст.267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як роз'яснив Верховний Суд України в правовій позиції, висловленій в постанові №6-14цс14 від 19 березня 2014 року, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Відповідно до анкети-заяви, за порушення позичальником термінів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, позичальник сплачує позивачу додатково пеню та штраф від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, розрахованого за кожен день прострочення платежу, починаючи з 56 календарного дня.
З розрахунку, наданого позивачем вбачається, що заборгованість у позичальника з'являється у травні 2013 року, а отже і з цього часу право позивача вважається порушеним, що і є початком перебігу строку позовної давності.
У постанові від 28.03.2018 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договору строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишився, і нарахованих згідно із ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.
Одночасно суд враховує, що дійсно частиною 1 статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Проте, визначений в Умовах та Правилах надання банківських послуг збільшений строк позовної давності не може бути застосований до наявних між сторонами правовідносин, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності, відповідно до положення частини першої статті 259 ЦК України.
А тому посилання представника позивача на те що відповідно до п.1.1.7.31 строк позовної давності збільшений до 50 років, не може бути взятий до уваги.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року (№61-560св17).
За таких обставин, оскільки позивачем заявлено позов після спливу позовної давності, у відповідності до вимог ч.5 ст.267 ЦПК України не наведено перед судом обґрунтованих доводів про поважність причин пропуску трирічного строку на звернення до суду, а також про наявність обставин зупинення, переривання, чи досягнутої домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позову, у відповідності до ст.141 ЦПК України, у суду відсутні підстави для покладення на відповідача судових витрат.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ю.Ю.Мазур