Справа № 522/9110/18
Провадження № 2/522/790/21
29 січня 2021 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.
за участю секретаря - Звонецької І.М.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (за правонаступництвом - ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. про визнання договору дарування недійсним,-
Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Бучко О.С. 24.05.2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири у АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла донька позивачки та третьої особи - ОСОБА_4 , яка за життя була одружена з відповідачем - ОСОБА_3 .. Як підставу для звернення до суду в позові зазначене, що наступного дня після смерті доньки ОСОБА_4 , тобто 12.06.2017 року, ОСОБА_3 шляхом погрози того, що не поховає її належним чином, а зробить кремацію, скориставшись важким психологічним станом батьків після смерті доньки, похилим віком, станом здоров'я, примусив позивача оформити у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. договір дарування квартири АДРЕСА_2 .
В позовній заяві правовими підставами визнання договору недійсним одночасно зазначені порушення вимог Цивільного кодексу України, а саме ч.1 ст. 231, ч.1 ст.233 ЦК України та вказане на невідповідність волевиявлення учасника правочину ОСОБА_1 її внутрішній волі на відчуження квартири.
Ухвалою суду від 07.06.2018 року провадження по справі відкрито із призначенням підготовчого засідання.
23 січня 2019 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. про визнання договору дарування недійсним - залишено без розгляду.
31 липня 2019 року постановою Одеського Апеляційного суду апеляційну подану адвокатом позивача ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка померла. Ухвалою суду від 03 жовтня 2019 року зупинене провадження по справі.
Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року провадження по справі було поновлено, у якості правонаступника позивачки залучено її чоловіка ОСОБА_2 , що виключало його подальшу участь у справі в якості третьої особи, у зв'язку з тим, що його права як третьої особи щодо однієї із сторін, на які може вплинути рішення суду захищені його статусом по справі як спадкоємця та правонаступника позивачки ОСОБА_1 в даній справі.
В судове засідання правонаступник позивачки та його представник з'явились, на задоволенні позову наполягали, неодноразово надали пояснення у судовому засіданні та відповіли на запитання сторони відповідача та суду.
Правонаступник позивача - ОСОБА_2 за власним бажанням надав суду свідчення у якості свідка, які судом визнаються такими, що мають внутрішні протиріччя, а також з його ж поясненнями по справі у якості сторони.
Так, правонаступник позивача ОСОБА_2 вказав, що до смерті доньки відповідач «агітував» їх з дружиною підписати якийсь договір та повіз до нотаріуса мужчини на вул. Пушкінську або Малу Арнаутську, але нотаріус відмовився пославшись, що це підсудна справа. Наступного дня після смерті доньки, відповідач повіз його та ОСОБА_1 на кладовище показати, де вона буде похована. Підтвердив, що місце на кладовищі йому сподобалося, тому вони попросили, щоб він і їх тут поховав біля доньки, надав йому 5000 тисяч доларів. З кладовища відповідач повіз їх з ОСОБА_1 до нотаріуса Марченко А.М., де «все» уже було заготовлено, та сказав, що це все треба підписати для поховання. Наполягав, що вони з дружиною не бажали підписувати будь-які угоди, но бажали, щоб він поховав доньку, тому все підписали. Після чого, він надав відповідачу документи для оплати за квартиру, де вони проживали з дружиною. Відповідач взяв ці документи, але далі не приносив, та сказав, що забув їх, тому він вдарив його палкою по голові. Після чого відповідач заявив що вони з дружиною бомжі, які помруть на вокзалі, та погрожував спалити їх як мусор.
З приводу спірної квартири підтвердив, що донька з відповідачем проживали в ній після вступу в шлюб в 2002 році, але він сам в тій квартирі не був. Потім, через рік або два донька приїхала до нього та попросила купити їй цю квартиру, в якій вони жили. Наполягав, що в нього вже була квартира, яку він сам собі купив в Полуничному провулку, крім того машина та магазин були також на нього оформлені і тому він вирішив, що купувати та оформляти на себе ще квартиру не буде. Тому сказав своїй дружині, ОСОБА_1 , бери гроші 30 тисяч доларів США і купи собі квартиру, не хай вони там живуть. Гроші на придбання квартири з дружиною були спільні, вона поїхала та купила квартиру, але він там не був присутній, не знає, що там було та які документи підписували. Підтвердив що вони з дружиною там ніколи не проживали.
Між тим, в ході судових засідань також поясняв, що донька приїхала до нього та запропонувала йому купити собі спірну квартиру, в який буде жити вона з відповідачем ОСОБА_3 , тому що їм не було де жити, та що він саме донці давав тридцять тисяч доларів. Окрім того, поясняв, що квартиру він купив для себе з дружиною, щоб проживати біля берега моря, но поки там проживала донька з зятем.
Зазначив, що гроші на придбання спірної квартири мав від особистої підприємницької торгівлі в магазині, але до того заробив, коли працював завідуючим підсобного господарства в Єреміївці, також мав транспортне підприємство, возив ракети до Афганістану. Хоча, також зазначав що спірну квартиру він придбав на гроші від продажі належної йому квартири в АДРЕСА_3 .
Наполягав, що у нотаріуса ОСОБА_5 ніякого договору дарування його дружина ОСОБА_1 не оформлювала, вони вважали, що їх привезли до нотаріуса оформити поховання доньки, а потім і їх біля неї. Пояснив, що у нотаріусів ніколи в житті ні він ні дружина не були. Нотаріус ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_3 їх обдурив, їм не було відомо, що вони з дружиною ОСОБА_1 підписували, вони нічого не читали, а підписати там де їм вказали в документах. Зазначив, що його дружина ОСОБА_1 під час підписання спірного договору взагалі нічого не розуміла, тому як хворіла на хворобу ОСОБА_6 . Наполягав, що відповідач змусив дружину підписати спірний договір та його інші угоди, шляхом погроз у присутності нотаріуса, що доньку спалять як сміття а не поховають.
Водночас, ОСОБА_2 зазначив, що коли його дружина ОСОБА_1 подавала позов по даній справі в червні 2018 року їй все роз'яснили і вона підписала позов, але розум вона не мала ніколи. Про заповіт, який ОСОБА_1 склала в день придбання спірної квартири і яким заповідала спірну квартиру доньці ОСОБА_4 , повідомив що це фальшивка, і вона нічого не підписувала без нього.
Стверджував, що відповідач поїв в лікарні його доньку наркотичними напоями з маку та коноплі, які він вирощує у себе на дачі, у зв'язку з чим, він після смерті доньки звертався до поліції із заявою про отруєння. Донька хворіла на рак, але від чого вона померла йому не відомо. Повідомив, що відповідача він ніколи не боявся, в нього дійсно виник конфлікт з останнім після смерті доньки, з приводу того що останній не приніс квитанції за квартиру, внаслідок чого він його ударив.
На запитання суду на останньому судовому засіданні відповів, що спірна квартира в якій він ніколи не проживав йому потрібна, щоб він мав можливість зареєструватись де небудь.
На запитання суду, на останньому судовому засіданні, щодо остаточного встановлення правових підстав позову, представник правонаступника позивача - адвокат Чебаненко О.А. вказала, що спірна угода дарування була укладена саме під впливом тяжкої обставини, але в зв'язку з тим, що суд повинен встановити всі обставини за яких було укладення договір, сторона позивача весь час посилалась на всі події, що відбувалось між сторонами, зокрема на наявний тиск. Просила задовольнити позовні вимоги на підставі ст. 233 ЦК України, вчинення правочину під впливом тяжкої обставини, між тим зазначивши, що: « ОСОБА_1 розуміла що вона укладає, але діяла не добровільно».
Суд звертає увагу, що вказані вище пояснення адвоката Чебаненко О.А. мають протиріччя з вказаними вище поясненнями та показаннями ОСОБА_2 .
Відповідач надав суду Відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти зазначених в позові обставин, вказував що вони не відповідають дійсності. Спірний договір дарування був укладений ОСОБА_1 на підставі свого справжнього вільного волевиявлення, тобто за відсутністю, як впливу психічного тиску, так і будь-яких тяжких обставини і вкрай невигідних умов для останньої.
Відповідач вказав, що спірна квартира в якій вони проживали з 2002 року, фактично належала йому та його дружині та придбана за їх кошти. В спірній квартирі він проживає постійно по теперішній час. Спірна угода дарування була погоджена з ОСОБА_1 ще за життя її доньки ОСОБА_7 , а після того, коли стан її здоров'я погіршився та остання фактично готувалася до смерті. Тобто укладення спірної угоди не пов'язана з її смертю, а стала бажанням ОСОБА_7 до смерті та волею ОСОБА_1 , що підтверджується письмовими доказами, просив суд в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В судове засідання відповідач та його представник з'явилися позовні вимоги не визнали, вважали їх необґрунтованими, недоведеними.
Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_3 , позов не визнав, показав суду, що на прохання його дружини ОСОБА_8 , ще до того як вона потрапила у лікарню, в зв'язку з погіршенням стану її здоров'я, та далі під час знаходження у лікарні, позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 , погодилися, щоб все належне ним подружнє майно, в тому числі і автомобіль, яке вони оформляли на батька та мати його дружини ОСОБА_4 , оформити на нього.
Тому 12.06.2017 р. наступного дня після смерті ОСОБА_7 , її батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 , знаючи, що це сімейне майно відповідача та ОСОБА_7 , добровільно на підставі свого власного волевиявлення оформили нотаріальну довіреність на розпорядження вказаним автомобілем та уклав з ним договір довічного утримання, а ОСОБА_1 подарувала спірну квартиру. Наполягав, що вказане переоформлення майна було останнею волею їх єдиної дочки ОСОБА_7 , яка ще за свого життя бажала переоформлення майна на відповідача, про що батьки знали та погодилися з цим.
На понеділок 12.06.2017 р., була з п'ятниці назначена дата укладення правочинів на все подружнє майно ОСОБА_9 у нотаріуса, при цьому ніхто не знав, що ОСОБА_7 помре 11.06.2017р.
Вказав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усвідомлювали, що це майно, та зокрема спірна квартира була придбана ним та його дружиною на спільні кошти. В свою чергу, ОСОБА_10 , на час придбання вказаного майна був пенсіонером, все своє життя працював робочим в нього ніколи не було коштів на його придбання.
В ході судового розгляду відповідач додатково засвідчив, що спірна квартира, дійсно за документами належала його тещі, матері його померлої дружини - ОСОБА_1 . З 2002 року, з моменту укладення шлюбу з ОСОБА_7 , він з дружиною орендували спірну квартиру і потім, в 2004 році, коли її поставили в продаж, купили її за спільні кошти подружжя і оформили на матір дружини. Оформлення вказаної спірної квартири на ОСОБА_1 було пов'язано з тим, що вони, як віруючі люди не приймали ідентифікаційних номерів, та щоб не мати в майбутньому проблемних питань з користуванням цією квартирою, оформили її на ОСОБА_1 .. Звернув увагу, що при оформленні квартири відразу був оформлений нотаріальний заповіт від ОСОБА_1 на ОСОБА_11 .. У цій квартирі з 2002 року відповідач проживав зі своєю дружиною по 2017 рік, коли вона померла. Зараз він проживає в ній самостійно. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніколи в спірній квартирі не проживали, а постійно проживали в своїй квартирі на АДРЕСА_4 .
Що стосується обставин угоди дарування по спірній квартирі, яка була нотаріально посвідчена 12 червня 2017 року, відповідач пояснив, коли його дружині ОСОБА_7 , що хворіла на рак 16 років, стало гірше, вона прийняла рішення переоформити квартиру на нього. В кінці березня 2017 року, ОСОБА_1 замовила, та отримала оцінку квартири, але в цей час відповідач з дружиною ОСОБА_7 проводив ремонт у їхньому магазині, тому переоформлення квартири затрималося. В кінці травня 2017 року його дружина ОСОБА_7 у вкрай важкому стані зі своєї хвороби була госпіталізована в онкологічну лікарню. Під час знаходження у лікарні ОСОБА_7 виявила бажання прискорити підготовку документів для переоформлення як спірної квартири, так і іншого майна їх подружжя.
9 червня 2017 року, у п'ятницю, у його дружини в лікарні був нотаріус. Нею був підписаний Договір дарування іншої квартири «від забудовника», яка була оформлена на неї. Після цього відповідач з батьками дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поїхали до нотаріуса в нотаріальну контору для укладення угод по решті його з дружиною майну, яке було зареєстровано на батьків. Там він отримав виписку з реєстру про право власності, а батьки подали документи нотаріусу для ознайомлення, перевірки і підготовки договорів для угоди. Нотаріус перевірив наявність документів і їх відповідність, а також виявив волю і побажання батьків. Для угоди потрібно було підготувати договори, тому угода була призначена на наступний робочий день, а саме на понеділок, 12 червня 2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина ОСОБА_7 померла.
12 червня 2017 року призначене нотаріусом оформлення угод по майну і зокрема по спірній квартирі не відкладали. Вдень він з батьками дружини зробили всі організаційні справи, перевіряли у похоронному агентстві як все організовано. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виявили бажання, щоб приміщення магазину було переоформлене договором довічного утримання, щоб він їх доглядав, оплачував комунальні послуги, регулярно їх відвідував, як і за життя їх доньки. Також хотіли, щоб він поховав їх поруч з їхньою дочкою. Вони хотіли щоб ці їх побажання були вказані в договорі і хотіли зробити це до похорону доньки, щоб виконати її останню волю.
В день оформлення нотаріальних угод, 12 червня 2017 року відповідач був в похоронному агентстві, вибрав все для похорону, хрест, труну, і все інше, що потрібно було. Потім з батьками дружини їздив на цвинтар, де похоронний Агент показував їм викопану вже могилу для поховання їх дочки і місця для їх захоронення, детально розповів про процедуру похорону. Потім, оскільки ще був час до угоди, він з батьками поїхав в центр надання адміністративних послуг, тому як ОСОБА_2 хотів, виписати померлу дочку, щоб не платити за неї комунальні послуги. Потім поїхали в ЗАГС, отримали свідоцтво про її смерть, необхідне для поховання. Також там отримали документ для отримання державної компенсації за похорон і після цього поїхали до нотаріуса.
На питання суду, чи була воля ОСОБА_1 переоформити на нього квартиру, на момент угоди і до угоди, відповідач пояснив, що з матір'ю його дружині у нього завжди були хороші стосунки, аж до її смерті, охарактеризував її як мирну, інтелігентну людину і, коли постало питання про переоформлення цієї квартири, яку вона ніколи не вважала своєю, вона сказала, що як дочка захоче, так і буде. Про відносини з батьком та його дружиною, пояснив, що відносини з ними були добрі на протязі 22 років їх знайомства.
Пояснив, що вони з дружиною ОСОБА_7 за традицією, щотижня приїжджали до її батьків, привозили продукти, прибирали, прали, постійно давали їм гроші, лікували в хороших лікарнях, коли вони хворіли, і всіляко дбали і доглядали за ними.
Вказав, що через 10 днів після смерті ОСОБА_8 , у нього з батьком стався конфлікт. На думку відповідача, це було пов'язано з тим, що з'явилися бажаючі на це майно, щоб оскаржити зазначені вище угоди. Це були ОСОБА_12 і дочка її ОСОБА_13 , які налаштували батька проти нього, запевнили ОСОБА_2 , що він, відповідач, отруїв ОСОБА_8 . ОСОБА_2 ще не міг змиритися зі смертю дочки, тому в той момент повірив цьому, побив його палицею, звинувачуючи його у вбивстві і погодився розірвати всі договори з ним. В цей час з'явилася ще одна бажаюча на майно, далека родичка, ОСОБА_14 . На думку відповідача вказані особи разом подали від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суд позови на оскарження усіх вказаних угод і написали в поліцію заяву про отруєння
ОСОБА_15 ході кримінального слідства було встановлено, що ОСОБА_8 померла від раку. Справа була закрита.
Також пояснив, що вказані особи ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , стали регулярно відвідувати батьків і, за наслідком чого ОСОБА_2 оформив на ОСОБА_16 заповіт на все їхнє майно.
Що стосується погроз батькам про те, що він, відповідач, «спалить» дружину ОСОБА_7 , а не поховає її в землю, якщо вони не переоформлять на нього майно, відповідач пояснив, що він одружився з віруючою людиною, якою є до цього дня, про що знає і заявляв у суді сам ОСОБА_2 , привів до віри і до християнської кончини їх дочку, тому не могло бути й мови про кремацію тіла померлої. Охарактеризував батька померлої дружини як мужню, вольову людину, який не мав страху перед ним, для якого такі загрози були б не дієві. Також додав, що у батьків були гроші, що сам батько заявляв в суді і вони могли б без нього, відповідача, поховати свою дочку. Відповідач вказує, що до моменту смерті дочки у них накопичилося з тих грошей, які вони з дружиною давали протягом свого спільного життя біля 20 000 доларів. Тобто, батьки могли поховати ОСОБА_8 без нього, відповідача, якщо б він не захотів поховати її по-християнськи.
Відповідач зазначив, що незважаючи на те, що ОСОБА_8 вмирала, вона говорила з усіма про організацію свого похорону, вона хотіла бути похованою на Таїровському кладовищі, хотіла білу труну, просила організувати хороші поминки для клієнтів їх магазину, для чого були відкладені конкретні кошти та передані її подругам, які допомогли. В обговореннях цих питань було багато людей, які відвідували ОСОБА_7 у лікарні, по черзі, кожен день, з ранку до вечора. Це були постійні клієнти з магазину, у якому був бізнес їх подружжя, знайомі, її подруги та його родичі.
На питання, чи згоден був ОСОБА_2 укласти з ним договір довічного утримання, передаючи йому магазин, як під час перебування його дружини в лікарні, так і після її смерті, відповідач пояснив, що магазин батькові ніколи не належав і на нього був оформлений формально. Це було в дев'яності роки, коли вони ще не були в шлюбі з ОСОБА_7 , але вели спільний бізнес, на батька оформили магазин та відкрили підприємницьку діяльність.
На питання про походження грошей на покупку спірної квартири, відповідач пояснює, що частина грошей була отримана від спільного бізнесу з дружиною і частину вони позичили у товариша подружжя - ОСОБА_18 , оскільки на момент термінового продажу квартири у них повної суми не було. Що стосується заяви ОСОБА_2 про те, що гроші на покупку квартири дав він, оскільки був підприємцем, відповідач пояснює, що батько дружини підприємницьку діяльність ніколи не вів, на момент угоди перебував на пенсії близько 20 років, що господарську діяльність у магазині з продажу імпортованих елітних жіночих речей займалися він з дружиною ОСОБА_11 .
Після того, як ОСОБА_7 стала себе погано почувати на весні 2017 року, то сказала ОСОБА_2 , що хоче все майно переоформити на свого чоловіка. Тоді перший раз ОСОБА_2 сказав, щоб було офіційно обумовлено, що він, відповідач буде батьків доглядати. Але ОСОБА_7 хотіла все переоформити договором дарування, про що у них було розбіжність з батьком, оскільки остання вважала, що тато не може диктувати свої умови з приводу майна, яке йому не належить.
Що стосується стану батьків після смерті дочки, відповідач пояснює, що вони перебували в розладнаному стані, але в абсолютно ясному розумі. Наступного дня після смерті доньки саме ОСОБА_2 наполягав зробити справи, які можна було перенести на інший день, а саме виписка померлої дочки і отримання документа на отримання державної компенсації на похорон.
За свідченням відповідача, їх ясний розум підтверджує і той факт, що вони також на наступний день після смерті дочки турбувалися про те, щоб бути похованими поруч з нею, для чого їздили на кладовище і для чого батько дружини дав йому, відповідачу, 5000 доларів на місця на «закритому» Таїровському кладовищі, з тих грошей, які вони з ОСОБА_7 давали їм на останній день. Відповідач також зазначив, що про ясний розум батьків на наступний день після смерті доньки свідчать самі умови договору довічного утримання, які вони просили додатково внести в договір, що підтвердив сам ОСОБА_2 на судовому засіданні.
Також відповідач підкреслює, що до нотаріуса батьки їхали з паспортами і ідентифікаційними кодами, оригіналами правовстановлюючих документів, що ніяк не могло бути випадковим, або під примусом чи за наслідком тяжких обставин. Відповідач абсолютно заперечував факт погроз і примусу, про які заявляє ОСОБА_2 , та звернув увагу, що сама ОСОБА_1 не тільки замовляла і отримувала оцінку спірної квартири для оформлення спірної угоди дарування, але замовляла і отримувала довідку форми номер один, ще за життя дочки.
На питання про те, чи говорила ОСОБА_1 що-небудь йому, відповідачу про те що, вона готує та подаватиме позов до суду при його спілкуванні з нею після смерті ОСОБА_7 відповідач пояснив, що остання, на його думку, не подавала і не підписувала позов, до того ж була вже дуже літня до моменту укладення договору, їй було 91 рік. В її родині так склалося, що вона не займалася господарством. Їх віковим лікуванням, оплатою комунальних послуг, приготуванням їжі і всім господарством займався чоловік. Після смерті доньки ОСОБА_7 , мати ОСОБА_1 швидко здала, вона ніколи на суді не говорила з приводу загроз з боку відповідача.
На питання, в яких стосунках він, відповідач, був зі свідком ОСОБА_17 , чи відвідувала вона його дружину ОСОБА_7 в лікарні, чи запрошувала вона її на свої похорони, як запрошувала всіх, хто приходив до неї, чи запрошували її батьки, чи була вона безпосереднім свідком спірної угоди 12 червня, яке відношення вона має до нього і їх сім'ї, відповідач пояснив, що познайомився з нею тільки через 40 днів після смерті ОСОБА_8 . Зазначив, що за 22 роки знайомства з ОСОБА_7 навіть не знав, що у них є така далека родичка, вона не була в лікарні і навіть не знала, що ОСОБА_19 там знаходиться і не знала, що ОСОБА_19 померла, потім не була на похороні, тому що її ніхто не покликав ( навіть батьки). Вона активно почала відвідувати батьків тільки після смерті ОСОБА_20 , постійно відвідує всі судові засідання та чекає у коридорі ОСОБА_2 .. Вона не була свідком ніяких обставин їх з дружиною життя, ніколи не була на жодному сімейному святі з батьками, все про що вона свідчить, вона чула тільки з вуст ОСОБА_2 .
На питання, в яких стосунках він, відповідач і його дружина були зі свідком ОСОБА_21 , відповідач пояснив, що вона була знайомою ОСОБА_7 з її більш молодих років, не була її подругою, відвідувала їх у спірній квартирі один раз на рік. Також ОСОБА_21 та її дочка ОСОБА_22 іноді заходили до ОСОБА_7 на роботу, іноді телефонували, але в лікарні ОСОБА_23 постійно не відвідували. Заходили до неї тільки 6 червня 2017 року, та в день смерті і, як свідчила сама ОСОБА_21 , говорила з вмираючою дружиною про майно. З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідок ОСОБА_21 була знайома тільки зовні, бачилася з ними тільки коли заходила в гості. Про те, що ОСОБА_7 потрапила в лікарню, ОСОБА_21 не повідомила ні сама ОСОБА_19 , ні її батьки. За всі роки його подружнього життя з ОСОБА_8 , ОСОБА_21 жодного разу не була на жодному їх з батьками святі, вона ніколи не зв'язувалася з батьками і вони не з нею. Після смерті ОСОБА_20 свідок ОСОБА_21 почала щодня відвідувати її батьків, скористалася їх станом, обмовила його, посварила з батьками, порушила за допомогою батька судову справу.
Третя особа приватний нотаріус Марченко А.М. надала до суду письмові пояснення від 07.08.2018 р., 11.09.2017 р. де вона зазначила, про те, що перед вчиненням нотаріальної дії нотаріус особисто спілкувалася із подружжям для виявлення їх дійсних намірів, та обсягу дієздатності. Ніяких сумнівів у їх намірах та обсязі дієздатності у нотаріуса не виникло. В наданих до суду поясненнях від 10.03.2020 року та 12.01.2021 року нотаріус зазначила, про те, що за практикою, що склалася роками, нею як приватним нотаріусом, завчасно, тобто напередодні перед посвідченням правочину витребовуються документи від осіб, що до неї звертаються, які є необхідні для їх вивчення та підготовки до правочину. Перед посвідченням правочину, вона особисто спілкувалась із сторонами правочину, для встановлення дійсних намірів, волевиявлення та роз'яснення правових наслідків укладення правочину. Ніяких сумнівів в їх намірах, волевиявленні та обсягу дієздатності щодо спірної угоди в неї - не виникло. Після ретельного вивчення документів, особистого спілкування із дарувальником, нею було напередодні призначено та потім посвідчено договір дарування саме 12 червня 2017 року. Правочин було посвідчено після узгодження усіх його умов та пунктів особисто із сторонами, яке тривало в її особистому кабінеті. Отже всі вищезазначені обставини підтверджуються відповідними підписами сторін під договором, та послідуючим його посвідченням нотаріусом.
Допитана у якості свідка приватний нотаріус Марченко А.М. показала суду що вона є особою неупередженою, підкорюється лише закону, покази в якості свідка не надає на користь будь якої сторони договору, та правонаступника, не представляє ні одну сторону. Про те, що за практикою яка в неї склалася роками, вона напередодні вчинення нотаріальної дії знайомиться з документами, виявляє волю сторін, правочину, виготовляє документі і потім вчиняє нотаріальні дії. В неї є практика спілкування з особами похилого віку. Наполягала на тому, що до нотаріуса звернулась саме родина, тобто особи які вели себе відповідно. Зазначила що ОСОБА_1 чітко розуміла що відбувається, вона сама особисто звернулась до нотаріуса за посвідченням угоди. Нотаріус виявила її волю, ніяких сумнівів в намірах сторін в неї не виникло. Більш того нотаріус попередила всі правові наслідки цього правочину, ретельно перевірила документи, виявила волю осіб, спілкувалась з ними. Зазначила про те, що всі правочини які вона посвідчила 12.06.2017 р. за участю сторін по даній справі скоріше за все були на користь подружжя батьків, а не їх зятя, тому що вона перш за все хвилювалась за похилий вік осіб які до неї звернулось з бажанням укласти угоди.
Нотаріус показала, що сторони, зокрема ОСОБА_1 , не виявляли будь-яким чином бажання перенести призначену їм на ІНФОРМАЦІЯ_3 угоду через ту обставину, що напередодні померла її донька, яка була хвора на онкологічне захворювання. Сторони приїхали до неї в офіс з оригіналами документів для вчинення правочину в призначений час, під час спілкування у нотаріуса не виникло сумнівів ні в родині, ні в їх волі, ні в документах. Нотаріус додала, що з ОСОБА_2 вона знайома раніше, вони спілкувались, він в неї консультувався та був клієнтом. Вказала, що він особисто надиктував їй додаткові умови до договору довічного утримання. Нотаріус додала, що ОСОБА_2 не був присутній в кабінеті при укладені договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Сторони спірної угоди, не зважаючи на смерть доньки, були в нормальному стані для вчинення нотаріальних дій, та підтвердили свою волю на вчинення, ніяких погроз з боку відповідача до ОСОБА_1 та її правонаступника ОСОБА_2 в її присутності не було. На запитання, підтвердила, що якщо договір дарування був посвідчений 12 червня 2017 року, то це означає, що його посвідчення було призначено нею напередодні. Відповідь на питання в який саме день вона призначила сторонам посвідчення договору дарування на 12 червня 2017 року, нотаріус вважала, що не має право надавати у зв'язку з тим, що це питання пов'язане з укладанням інших правочинів сторонами, свідчення щодо яких вона не має право надавати.
Заслухавши пояснення та свідчення сторін та їх представників, пояснення та свідчення третьої особи ОСОБА_5 , показання свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , дослідивши матеріали справи, як окремо так і в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла донька позивачки ОСОБА_1 та правонаступника по справі ОСОБА_2 та дружина відповідача ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 29.06.2017 р. виданого повторно серія НОМЕР_1 , свідоцтвом про шлюб з ОСОБА_3 , (серії НОМЕР_2 шлюб укладено 14.09.2002 року).
12.06.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох житлових кімнат, заг. площею 44,4 м.кв., житловою площею 30,3 кв.м. та зареєстровано в реєстрі № 1135. Право власника дарувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджувалось договором дарування від 04.08.2004 р. та зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН».
ОСОБА_4 похована 13 червня 2017 року на ділянці 346, лінія 19, могила 23 кладовища «Новоміське» згідно довідки КП «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» Одеської міської ради №302 від 21.07.2017 р.
Зі змісту спірного договору дарування, судом встановлено що сторони були попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочину вимог закону, усвідомлювали природу цього правочину та значення своїх дій, перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, діяли добровільно, за відсутності будь якого примусу як фізичного, так і психічного уклали договір про таке, дарувальник безоплатно передав у власність ОСОБА_3 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_5 , яка в цілому складається з двох житлових кімнат, загальною площею 44,4 кв.м., житловою площею 30,3 кв.м.
Згідно з п. 12 вказаного договору сторони ознайомлені зі змістом ст. 182, 215-220, 225, 228-236, 717-728 Цивільного кодексу України та іншими нормами законодавства. Згідно п.13 вказаного договору сторони стверджують, що зміст договору, зміст зазначених в п.12 статей законодавства їм зрозумілі, питань які залишилися нез'ясованими і незрозумілими для них, немає. Як вбачається з п.16 договору договір уголос прочитаний нотаріусом сторонам з одночасним усним перекладом тексту договору з української мови на російську мову, зміст його їм зрозуміло. Договір підписаний сторонами власноручно у присутності нотаріуса. Особи сторін встановлено перевірено їх дієздатність.
На підставі показів свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_30 і частково нотаріуса ОСОБА_5 (яка не вказала першу дату звернення до неї сторін, але підтвердила що звертались до неї напередодні укладення правочинів 12.06.2017 р.) судом встановлена та обставина що саме 9 червня 2017 р. сторони звертались для укладення угод до нотаріуса ОСОБА_5 . Так, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поїхали до нотаріальної контори нотаріуса ОСОБА_5 , в другий половині дня після того як остання в лікарні 09.06 2017р. посвідчила договір між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 .
Зокрема, свідок ОСОБА_27 показав, що він 09.06.2017 р. приїзжав до нотаріальної контори бачив, як сторони приїхали до нотаріуса та правонаступник ОСОБА_2 бажав укласти угоди саме 09.06.2017 р., тому що пообіцяв доньці зробити це як можливо найшвидше. Після того, як нотаріус взяла у сторін документи для підготовки правочинів, виявила волю сторін, призначила дату посвідчення угод на 12.06.2017 г., що збігається з показами нотаріуса та ОСОБА_3 ..
Суд погоджується з твердженням сторони відповідача, що нікому не було відомо, що смерть ОСОБА_7 настане ІНФОРМАЦІЯ_6 , що це взагалі неможливо передбачити. Але її смерть не вплинула на волю ОСОБА_1 укласти договір дарування із зятем ОСОБА_3 саме 12 червня 2017 р. про що свідчить її власний підпис в договорі та особисте звернення до нотаріуса, що виключає його підписання за вказаних стороною позивача в позові та в судовому засіданні обставинах.
На підставі свідчень нотаріуса суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 з власної ініціативи добровільно, на підставі свого вільного волевиявлення з документами та паспортами звернулась до нотаріуса як 9 так і 12 червня 2017 р., і далі, не зважаючи на смерть доньки бажала укласти договір дарування з зятем, про що також свідчить її підпис в договорі, та не просила нотаріуса перенести угоду на іншу дату.
Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що не спростовані стороною позивача обставини подій 12 червня 2017 р., а саме, що після організації похорон ОСОБА_7 , відповідач сумісно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримували витяг з реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, яку далі отримав ОСОБА_2 , оформлювали зняття з реєстрації місця проживання померлої ОСОБА_7 по АДРЕСА_6 , щоб подружжя ОСОБА_32 не витрачало додаткові кошти по сплаті за квартиру, все це спростовує покази правонаступника ОСОБА_2 та зазначені в позові обставини, про те що подружжя ОСОБА_32 після смерті доньки знаходилось в пригніченому стані яким зять скористався. Тому суд приходить до висновку, що укладення спірної угоди ОСОБА_1 саме 12.06.2017р. на наступний день після смерті доньки не може підтверджувати факт застосування психічного тиску та під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах. Та сам по собі, не доказує обставини зазначені в позові та в судовому засіданні правонаступником ОСОБА_2 .
Суд вбачає, що обставини зазначені в тексті позову, а саме, те що договір дарування укладено під впливом психічного тиску з боку відповідача - не поховати доньку у землю та під впливом тяжкої обставини смерті доньки, не відповідають дійсності, та спростовується письмовими доказами та показами свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_30 , нотаріуса Марченко А.М., ОСОБА_29 .
Матеріалами справи встановлено, що документи для укладання спірної угоди готувались за власним волевиявленням ОСОБА_1 ще за життя доньки, у зв'язку з погіршенням стану її здоров'я, для того щоб виконати її останню волю, а саме щоб подружнє майно, спірна квартира, сім'ї ОСОБА_9 було юридично оформлено на відповідача, як постійне житло для нього, яка первинно в 2004 р. була договором дарування оформлена на позивачку. Зазначений договір дарування на ОСОБА_1 від 2004 року не є спірним по даній справі, тому посилання на його фактичну удаваність (платність) з обох сторін, та походження грошей на її придбання, як з боку сторони позивача, так і з боку сторони відповідача, не оцінюються судом.
Про даний факт свідчить оцінка спірної квартири від 06.06.2017 р., яка замовлена та підписана особисто позивачкою ОСОБА_1 , та довідкою №4 про склад сім'ї від 06.06.2017 р., яку остання особисто замовляла для укладання договору дарування та особисто забирала 06.06.2017 року у голови ОСББ «Чорноморська -2А», про що зазначено в його відповіді від 21 травня 2020 року, вих.№2.
Крім того, згідно відповіді приватного нотаріуса Нікітюк О.М. від 14.12.2020 р. № 273/01-16, підтверджується, що до неї 07 червня 2017 року звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за посвідченням правочинів щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлових приміщень магазину за адресою: АДРЕСА_7 (на які був відсутній оригінал документа, що посвідчує право власності), на користь ОСОБА_3 , за наслідком чого нотаріусом були складені проекти документів (які збереглися в електронному вигляді), але ніякі нотаріальні дії за участю вказаних осіб в червні 2017 року нотаріусом не вчинялися, вказані особи більше до нотаріуса не зверталися.
На підставі викладеного, суд не погоджується з твердженням сторони позивача, що відповідач скористався, пригніченим станом позивачки, після смерті доньки, та під загрозою і під впливом тяжкої обставини змусив їх підписати договір дарування саме 12.06.2017 р. на вкрай невигідних умовах, тому як з встановлених обставин справи вбачаються цілеспрямовані дії та справжнє волевиявлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлені на укладення спірної угоди ще до смерті її доньки.
Також, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , підтвердили ту обставину, що воля, бажання, згода на укладення спірного договору дарування у ОСОБА_1 були як за життя доньки так і після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Свідкам особисто було відомо про цю обставину, оскільки вони навідували ОСОБА_7 у лікарні майже кожного дня і особисто чули від батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в їх присутності казали, що вони бажають укласти обумовлені з донькою угоди з зятем ОСОБА_33 , та вели розмову, про те, що це майно належить спільно донці з зятем.
Дані свідчення спростовують твердження в позовній заяві, що відповідач скористався пригніченістю батьків дружини, тому правочини були укладені на наступний день після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ..
Справжня воля ОСОБА_1 на укладання спірного договору дарування підтверджується показами всіх вказаних свідків. Зокрема свідок ОСОБА_31 показала що на прохання ОСОБА_20 , ще за її життя, розмовляла особисто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в лікарні і вони погоджувались на укладання правочинів, тільки батько хотів укласти договір довічного утримання щодо магазину, а Ліля бажала щоб було укладено договір дарування магазину, а ОСОБА_1 бажала подарувати спірну квартиру зятю, яка була оформлена не неї зятю. Свідки також підтвердили ту обставину, що на переоформлення квартири на подружжя ОСОБА_9 , зокрема на зятя, воля ОСОБА_1 існувала завжди, но за життя доньки такої необхідності не виникало, квартира була в сім'ї, фактичні її власники нею користувались з 2002 року.
Свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , підтвердили ту обставину, що після погіршення стану здоров'я у 2017 році, ОСОБА_7 відчувала можливу смерть та особисто підняла питання з батьками щодо переоформлення фактично належного подружжю Коденчук майна на її чоловіка ОСОБА_3 , зокрема спірної квартири, в якої вони проживали з 2002 року, підтвердили факт придбання вказаної квартири саме подружжям ОСОБА_9 , факт їх постійного проживання там з 2002 р., та проживання там відповідача по наступний час. Факт постійного проживання подружжя ОСОБА_9 в спірній квартирі також підтвердив правонаступник позивача ОСОБА_2 , свідки з його боку ОСОБА_25 та ОСОБА_24 ..
Суд приймає до уваги, для оцінки в сукупності з іншими встановленими обставинами по справі, що свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , підтвердили, що в 2004 р. подружжю ОСОБА_9 на придбання спірної квартири, яку вони орендували з 2002 року не вистачало 20 тисяч доларів США, вказані кошти вони позичили. Свідок ОСОБА_27 зокрема підтвердив що 20 тисяч доларів на придбання квартири подружжю позивачів надавав саме він, а потім вказані кошти особисто подружжя йому повернуло. Крім того, той факт, що подружжю не вистачало 20 тисяч доларів США, підтвердила і свідок з боку позивача ОСОБА_25 .
Свідки підтвердили, ту обставину що спірну квартиру в 2004 р. оформили на позивачку у зв'язку з тим, що в той час тривав процес присвоєння особам ідентифікаційних кодів, що для подружжя ОСОБА_9 як для глибоко віруючих людей було недопустимо і на той час вони вважали, що без ідентифікаційних кодів вони не зможуть здійснювати будь які дії відносно квартири.
Таким чином, встановлення судом тієї обставини що спірна квартира на час укладення договору дарування 12.06.2017 р. фактично була придбана у 2004 році саме подружжям ОСОБА_9 на платній основі для подальшого проживання, але була оформлена за договором дарування на ОСОБА_1 , дозволяє суду дійти до висновку, що спірний договір дарування був укладено ОСОБА_1 не під впливом тяжкої для неї обставини - смерті доньки та без наявності будь-яких вкрай невигідних для неї умов, без яких би цей договір не був би укладений.
При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 жодного дня не проживала в спірній квартирі і не була там зареєстрована, а проживала тривалий час з чоловіком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_6 , до своєї смерті, що підтверджується: - реєстрацією в паспорті ОСОБА_1 , - відповіддю ОСББ «Маршал 77», - довідкою про прийняття спадщини ОСОБА_2 після померлої ОСОБА_2 - актом мешканців будинку по АДРЕСА_8 від от 15.02.2020 року, - характеристикою на ОСОБА_3 від 15.02.2020 р. в якій вказано, що він проживає в спірній квартирі з 2002 р., зокрема про те, що він здійснював ремонт парадної, двору, користується повагою сусідів, а позивачка ОСОБА_1 та її чоловік там ніколи не проживали., - визнане самим правонаступником ОСОБА_2 , - підтверджено всіма свідками.
На підставі викладеного суд вказує, що ОСОБА_1 після смерті доньки не подарувала зятю квартиру в якій проживала та була зареєстрована, а саме спірну квартиру, яка фактично належала подружжю ОСОБА_9 та в якій вони постійно проживали. Ця обставина підтверджує, що зазначені угоди 12.06.2017 року та зокрема щодо спірної квартири укладались тільки щодо фактичного майна подружжя ОСОБА_9 , на виконання батьками останньої волі померлої доньки. Тому суд приходить до висновку, що оспорюваний правочин, не наніс шкоду будь яким правам та законним інтересам ОСОБА_1 , не привів до будь яких для неї невигідних наслідків. ОСОБА_1 як до, так і після укладення спірного договору дарування проживала в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_9 , її становище жодним чином не змінилось та не погіршало. Спірний договір було укладено не з сторонньою людиною для ОСОБА_1 , а з її зятем, який був в шлюбі з її єдиною донькою на протязі 15 рокі до її смерті.
Зазначене в судовому засіданні правонаступником ОСОБА_2 що дружина після смерті доньки ІНФОРМАЦІЯ_6 , під час укладення 12.06.2017 року спірного договору дарування зовсім нічого не розуміла, спростовується тим, що вона склала заповіт 14.06.2017 року, посвідчений державним нотаріусом, яка перевірила її дієздатність, на користь свого чоловіка, а в разі його смерті на користь ОСОБА_25 .
З урахуванням вище зазначеного, суд критично ставиться до показів ОСОБА_2 , в частині того, що спірна квартира придбана на його кошти для себе і дружини. Крім того, суд критично ставиться до його показів, у зв'язку з тим, що в судовому засіданні він свідчив про те, що квартира була придбана в 2004 році для проживання своєї жінки, а в уточненій позовній заяві від 24.07.2017 року, по справі 522/12495/17, де ОСОБА_2 є позивачем, яка міститься в матеріалах справи, ним зазначено, що спірна квартира була придбана їми в 2010 році, та про те, що донька бажала, щоб квартира була оформлена на матір.
Ці розбіжності дають суду підстави критично віднестись до показів ОСОБА_2 та прийняти до уваги твердження відповідача про те, що на час оформлення договору дарування спірної квартири у 2004 році ОСОБА_2 було біля 80-ті років, а ОСОБА_1 за 80 років, тому посилання ОСОБА_2 , що це саме він за свої кошти придбав цю квартиру на п'ятому поверсі в будинку без ліфту для особистого проживання у моря не відповідають встановленим обставинам справи. Також, суд враховує що на момент придбання квартири, в 2004 р. ОСОБА_2 був пенсіонер, а до цього був робочим, що підтверджується, записом в трудовій книжці.
Суд визнає, що будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 реально здійснював підприємницьку діяльність та отримував з неї дохід, в справі не міститься. Крім того, ту обставину, що підприємцем він був оформлений формально, але реально її не здійснював, а господарську діяльність в магазині здійснювало тільки подружжя ОСОБА_9 підтвердили свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .. В свою чергу, у характеристиці, виданій головою ОСББ «Маршал 77» від 25.02.2020 р. з місця проживання ОСОБА_2 зазначено, що весь вільний час останній збирає металобрухт та інше сміття для продажу в пунктах прийому, проживає з дружиною ОСОБА_2 по адресу АДРЕСА_6 на протязі 40 років, за цей час зарекомендував себе як норовливий, сварливий, неврівноважений, агресивний, не щирий, схильний говорити не правду, спотворювати інформацію, хитрувати.
Таким чином, у сукупності з іншими обставинами справи суд враховує, що доказів того, що спірна квартира придбана у 2004 році ОСОБА_2 на платній основі за належні йому кошти з метою особистого проживання з ОСОБА_1 , в матеріалах справи не міститься, крім його показів та свідка ОСОБА_34 , якій це відомо зі слів останнього. Суд звертає увагу на покази ОСОБА_2 про те ,що відповідач вирощує мак та інші наркотичні засоби, що представник відповідача скоїла розбійний напад на ОСОБА_1 , за наслідком чого було звернення до правоохоронних органів, однак докази того, що ці заяви підтвердилися до суду не надано. Тому, суд взагалі критично відноситься до показів ОСОБА_2 з підстав того, що під час судових засідань останній надавав суперечливі покази, не зважаючи на те, що як свідок був попереджений про кримінальну відповідальність.
Крім того, суд враховує, що звернення, правонаступника ОСОБА_2 , який надавав покази у якості свідка, та наполягав, що договір дарування його дружиною ОСОБА_1 було укладено під впливом психічного тиску та тяжкої обставини при аналогічних обставинах, що і укладений ним договір довічного утримання. Водночас з матеріалів справи слідує, що напередодні укладення договору довічного утримання, ОСОБА_2 звертався до юридичного департаменту Одеської міської ради щодо видачі дублікату свідоцтва про право власності, від 22.12.2011 р. на нежитлові приміщення магазину, розташовані за адресою: АДРЕСА_7 , а також, звертався до ТОВ «Одеського бюро технічної інвентаризації, що підтверджується відповіддю Одеської міської ради від 11.09.2020 р., та відповіддю ТОВ «ОБТІ». По справі підтверджено, що ОСОБА_2 до смерті доньки звертався за проведенням поточної інвентаризації та уточнення лінійних розмірів нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_7 . Також, для отримання оціночної вартості (звіту про оцінку майна) вказаного приміщення при його відчуженні ОСОБА_2 звертався до ПП «Дельта-Консалтінг», з вказанням мети - для здійснення цивільно-правових угод по вищезазначеному приміщенню, що підтверджується відповіддю ПП «Дельта-Консалтінг» від 11.09.2020 р.
Суд також приймає до уваги , що сторонами по справі підтверджені обставини, що після смерті доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 червня 2017 р. були укладені з відповідачем та нотаріально посвідчені одним нотаріусом різні за змістом та природою правочини, а саме договір довічного утримання та договір дарування, надана довіреність. Дані факти свідчать про те, що вони дійсно розуміли справжню юридичну природу кожного укладеного правочину, дійсні їх наслідки, свідчить про їх справжнє волевиявлення та спростовує безпідставні заяви сторони позивача, про вплив погроз та тяжкої обставини. Також ці факти узгоджується з поясненням відповідача та свідків про, те що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , після смерті єдиної доньки, не маючі близьких родичів, бажали щоб саме відповідач доглядав за ними, який був їх зятем на протязі 15 років, був не сторонньою їм людиною, якій вони довіряли.
З метою оцінки обставин у їх сукупності, суд враховує ту обставину, що між позивачкою та відповідачем як між тещею та зятем впродовж його шлюбу з її донькою та до смерті позивачки існували гарні стосунки, що підтверджується показами свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .. Відповіддю за запит голови ОСББ «Маршал77», підтверджено, що відношення з зятем ОСОБА_3 у подружжя ОСОБА_32 були гарні, теплі, близькі, доброзичливі, за виключенням конфлікту, який стався між ОСОБА_33 та ОСОБА_2 , у дворі будинку через декілька днів після смерті доньки. У ОСОБА_35 з ОСОБА_1 були особливо гарні стосунки, близькі, родинні майже до її смерті, вона була вдячна зятю за його увагу та турботу, про що казала своїм сусідкам.
Електронним доказом, відео зйомкою обставини яка не спростована стороною позивача, з якої вбачається що 20 липня 2017 р. при зустрічі зятя та тещі у дворі де проживає ОСОБА_1 вони цілуються, питають один в одного як справи, позивачка радіє принесеними зятем продуктам, каже зятю, що він уважний, знов цілує його, вони мирно ведуть бесіду. Далі з відео вбачається, що підійшов ОСОБА_2 , виражається нецензурно, каже зятю щоб він забирав продукти, ОСОБА_1 , проти цього, запитує чоловіка, чого він так поводиться. Далі ОСОБА_2 її запитує, чи вона не знає, на що вона відповідає, що не знає, а він їй каже, добре що не знаєш, та далі вбачається, що останній не бажає брати від зятя квитанції зі сплати комунальних послуг. Далі на відео ОСОБА_2 вимагає від відповідача, щоб він повернув йому передану книжку по сплаті за газ, а ОСОБА_1 просить відповідача надати квитанції особисто їй, але її чоловік ОСОБА_2 замахується на неї палкою і каже не чіпай, я тобі зараз дам по рукам, потрібно робити тільки те, що він каже. Позивачка питає чоловіка чому він заперечує. Вбачається, що всі ці події проходять на очах сусідів, які теж сидять на лавці біля дому. Далі вбачається, що ОСОБА_2 свариться з відповідачем по оплаченим квитанціям та відмовляється брати. На другому відео при відвідуванні відповідачем подружжя 02.08.2017 року при зустрічі відповідача з позивачкою біля її дому вони також цілуються, мирно бесідують, але потім приходить ОСОБА_2 та мовчки забирає дружину.
При дослідженні вказаного електронного доказу, в судовому засіданні правонаступник ОСОБА_2 та його адвокат не спростовував факти, які там відображені. Встановлені судом стосунки ОСОБА_1 та відповідача свідчать про залишення після смерті ОСОБА_7 сімейних, родинних відносин та також спростовують зазначене в позові, про те що договір дарування було укладено під тиском та під впливом тяжкої обставини.
Враховуючи встановленні судом вище зазначені обставини, суд вважає за необхідне дослідити встановлений факт конфлікту між правонаступником ОСОБА_2 та відповідачем після смерті доньки та його пов'язаність зі спірними правовідносинами між ОСОБА_1 та відповідачем.
Наявність конфлікту підтверджується відповіддю голови ОСББ «Маршал77», довідкою медичного пункту від 24 червня 2017 р. якою зафіксовані ушкодження у ОСОБА_3 причинені йому ОСОБА_2 , що підтвердив і сам ОСОБА_2 .
Як визнали сторони по справі конфлікт стався з приводу того, що відповідач несвоєчасно надав ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть дружини для отримання компенсації на поховання за що, позивач побив його палкою, з приводу чого відповідач звернувся до поліції. Суд вважає за обґрунтовані пояснення відповідача, що ці обставини також свідчать про те, що ОСОБА_2 , за своїм характером не тільки не боявся відповідача, а і не зважаючи на різницю у віці застосував до нього фізичну силу, що підтвердив сам ОСОБА_2 в судовому засіданні, що ніколи не боявся відповідача.
Вказане дає підстави суду зробити впевнений висновок про те, що тиск чи примус з боку відповідача на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 яка знаходилася під його впливом, спростовується встановленими обставинами по справі. Суд погоджується з позицією відповідача, що конфлікт за хронологією обставин стався після того, як свідок по справі ОСОБА_25 повідомила ОСОБА_2 про те, що відповідач отруїв свою дружину в лікарні, та не надав ліки які б врятували їй життя. Що також підтверджується відео зйомкою з якої вбачається, що ОСОБА_2 казав відповідачу, що він свою дружину завів за гроб, не надаючи їй ліки. По справі не спростовано сторонами, що заяву до поліції було подано 20 вересня 2017 року про скоєння відповідачем правопорушення передбаченого ст. 115 КК України, а постановою про закриття кримінального провадження по заяві ОСОБА_2 , що міститься у справі, встановлено, що смерть ОСОБА_7 знаходиться в прямому причинному зв'язку з злоякісним новоутворенням молочної залози.
Для визнання договору недійсним з підстав передбачених ст. 231 ЦК України, позивачем має бути доведений сам факт погрози, та такої її ознаки як реальність. Сама погроза, на яку посилається ОСОБА_2 та її реальність щодо кремації тіла померлої доньки, суд визнає не доведеною стороною позивача жодним доказом.
Судом встановлено, що у день 12.06.2017 року подружжя ОСОБА_32 були на кладовищі, побачили вириту могилу для поховання доньки у землю, та заброньовані місця для їх власного поховання. Так згідно показань свідка, ритуальний агент ОСОБА_29 повідомив про організацію процедури поховання їх доньки у землю, показав договір -замовлення на поховання укладені з відповідачем, за якими відповідачем було сплачено аванс за поховання та копка могили. Вказана обставина підтверджується показами свідка ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та свідком з боку правонаступника ОСОБА_21 , яка також підтвердила, що подружжя було на кладовищі та бачило викопану яму для поховання доньки у землю. Обізнаність подружжя та їх впевненість щодо поховання доньки у землю, ще до укладення спірного договору, виключало реальну можливість втілення погрози якби вона і була з боку відповідача, та подружжя не мало підстав сприймало її реально. Крім того, суд враховує на підставі показів свідків ОСОБА_36 , ОСОБА_37 що подружжя і на кладовище в їх присутності виражало свою вільну волю на укладення правочинів у вечорі 12.06.2017 р..
Крім того, суд враховує наявні в справі письмові докази, які свідчать про відсутність та не реальність погроз відповідача не поховати дружину у землю, та свідчать про те, що відповідач навпаки ще зранку 12.06.2017 р. здійснив всі дії направлені на поховання дружини у землю за православними канонами, а саме: - договір замовлення на організацію поховання від 12.06.2017 р., з якого вбачається, що всі питання про організацію поховання вже були вирішенні 12.06.2017 р., заказані всі необхідні предмети ритуальної належності для поховання у землю, у тому числі великий хрест, який встановлюється тільки при похованні у землю, та який вже був частково оплачений відповідачем 12.06.2017 р., а вся сума оплати складала 60 тисяч гривень,- договір замовлення від 12.06.2017 р., яким підтверджується оплата копки могили 12.06.2017 р.. Згідно необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затвердженого наказом госкомітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003р. № 193, виконавець укладає договори замовлення не пізніше чим за 24 години до поховання. Зазначеними встановленими обставинами спростовується твердження ОСОБА_2 про те що відповідач організував поховання дочки у землю вже після укладення спірного договору на наступний день тобто 13.06.2017 р. в сам день її поховання. Суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_3 православна віруюча людина, що підтверджується письмовими характеристики від релігійних закладів, показами свідків. Так, згідно характеристики настоятелів Свято Успенського чоловічого монастиря, Свято-Успенського собору, та інших храмів міста Одеси, та села Холодна Балка, відповідач характеризується як чесна, скромна, виконавча, стримана людина. З дружиною ОСОБА_8 були глибоко віруючою подружньою парою, тому суд погоджується з відповідачем, що саме для нього та його дружини було неприпустимо не поховати у землю за православними канонами.
Суд також враховує, що в справі відсутні докази погроз з боку ОСОБА_3 , а саме, відсутність звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до органів поліції з відповідною заявою про застосування до них погроз та примус на укладення спірного договору та інших вказаних правочинів, хоча в подальшому в вересні 2017 р. позивач звертався до органів поліції з заявою про в отруєння доньки ОСОБА_33 ..
ОСОБА_2 доказує факт погрози та її реальність показами свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25 .. Зокрема ОСОБА_24 свідчила про всі відомі їй обставини лише зі слів померлої ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_2 , однак очевидцем вказаних обставин вона не була. Крім того, її покази протирічать показам самого ОСОБА_2 .. Так, вона повідомила що лише через сорок днів їй стало відомо, що померла ОСОБА_4 , тому вона прийшла до її батьків, які повідомили, що донька залишила своєму чоловікові гроші їм на життя та на поховання, але останній їм про це не сказав і коли померла донька він вимагав від них п'ять тисяч доларів, щоб він її не спалив. Але вказані твердження не підтверджує сам ОСОБА_2 , який зазначив, що надав п'ять тисяч доларів відповідачу, щоб він поховав не доньку, а подружжя ОСОБА_32 на місці біля доньки. Також повідомила, що коли 12.06.2017 р. були готові документи відповідач повіз подружжя до нотаріуса і вони не розуміли ,що вони підписують. Таким чином, свідок не підтвердила, що спірний правочини був укладений під впливом тиску та погроз кремації померлої доньки, а вказала, що погрози мали місце по відношенню до подружжя ОСОБА_32 вже після підписання договору дарування, що він їх спалить як мусор та вони помруть на вокзалі.
Суд враховує покази відповідача, які не спростовані стороною позивача про те, що свідок ОСОБА_38 , особа, яка зовсім не спілкувалась з подружжям ОСОБА_9 , та будучи троюрідною племінницею позивачки, не спілкувалась із подружжям ОСОБА_32 , їй стало відомо про смерть ОСОБА_7 тільки через 40 днів після її смерті, дружина яка готувалась до смерті, не запросила її навіть до себе до лікарні попрощатися і ніхто із родини навіть не запросив її на поховання дружини. Вона жодного дня не була в лікарні, та їй не відомі були обставини укладання угод. На підставі викладеного, суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_24 , та не бере їх до уваги, тому що вона не була очевидцем обставин, показання є суперечливі, свідчення зі слів подружжя ОСОБА_32 , але її покази та покази ОСОБА_2 протирічать одні одному та тому, що зазначав правонаступник в судовому засіданні.
Щодо показів ОСОБА_25 суд не бере їх до уваги та ставиться до них також критично, тому що вона є зацікавленою особою в задоволенні позову на користь правонаступника ОСОБА_2 .
По справі доведено та не спростовано стороною позивача, що на користь ОСОБА_25 подружжям ОСОБА_32 складений заповіт, тому за наслідком даної справи може збільшитися перелік майна спадкового майна після смерті ОСОБА_2 .
По справі встановлено, що свідок ОСОБА_25 не була присутня при укладенні спірної угоди 12.06.2017 року. Не відвідувала в лікарні хвору доньку ОСОБА_7 , була в неї в останній день життя, тому не була очевидцем подій які передували укладанню угоди, а саме її підготовки та згоди і волі ОСОБА_1 на дарування спірної квартири ще за життя доньки. В судовому засіданні показала, що зі слів подружжя ОСОБА_32 їй відомо, що вони підписали угоди у нотаріуса, але як це могло коїтися вони не знають, подружжя знаходилось в стресі, позивачка не розуміла що донька померла. Суд звертає увагу, що в позові зазначені інші обставини та правонаступник ОСОБА_2 в судовому засіданні вказував інші причини вчинення правочину. Свідок ОСОБА_25 також зазначила що відношення між подружжям ОСОБА_32 та зятем були погані, за доброю волею, цього б не було. Суд звертає увагу, що вказана обставина спростовується дослідженими по справі доказами на які суд посилався раніше. Зі слів ОСОБА_1 свідку відомо, що їм прочитали тексти угод та вони їх підписали, тому зять казав, що спалить як мусор і вони помруть на вокзалі. Між тим, суд звертає увагу, що правонаступник ОСОБА_2 зазначав, що вони не читали та підписують для поховання, погрози були у нотаріуса в її присутності, а свідок зазначила, що погрози були по дорозі на кладовище в машині. З приводу придбання квартири їй тільки відомо, що подружжя бажало придбати для власного проживання спірну квартиру, але їм не вистачало двадцяти тисяч доларів, між тим вона не була очевидцем, того що гроші на її придбання надав саме ОСОБА_2 .
Також суд критично ставиться до показів свідка ОСОБА_25 , щодо погроз з боку відповідача задушити в лікарні дружину, якщо вона не умовить батьків укласти угоди на спірне майно. Вказана обставина спростовується показами свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та зазначеними вище характеристиками настоятелів храмів, що у подружжя ОСОБА_9 за час шлюбу були гарні стосунки, відповідач привозив до неї в лікарню на сповідь та причащання священиків, її відвідувало багато друзів та знайомих, але вона нікому більш не скаржилась на погрози.
Свідок ОСОБА_25 , показала, що про погрози з боку відповідача їй стало відомо 13.06.2017 року, у день поховання ОСОБА_7 , зі слів ОСОБА_2 , але суд критично ставиться до її показів, тому що вони спростовуються іншими доказами та показами свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .. Зокрема, свідок ОСОБА_31 , яка є близькою подругою померлої та навідувала її в лікарні кожного дня і якій померла давала певні розпорядження щодо свого поховання та свідок ОСОБА_28 , повідомили, що весь час поховання знаходились біля подружжя ОСОБА_32 , які не скаржились їм та взагалі нікому про погрози з боку відповідача при укладені 12.07.2017 року договорів. Свідок ОСОБА_30 повідомив, що на кладовищі ніхто не розмовляв взагалі.
Крім того, суд враховує, ту обставину, яка визнана як ОСОБА_2 так і з його слів свідками з його боку, та відповідачем, про те, що ОСОБА_2 12.06.2017 р. добровільно надав зятю п'ять тисяч доларів, свідчить про те, що в них були гарні стосунки і вони довіряли та були впевнені в своєму зятеві, настільки, що доручили йому своє поховання біля доньки, виконання якого вони у разі своєї смерті перевірити не змогли би. Крім того, наявність у ОСОБА_2 грошей свідчить і про те, що в нього була реальна можливість самостійно поховати доньку у землю, якби мали місце погрози її кремувати, що для нього було не припустимо, що також підтверджується свідоцтвом про поховання ОСОБА_1 замовником по оплаті якого зазначено саме ОСОБА_2 .
Таким чином, суд враховує, що свідки з боку правонаступника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , надавали покази в судовому засіданні щодо будь яких погроз відповідача позивачу зі слів позивачки та ОСОБА_2 , самі вони не були очевидцями вказаних обставин. Обставин щодо укладання угоди під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах в своїх показаннях вони зовсім не зазначали. Крім того, їх покази мають протиріччя з показами самого ОСОБА_2 та з обставинами зазначеними в позовній заяві. Та мають протиріччя власних показів, зокрема свідок ОСОБА_25 свідчила що відповідач погрожував задушити дружину, водночас показала, що ОСОБА_19 ридала коли батько відмовився укласти угоду з відповідачем в лікарні.
На підставі викладеного суд критично ставиться до показів ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , та не бере їх до уваги, тому що вони спростовуються іншими дослідженими судом доказами які містяться в матеріалах справи, а свідок ОСОБА_25 є зацікавленою особою від наслідку розгляду даної справи.
Проаналізувавши покази правонаступника ОСОБА_2 , суд вбачає протиріччя в його власних поясненнях та ставиться до них критично, тому як вони спростовуються належними та допустимими доказами по справі. Зокрема, за його твердженням відповідач при укладені договору дарування застосував до нього та до ОСОБА_1 психічний тиск при нотаріусі ОСОБА_5 , але остання спростувала вказані обставини, показам якої суд довіряє, та погоджується з тим, що ОСОБА_2 взагалі не був присутній при укладенні договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Також він повідомив суду, що ніколи в житті не звертався до нотаріусів, що спростовується зазначеними вище встановленими обставинами по справі.
Суд враховує, пояснення сторони відповідача щодо показань свідків з боку позивача, які на думку відповідача не є належними доказами. Суд зазначає, що ці показання безумовно не були «єдиним» доказом по справі. Тому, суд визнає, що нічого не вказує на те, що показання цих свідків є «вирішальними» для результату розгляду справи (див. згадане рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany), пункт 123).
Науковці вказують, що поняття «свідок» трапляється в ньому щонайменше у трьох, певним чином споріднених значеннях: 1) Людина, що була присутня при якій-небудь події, пригоді й особисто бачила що-небудь; 2) Особа, яку викликають до суду для посвідчення відомих їй обставин; 3) Особа, присутня при чому-небудь для офіційного підтвердження дійсності або правильності чогось . Цінність та відмінність свідка від інших учасників процесу полягає, крім іншого, в юридичній незацікавленості щодо результатів вирішення справи.
Отже, юридична сила доказів - це здатність доказів служити законним засобом встановлення обставин справи та обґрунтуванням висновків суду про ці обставини. Показання свідків мають юридичну силу за таких умов: 1) отримання доказової інформації від належного свідка; 2) отримання відомостей про обставини справи у встановлений законом спосіб.
Виходячи з усталеної практики Верховного Суду, суд приймає до уваги при оцінці наявних показань свідків з боку сторони позивача по справі можливість добросовісної помилки (ненавмисного перекручування об'єктивної дійсності) на користь сторони, яка базується на бажанні свідків допомогти стороні.
В свою чергу суд приймає до уваги, покази свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , з підстав того, що вони надавали послідовні покази стосовно саме обставин укладання договору та обставин які мають суттєве значення для об'єктивного розгляду справи. Їх покази співвідносяться між собою та іншими доказами по справі, вони не є зацікавленими особами по справі.
Свідки підтвердили що вони часто відвідували ОСОБА_7 в лікарні, в їх присутності висловлювалась воля ОСОБА_20 та її батьків, зокрема ОСОБА_1 , на укладення договорів щодо юридичного оформлення спільного подружнього майна після погіршення стану здоров'я ОСОБА_7 Підтвердили гарні стосунки між подружжям ОСОБА_9 та відповідача з батьками померлої дружини, про те що на протязі шлюбу вони приїжджали до батьків привозили їм продукти, допомагали їм та надавали кошти. Підтвердили, що погроз з боку відповідача не поховати дружину у землю не було та не могло бути, бо він віруюча людина, що ОСОБА_7 ще за життя висловила своє бажання бути похованою на Таїровському кладовищі у землю, про що було відомо багатьом особам які її навідували в лікарні, тому ніхто би не дозволив відповідачу її кремацію. ОСОБА_7 , знаходячись в лікарні розуміла, що час смерті наближається, була впевнена, що її поховають у землю за православними канонами, сповідалась, причащалась, в лікарні надавала певні розпорядження щодо свого поховання, прощалася з подругами та відвідачами.
Свідки підтвердили, ОСОБА_7 довго хворіла на рак, в 2001 році їй зробили операцію, а в 2007 році настав рецидив, який лікарі стримували до 2017 року. Тому, батьки після смерті єдиної доньки були в нормальному стані, розуміли, що вони роблять, бажали укласти угоди 12.06.2017 року, зокрема спірної квартири, уклали їх за власним бажанням, волею на виконання останньої волі померлої доньки. ОСОБА_27 і ОСОБА_29 повідомили, що ще і на кладовищі 12.06.2017 р. особисто від батьків померлої чули, що вони їдуть до нотаріуса укладати угоди, зокрема ОСОБА_29 , зазначив, що в них було горе, але вони розуміли що вони роблять.
Сторона позивача послалася на постанову Верховного суду від 09.09.2020 року якою залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 року, справа № 522/12495/17, яким задоволено позов правонаступника позивачки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 та приватний нотаріус Марченко А.М. про визнання недійсним договору довічного утримання укладеного також 12.06.2017 р.. В рішенні Верховний Суд дійшов до висновку, що аналізуючи встановлені судом обставини в їх сукупності, що договір довічного утримання було вчинено відчужувачем, який є людиною похилого віку-позивачем на наступний день після смерті своєї доньки та напередодні її похованню проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психологічного тиску з боку набувача -відповідача, а тому вважав що цей договір є недійсним. Але суд вбачає, що в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 р. суд дійшов до висновку про задоволення позову з підстав зазначених ст. 231 ЦК України, але в цьому рішенні не міститься жодних встановлених судом обставин та висновків суду що правочин вчинено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах, згідно до ст. 233 ЦК України. Між тим, Верховний суд в постанові від 09.09.2020 р. скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 25.09.2019 р. дійшов до висновку, що суд першої інстанції, встановивши, що спірний договір довічного утримання, укладений 12.06.2017 р. тобто на наступний день після смерті доньки позивача та дружини відповідача, дійшов правильного висновку, що правочин вчинено позивачем під впливом тяжкої для нього обставини що апеляційний суд не врахував, між тим проаналізувавши рішення суду першої інстанції не вбачається задоволення позову на підставі ст. 233 ЦК України.
Крім того, вбачається, що в самій постанові Верховного суду від 09.09.2020 р. зовсім не враховано, що підставою позову була вказана ст. 231 ЦК України та є посилання на відповідні обставини погроз. Суд враховує, що при одночасному посиланні в позові на дві взаємовиключні підстави визнання договору недійсним, суд першої інстанції зробив висновок про наявність однієї правової підстави визнання недійсним договору на підставі лише ст. 231 ЦК України, що виключає задоволення позову ОСОБА_2 і з підстав ст. 233 ЦК України, оскільки вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочинів не дійсними.
Крім того, згідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦК України, обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд враховує, що договір довічного утримання і договір дарування це різні договори за своєю юридичною природою, договір довічного утримання укладено між ОСОБА_33 та подружжям ОСОБА_32 , а предметом спору по справі є спірний договір дарування укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_33 .
Крім того, суд враховує, що при вирішенні справи 522/12495/17 судом першої інстанції не досліджувалися письмові докази надані з боку відповідача, у суді першої інстанції не були допитані свідки з боку відповідача та нотаріус Марченко А.М.
Водночас в справі міститься постанова Верховного суду від 09.12.2020 р. по справі №520/1949/18, якою залишено в силі постанову Одеського апеляційного суду від 11.03.2019 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання довіреності недійсною, складеною ОСОБА_2 також 12.06.2017 р. у нотаріуса Марченко А.М.. Зі змісту постанови вбачається, що позов обґрунтований складанням довіреності під впливом психічного тиску з боку відповідача, в якій, суд надавши належну оцінку обставинам і доводам, на які посилається позивач на підтвердження обставин вчинення спірного правочину проти справжньої волі внаслідок застосування до нього відповідачем психічного тиску, дійшов до висновку про недоведеність вказаних обставин належними і допустимими доказами. У зв'язку з не доведенням факту застосування до ОСОБА_2 психічного тиску з боку відповідача, суд дійшов до висновку, що надання довіреності відповідає справжньому волевиявленню позивача ОСОБА_2 .
Таким чином, в матеріалах справи наявні два протилежних висновки судів щодо доведеності погроз з боку відповідача при укладені зазначених правочинів 12.07.2017 року.
На підставі викладеного суд вказує, що воля у правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Частиною 1 ст. 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно п.21 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.
Для визнання судом правочину недійсним на підставі ст. 231 ЦК України необхідні певні умови, а саме, перш за все судом повинна бути встановлена протизаконність погроз, також необхідно враховувати наскільки небезпечним є насильство за своїм характером, не звичайний страх а він повинен становити таку небезпеку, яка здатна підірвати волю потерпілого. Необхідною умовою є ґрунтовність страху і те, що погроза буде здійснена, повинна існувати ймовірність приведення її до виконання. Характерними рисами насильства є, наявність причинно-наслідкового зв'язку між насильством і вчиненням правочину. Необхідно доказати, що правочин вчинено потерпілим саме тому, що його змусило до цього здійснене щодо нього насильство. Зло, якого шляхом вимушеного вчинення правочину намагається уникнути потерпілий, повинно бути серйозним , суду треба обов'язково оцінити та врахувати, чи була реальна можливість втілення погрози з врахування характеру особи і можливостей того, хто погрожує. Під серйозною погрозою мається на увазі погроза таким злом, яке особа що погрожує, здатна справді заподіяти, і яке потерпілий не може відвернути іншим шляхом, як тільки вчиненням правочину, яке від нього вимагається. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли, через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1. факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2. вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3. наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Тобто мається на увазі насильство не лише фізичне, а й психічний тиск (погрози, залякування, які породжують страх і який є мотивом вчинення правочину, тощо). Тиск необхідно оцінювати з точки зору особистості конкретної людини з урахуванням виду правочину.
Вказаним вище умовам погроза на яку посилається в позові позивач, не відповідає та сама погроза з боку відповідача та її реальність судом визнана не доведеною.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Вчиняється правочин із за обставин для усунення або зменшення яких треба укласти договір. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Умови оспорюваного правочину повинні разюче різнитися з нормальними умовами такого роду договору. При добровільної волі особа чітко розуміє характер своїх дій та бажає настання конкретного результату. Бажання це прагнення досягти конкретного результату , що передбачає свідому цілеспрямовану діяльність особи. Особа усвідомлює свої дії але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Збіг тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина, які примусили укласти угоду на вкрай невигідних умовах.
Таким чином, угода здійснена особою під впливом тяжкої обставини, характеризується наступними обов'язковими ознаками: угода на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої обставини, особа укладає угоду добровільно (тут не має насильства) а підстави для визнання недійсним договору які зазначені в позові - в наслідок застосування з боку відповідача психічного тиску.
Зазначені в позові фактичні обставини не співпадають з правовою підставою визнання недійсною угоди укладеною під впливом тяжкої обставини. Угоди під впливом насильства визнаються недійсними на підставі того, що воля самої особи на здійснення правочину відсутня, а волевиявлення , яке має місце, відображає не волю учасника правочину, а волю іншої особи, яке впливає на учасника правочину. Суд вважає, що посилання в позові одночасно на ст.ст. 231 так і на 233 ЦК України , неприпустимо, так як це дві взаємовиключні підстави визнання правочину недійсним, оскільки вони мають різні ознаки, є різні за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову про визнання правочину недійсним.
З огляду на те, що представником правонаступника ОСОБА_2 - адвокатом Чебаненко О.А. на останньому судовому засіданні 29.01.2021 року була висловлена чітка та остаточна позиція, що ОСОБА_1 розуміла під час укладення спірного договору дарування, що вона підписує, але виходячи з обставин, які доводила сторона позивача вона діяла не добровільно , вказана правова позиція сторони позивача виключає можливість посилання на підставу визнання договору недійсним по ст.233 ЦК України, та дозволяє суду дійти до висновку, що вчинений сторонами та оспорюваний позивачем правочин, відповідає всім вимогам закону, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Звідси суд визнає, що встановлені по справі дії позивачки ОСОБА_1 на укладення договору дарування були усвідомлені, цілеспрямовані, вольові та були спрямовані на досягнення певних правових наслідків, а саме на укладення договору дарування кварти, які вона вчинила за відсутності погроз та відсутністю впливу тяжкої для неї обставини ( смерті доньки), та без вкрай невигідних умов договору. Стороною позивача не доведено що саме обставина - смерть доньки змусила ОСОБА_1 укласти договір дарування, та необґрунтовано і також не доведене в чому полягають, вкрай невигідні для неї умови. Суд також врахував, на підставі досліджених доказів по справі, що позивачка ніколи не користувалась спірною квартирою, в якої з 2002 року по наступний час проживає відповідач, а її матеріальне становище та умови проживання після укладення правочину не змінилися.
При прийнятті рішення суд також керується практикою Верховного суду , а саме постановою від 13 лютого 2020 р. № 756/6516/16-ц де міститься висновок про те, що якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складення договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть незважаючи на поважний вік дарувальника, відповідний договір є дійсним.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Сторона позивача спростовує версію подій відповідача, однак не обґрунтовує свою правову позицію письмовими доказами. Крім того, для всебічного та об'єктивного розгляду справи суд вживав всіх можливих заходів для отримання та надання доказів стороною позивача.
Позивач ставить під сумнів достовірність доказів наданих відповідачем, тому суд сприймає та допускає позицію позивача. Те, що певні події трапляються нечасто, не означає що вони взагалі не трапляються. Однак позиція позивача не може бути просто припущенням, заснованим на здогадках чи на підозрах. Чим менш ймовірна подія, тим більше має бути свідчень на підтвердження того, що вона дійсно могла мати місце.
Питання як про достовірність конкретного доказу, так і про достатність їх у сукупності суд вирішує у кожному випадку виходячи з конкретних обставин справи. З іншого боку, принциповим можна вважати положення щодо неможливості доказування на основі припущень.
Достатніми є докази, яких може бути достатньо для встановлення певного факту або усієї сукупності фактів, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторони. Однак це має місце поки існування цього факту не буде заперечене іншими доказами. Тобто такі докази не є безспірними, але якщо протилежна сторона не надасть належні докази для їх спростування, вони є достатніми для ухвалення рішення на користь особи, котра їх подала.
Доказування в цивільному процесі полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування. Сторони, подаючи докази, реалізують своє право щодо доказування і одночасно виконують обов'язок стосовно доказування.
Згідно презумпції ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1) Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (ч.2)
На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що дослідженими судом доказами в їх сукупності, підстав для визнання спірного правочину недійсним не встановлено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 ( правонаступник ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, ст.ст. 16, 65, 215, 216, 233 ЦК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (за правонаступництвом - ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А.М. про визнання договору дарування недійсним - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя: А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 08 лютого 2021 року.
Суддя: А.В. Науменко
29.01.21